Василь ГАЛАЙБА,
краєзнавець, Київ
Ця культурно-просвітницька організація — як пам’ять про Тараса Шевченка — постала в Києві 1906 року. Заснували її українські інтелігенти. Серед найвидатніших були Олена Пчілка, Леся Українка, Борис Грінченко. Своє найперше призначення товариство вбачало в поширенні серед простого люду Київської губернії освіти рідною мовою й української культури шляхом заснування книгозбірень, читалень і шкіл, а також читання лекцій та організації різноманітних курсів. Перші чотири роки його існування були позначені інтенсивною і корисною видавничою діяльністю. Так, популярних брошур воно видрукувало за цей час 170 тисяч примірників, із яких близько 45 тисяч продали, 13 тисяч розіслали по селах безплатно, а інші десятки тисяч примірників передали Петербурзькому благодійному товариству видання дешевих і загальнодоступних книг, яке з 1898 року займалося активною пропагандою української друкованої продукції.
Тож вороже ставлення офіційних кіл Росії до діяльності цих організацій було небезпідставним. Як роз’яснював сенатський указ № 9120 від 28 липня 1906 року, “намагання українських “Просвіт” сприяти культурно-просвітницькому розвиткові українського народу — не що інше, як спроба відокремити інтереси малоросійського народонаселення з наслідками, які можуть загрожувати громадському спокоєві”.
Подібні висновки щодо “вузькоплемінної культурної пропаганди” містилися і в указі сенату від 4 вересня 1909 року, яким між іншим було відмовлено в реєстрації польському товариству “Освіта”. Не забарилося з оприлюдненням свого ставлення до цього питання і київське губернське присутствіє у справах товариств. На його раді, що відбулася 8 квітня 1910 року, заслухали доповідну записку про діяльність київської “Просвіти”. У ній зазначалося, що за чотири роки свого існування ця організація випустила друком такі брошури:
“Про українських козаків, татар і турок” і “Землевлаштування в Новій Зеландії” — 1906 року;
“Як визволились Північно-Американські штати”, “Розповіді про ірландців” та “Українці на Кубані” — 1907 року;
“Тарас Шевченко”, “Про Канаду” і календар — 1908 року;
“Гетьман Петро Сагайдачний”, “Праця і капітал” та “Брати Гракхи” — 1909 року;
“Про Буковину” — 1910 року.
Записка констатувала, що вищеназване товариство систематично проводило соціал-демократичну агітацію: коли бажано було рекламувати ідею насильницького відчуження землі — писалася брошурка з давньоримського життя про братів Гракхів, а брошури про Ірландію та Нову Зеландію містили в собі проповідь племінного сепаратизму і соціалістичного комунізму. При цьому наголошувалося, що всі без винятку брошури спрямовані на зруйнування підвалин державності й пропагували цілковите народоправство, до того ж кожна з них перенасичена і утопічними, і алегоричними “вздохами о самостийной Украине”. Вбачаючи у видавничій і громадській діяльності цього товариства певну загрозу державному устрою, збори губернського присутствія ухвалили його закрити, а відтак звільнити Троїцький народний дім (нині театр оперети на Червоноармійській вулиці), де воно орендувало приміщення, від небажаного квартиранта, який “не робив честі цьому домовласникові”.
Після цього свавільного акту губернських властей найактивніші члени київської “Просвіти” ще немало своєї праці доклали у видавництвах “Вік”, “Час” і в багатьох інших громадських організаціях. А в деяких містах України та поза її межами “Просвіти” й надалі діяли, хоч і не з однаковим успіхом, але кожна з них вносила при цьому свою частку в справу пробудження у своїх земляків-українців почуття національної гідності.
