Січової теми малювальник

samХлопчакам повоєнного часу, народженим на колишніх теренах Війська запорозького січового, про подвиги пращурів-козаків батьки розповідали скупо: чи самі мало знали, чи змушені були приховувати свої знання. Майже нічого про запорожців не можна було довідатися і в школі… Більше пощастило тодішнім дніпропетровським хлопчакам, бо в їхньому місті існував історичний музей, козацькі старожитності для якого збирали Олександр Поль і Дмитро Яворницький, і в той музей, де можна було побачити січові гармати, пищалі, списи та шаблі, школярів водили на екскурсії. Під час екскурсії про життя-буття і звитяги козаків цікаво розповідали гіди. Магія артефактів-реліквій, оповіді музейних науковців зачаровували дітей, схильних до творчості.

Віталій СТАРЧЕНКО,
мистецтвознавець

Враження від таких екскурсій і поїздка на Хортицю для майбутнього дніпропетровського художника Анатолія Дерев’янка стали визначальною темою творчості. Навчання на факультеті книжкової графіки у Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова не тільки сприяло досягненню професійної майстерності, а й переконало у правильності вибраного шляху, а духовна й культурна атмосфера Львова в умовах опору намаганню Москви змішати підневільні етноси в безлику імперську масу під назвою “новая історічєская общность людей — советскій народ” зміцнила його генетичне тяжіння до національних цінностей.
По закінченні 1974 року інституту Анатолій Павлович працював художнім редактором у Дніпропетровському зональному видавництві “Промінь”, де, спілкуючись із місцевими українськими письменниками Віктором Коржем, Сергієм Бурлаковим, Олександром Зайвим, Костянтином Чернишовим, Наталкою Нікуліною, утверджував свою українську сутність у майже всуціль російськомовному середовищі. В цей час графічно оформив чималу кількість художніх видань і зробив до багатьох із них ілюстрації переважно у деревориті або літографії. Серед цих видань книги Олексія Дашевського, Віктора Коржа, Олександра Зайвого, Сергія Бурлакова. Цікаво йому було працювати і над краєзнавчою літературою, зокрема над оформленням та ілюстраціями до книги Бориса Бездольного “Запоріжжя, моє Запоріжжя”.
Над дизайном книжок та ілюстраціями художник працює досі. Останні книжки, оформлені ним — збірка легенд та бувальщин Надпоріжжя “Керносівський ідол”, упорядкована Надією Тубальцевою (поки що не видана), колективна збірка авторів Придніпров’я “Сонце над вічним” та історичний роман про запорозьких козаків молодого письменника Володимира Кільченського “Присмак волі”, для видання якого створив вісім ілюстрацій (видавництво “Пороги”).
Та головний напрям творчих зусиль члена Національної спілки художників України Анатолія Дерев’янка — станкові графіка і малярство. Понад чотири десятиліття він постійно бере участь у виставках — спочатку всесоюзних і республіканських, нині всеукраїнських і міжнародних. Програмним у низці “січових” творів є поліптих “Січ” (“Сіркова правиця”, “Побратими”, “Герць”, “Чорноморці” та “Гопак”), виконаний у техніці кольорової ліногравюри. Пафос боротьби за гідність, волю, віру, священне чуття січового братерства, романтика небезпечного подолання морського обширу, оптимізм і жага щасливого життя — така програма поліптиху, виконана експресивно, у феєричній ритміці, зі знанням історичного матеріалу, а головне — з безмежною любов’ю до святої теми. Із живописних робіт, присвячених січовикам, монументальністю та епічною величчю, притаманною думі, вирізняється твір “Козак Голота”, виконаний темперою.
Запорозька тема в творчості Дерев’янка своєрідно інтерпретується і в лірико-епічних краєвидах козацького краю, створених аквареллю чи олією. З цих краєвидів особливо цікава серія “Дніпровські пороги” — художник своєю уявою ніби звільняє з товщі води мальовничі нагромадження скель і каміння-велетів, і як вправний лоцман віртуально проводить уяву сучасника карколомними вирами та водоспадами до Запорозького Низу. У назві творів серії художник використовує поетику народних назв: “Вовче горло” (поріг Вільний), “Дід” (Ненаситецький поріг), “Буців камінь” (Лоханський поріг). Образне “воскресіння” дніпровських порогів зацікавлений глядач сприймає як дотик до чуда, як прослуховування “потопленої” могутньої симфонії — гомону та ревіння порогів, як причетність до магічного переміщення у часі…
Знаково “січовими” є й степові краєвиди, в яких художник відтворює первозданний степ Нижньої Наддніпрянщини з його космічними вимірами, монументальними міражами і лірично усамітненими байраками, балками та ярами. Ці пейзажі, виконані переважно аквареллю, не лише джерело естетичної насолоди для глядача — вони змушують подумки порівнювати рукотворні краєвиди художника з тими натуральними пейзажами, які потрапили під техногенні впливи, замислюватися над незворотними змінами, які відбуваються з історичним ландшафтом Українського Степу.
Краєвиди Дерев’янка сприймаються як символи історичного простору, який колись став суворою, зате вільною малою батьківщиною для тих, хто вибрав небезпечну долю козака-січовика, тому в них звучать ледь вловимі нотки ностальгії за запорозьким минулим…
Січові клейноди та символіку художник застосовує і в екслібрисах, які створює у різних граверних техніках. Чимало січеславських книголюбів вважають за честь замовити собі лаконічні, проте дуже виразні екслібриси саме Анатолію Дерев’янку, оскільки він завжди закладає в них якусь родзинку або ж “перчинку”, бо часто вирішує мініатюрні композиції з добрим козацьким гумором.
Гумор Анатолія Павловича Дерев’янка відомий багатьом митцям Надпоріжжя — Запоріжжя, та й не тільки їм. Незважаючи на брак здоров’я, яке останнім часом помітно здало свої козацькі позиції, гумору він не втрачає, як і не втрачає сподівань на продовження багатої на сюжетику січової теми. Січеславці (а до січеславців належить та частина мешканців мегаполісу з неоковирною назвою “Дніпропетровськ”, яка не втрачає духовного зв’язку із козацьким минулим краю), очікують від нього нових творчих звершень.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment