Родина Кістяківських

26 березня 2013 року минуло 180 років із дня народження видатного українського науковця у галузі кримінального права, юриста-правника, автора численних праць із кримінального права, історії права та судоустрою в Україні — Олександра Федоровича Кістяківського.

Микола ТКАЧ

Народився О. Ф. Кістяківський у селі Городище Менського району Чернігівської області. Його дід, Омелян Васильович Кістяківський, був кріпаком петербурзького сенатора, героя штурму Ізмаїла Іллі Андрійовича Безбородька й водночас керував родовим маєтком графа в містечку Стольному, що за 3 км від Городища, а батько — священиком Городищенської церкви.
1808 року І. А. Безбородько, навідавшись до свого родового маєтку в Стольному, дав “вільну” кільком хазяйновитим кріпакам, серед яких був і О. В. Кістяківський. 1808 року Кістяківські купили місце в Стольному на Зубріївській вулиці й збудували будинок на чотири кімнати. 1810 року Омелян Васильович помер, залишивши дворічного сина Федора на виховання дружині. Певний час вони жили в Стольному. А після того як Федір, закінчивши Чернігівську духовну семінарію, одружився на доньці священика з сусіднього села Городище Ярині Ясминській і тесть передав зятеві свою парафію — тамтешню Миколаївську церкву, переїхали до Городища. Молода сім’я завела господарство, садок, згодом придбали млин і пасіку. Народили дітей. У своїй хаті влаштували школу для селянських дітей, у якій отець Федір безкоштовно навчав грамоти та Закону Божого. Тут же вчилися й діти отця Федора.
Родина Кістяківських — численна плеяда кількох поколінь талановитих науковців у різних галузях знань. Олександр Федорович — піонер української правової науки. Юристом був також його брат Павло Федорович, який ще студентом київського університету св. Володимира 1871 року отримав ступінь кандидата законознавства з видачею диплома. Інший брат Микола Кістяківський працював священиком у селі Городище. Брати Федір і Василь Кістяківські присвятили себе медицині. О. Ф. Кістяківський вступив на юридичний факультет Київського університету святого Володимира 1853 року. По його закінченні кілька років перебував на службі в державних установах СанктПетербурга. А після того, як 1863 року склав іспити на кандидата права, знову повернувся до Києва. І почав викладати в університеті святого Володимира. Тут 1867 року захистив магістерську дисертацію, що відома як його наукова праця “Дослідження смертної кари”. Саме вона стала поштовхом для російського письменника Ф. М. Достоєвського, який написав “Преступление и наказание”. Ця праця актуальна й нині. Потім — докторська дисертація, професорська “мантія”. Згодом його обирають почесним членом СанктПетербурзького й Московського університетів, Московського юридичного товариства, дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті, членомкореспондентом Відділу Імператорського Російського географічного товариства. Поряд із професійною,    О. Ф. Кістяківський займається також громадською і культурною діяльністю, яка часто ставала для нього причиною неприємностей по службі. Зокрема він був помічником редактора журналу “Основа”. Також стає активним членом “Старої Громади”, що впродовж чотирьох десятиліть була хранителькою українських традицій, а також членом історичного товариства Несторалітописця. Близько сходиться з багатьма відомими громадськими й культурними діячами. Зокрема О. Русовим, П. Чубинським, В. Антоновичем. З останніми двома О. Ф. Кістяківський мав родинні зв’язки: його дружина Олександра (Леся Міхель) була рідною сестрою дружини В. Антоновича Варвари (Міхель) і двоюрідною сестрою П. Чубинського. Крім того, В. Антонович був хрещеним батьком його другого сина Богдана Кістяківського. В майбутньому — видатного правникасоціолога й філософа права, “віховця”, дійсного члена ВУАН, професора Київського університету, що підписував свої наукові статті псевдонімом “Українець”. А старший син О. Ф. Кістяківського Володимир — видатний фізикохімік, засновник сучасної вітчизняної електрохімії, засновник та один із перших академіків Української академії наук, дійсний член ВУАН та АН СРСР, професор Ленінградського політехнічного інституту. Син Ігор Кістяківський — правникцивіліст і державний діяч, міністр внутрішніх справ України за Павла Скоропадського. Саме три брати Кістяківські: Ігор, Володимир, Богдан разом із Володимиром Вернадським заклали фундамент ВУАН і стали її першими дійсними членами. Син Юлій — ученийюрист. Племінниця Наталя Павлівна Кістяківська (донька Павла Кістяківського) — український літературознавець, позаштатний співробітник Комісії українського письменства ВУАН. Онук Юрій Богданович — видатний фізикохімік, член Американської національної АН, професор Гарвардського університету, член Американського комітету національної оборони (1944—1945), керівник відділу вибухових речовин атомних лабораторій у ЛосАламосі та дорадник американського президента Ейзенхауера у справах науки і технологій, його дослідження і відкриття в галузях кінетики реакцій у газовій фазі, структури поліатомних молекул, термохімії органічних сполук, особливостей детонаційних хвиль стали цеглинами фундаменту світової науки. Внук Олександр Богданович — доктор біології, професор Київського університету імені Т. Г. Шевченка (у Києві живе дружина Олександра Богдановича — Ірина та правнучка Василя Федоровича Кістяківського — Тетяна).
Перебуваючи у колі відомих діячів української історії та культури, О. Ф. Кістяківський сформував у собі стійкий світогляд із твердими переконаннями, що ґрунтувалися на засадах національної свідомості та гуманістичнофілософських вчень. На його думку, український науковець, інтелігент на ту пору природно не міг бути не націоналістом, якщо вважав себе українцем. О. Ф. Кістяківський активно долучився до складання Програми вивчення народних юридичних звичаїв. Він також залишив чималий спадок досліджень народної звичаєвості. Зокрема цікава його праця “До питання про цензуру звичаїв у народу”. Але найціннішою і найвідомішою зпоміж цих праць є зібраний, систематизований і вперше виданий ним 1879 року збірник законів і правил судового устрою під загальною назвою “Права, за якими судиться малоросійський народ”; тих законів і правил, які були чинними в першій половині ХVІІ століття на Лівобережній Україні і які нині є видатною пам’яткою української культури.
Усталеність власних поглядів О. Ф. Кістяківський встиг передати й своїм дітям, які вчилися у другій київській гімназії. Це позначилося й на їхній долі. Старший син Володимир після студентських політичних заворушень 1884 року опинився серед тих студентів, котрих виключили з університету. Він був змушений їхати за межі України. І 1885 року став першокурсником фізикоматематичного факультету СанктПетербурзького університету, одним із кращих учнів Д. Мендєлєєва. А коли в Україні зажевріли перші ознаки державотворення, Володимир Кістяківський у червні 1918 року, долаючи перепони й труднощі, дістається до Києва та бере участь у створенні Української академії наук, а в листопаді стає одним із перших академіків. Він організовує й очолює при академії хімікотехнічну комісію. Активно й плідно працює. Але політичні події змушують його покинути рідну землю.
Меншого сина Богдана за організацію гуртка, на якому обговорювалися перспективи та засади самостійної України, виключили ще з сьомого класу другої київської гімназії. І матері з величезними труднощами вдалося влаштувати його до чернігівської гімназії (батька на той час уже не було). Але й тут йому не пощастило. Його не атестували. І він змушений був складати іспити за восьмий клас при ревельській Олександрівській гімназії. А коли 1888 року вступив на історикофілологічний факультет Київського університету святого Володимира, то 1889 року його знову виключили з університету. Цього разу — за поїздку на Галичину, де у Львові разом із товаришами, Іваном Франком і Михайлом Павликом його заарештували і зарахували до осіб, пов’язаних із революційною діяльністю. Після цього Богдан був змушений їхати за межі України до Дерпта, де вступає на юридичний факультет тамтешнього університету. Але й тут його арештовують за революційні погляди й виключають з університету. Далі — університети Берліна, Страсбурга, Гейдельберга. Потім переїжджає до Москви, де обіймає посаду приватдоцента в університеті. Тут він разом із відомими сьогодні філософами (М. Бердяєв, М. Булгаков, П. Струве, М. Гершензон, С. Франк, О. Ізгоєв) бере участь у підготовці книжки “Віхи”. Статтю з “Віх” Б. Кістяківський включив до своєї книги “Соціальні науки і право”. У лютому 1917 року він захищає на її основі докторську дисертацію в Київському університеті. Очолює тут кафедру, обирається професором права і стає деканом юридичного факультету. Бере участь в організації Української академії наук та реформуванні вищої освіти і наукових закладів України. Але політичні події змушують його покинути Україну. Він виїжджає спочатку до Ростова, а звідти до Катеринодара, залишивши сім’ю в Києві. У Катеринодарі (Краснодарі) Богдана Кістяківського обрали професором Політехніки. Але працював недовго. 29.04.1920 року після операції з видалення каменів із нирок він помирає. Там і похований.
Не сприйняв більшовицького перевороту і внук О. Ф. Кістяківського Юрій Богданович Кістяківський. Після жорстоких визвольних змагань, кидає зброю і вирушає до Берліна. Там вступає до університету. А далі дорога веде його до США, де і сходить його світова зірка.
За радянської влади на родину Кістяківських накинули тінь забуття й замовчування. На жаль, досі немає належного пошанування цій могутній талантами українській родині. 1919 року Українська академія наук заснувала премію імені Олександра Федоровича Кістяківського на відзначення наукових праць із звичаєвого права та чинного законодавства. Чому б її не відродити? Або запровадити іменну студентську стипендію. Немає у Києві й вулиці його імені. Хоч по вулиці Горького 14б стоїть старовинний будинок, у якому свого часу мешкала сім’я Олександра Федоровича Кістяківського, та на ньому немає меморіальної дошки. Є й могила О. Ф. Кістяківського з пам’ятником великому вченому на старих ділянках Байкового кладовища. А поряд могили двох його братів, дружини, дітей і внуків. А в селі Городищі на Чернігівщині догниває під дощами старовинна козацька церква 1763 року, в якій 23 роки служив батько О. Ф. Кістяківського і яку академік Григорій Никонович Логвин вважав шедевром архітектури світового рівня.
То коли ж ми належно пошануємо цю унікальну українську родину?! Хіба це не справа національної гідності?!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment