Світло його душі

С. М. ДЮГАЄВА,
директор Котовської районної ЦБС, Одеська обл.

У бібліотеку села Станіславка знову поспішає поштарка. Листи до сільської бібліотеки — велика дивина. А ще й від таких людей, і чому саме в бібліотеку? Може, це справді одне з тих небагатьох сьогодні місць, де є висота…
Перший лист бібліотекар Валентина Іванівна Христич отримала 28 грудня 2008 року. Його надіслав член Національної спілки письменників України, лауреат премії ім. Павла Тичини, заслужений працівник культури Микола Палієнко.
У своєму листі він розповів про добрі, дружні стосунки з відомим українським письменником Олесем Гончаром, який у роки Великої Вітчизняної війни був у селі Станіславка, про що сам Микола Олександрович дізнався, перечитуючи фронтові щоденники письменника.
М. Палієнко звернувся з проханням до сільського бібліотекаря знайти в селі Станіславці хатину та тих людей або їхніх потомків, у яких під час Великої Вітчизняної війни зупинявся відомий український письменник, орієнтуючись на уривок зі щоденника Гончара: “11 апреля. Станиславка (20 км от Днестра). В хатах красиво, стены разрисованы цветами, печки —  петухами, на стенах украшения — венки, связанные из колосьев, соломы, цветов. В одной хате замечательная картина местного парня: степь и степь. Орел с черными громадными крыльями сидит над степью, крылья его занимают полстены, а в когтях у него солдат маленькиймаленький против него. Все черно, хмуро, только красные брызги от клюва до сердца солдата. Картина как кошмар, как сон, как великая трагедия человека-воина”.
Прохання не залишило байдужим нікого. Майже все село на чолі з Галиною Іванівною Захарчук — головою сільської ради — підключилося до пошуків. На жаль, хатина не збереглася, не збереглася і картина, яку так досконало описав письменник: виїхали з села потомки свідків тих років. Але бажання якось зберегти факт перебування на станіславській землі Олеся Гончара було настільки великим, що  В. І. Христич вирішила створити меморіально-літературний куточок у бібліотеці. А щоб його наповнити, звернулася до вдови Олеся Терентійовича, Валентини Данилівни Гончар, з проханням надіслати для цього матеріали, які б доповнили сторінку історії рідного села воєнної пори і широко висвітлили б творчість одного з найвідоміших майстрів українського художнього слова.
Уже в червні 2009-го посилка прибула до села. Родинні фотографії письменника, портрети 50—60-х, 90-х років, а також його книги, підписані Валентиною Данилівною в дар станіславській сільській бібліотеці, стали основою літературно-меморіального куточка.
“Його талант дав йому таку відомість, такі висоти, що будь-які епітети вже не потрібні: він — Олесь Гончар, він назавжди залишився в серці нації, в серці літератури, він — справді незабутній”.
Той маленький куточок у сільській бібліотеці нашого району — це бажання зберегти пам’ять і доторкнутися до величі цієї людини.
2013 року шанувальники творчості великого письменника відзначають його 95річний ювілей. Наша бібліотека запланувала і здійснила низку масових заходів до цієї дати, адже слово  обранця української літератури звучить у наших серцях.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment