«Коли говорить рідне слово…»

Василь ЩЕГЛЮК,
літератор з Прикарпаття,
член Галицького РО ВУТ “Просвіта” у м. Львові

Нещодавно побачив світ другий альманах (перший “Столиця Франкового серця”, 2006 р.) прикарпатських письменників, науковців, журналістів, працівників культури, громадських діячів “З горіха зерня”, присвячений майбутньому 20річчю “Свята ліричної Франкової поезії в Лолині”. У передмові голова ІваноФранківської обласної організації НСПУ Євген Баран пише: “Учасниками були не тільки прикарпатські письменники.  …Вперше я побував на святі на початку 2000х, разом з Ярославом Дорошенком та Олександром Смоляком. Головне, що цього літературномистецького свята чекають не тільки літератори, але й самі лолинці. Так плекається традиція”.
Поділюся враженнями від прочитаної 380сторінкової книги. Сподіваюся, що есеї, розвідки, наукові статті, образки, оповідання відомих авторів (В. Бабія, Є. Барана, М. Вайно, О. Гавриліва, В. Ганущака, В. Добрянського, В. Качкана, Л. Михайліва, С. Пушика, Р. Скворія, Д. Юсипа та інших), якщо ще не ввійшли, то увійдуть у золотий фонд української Франкіани. Цікаве есе відомого громадського діяча, почесного голови Долинської РО “Просвіта” С. Янковського “Омелян Антонович про Івана Франка і його родину”.
Майже всі поетичні твори високого рівня. Процитую кілька рядків, переповнених любовними емоціями, навіяними парою “ІвасьОльзя”: “Віддати все готова я сьогодні За це блаженство на краю безодні…”; “…В безвісті гріха усякий айсберг був жіночим тілом”; “ацтеки крові гомонять у серці їм затісно”; “Наша зустріч коротка — мов блискавки спалах, А цілунок — мов яблуко з саду чужого”; “Забили цвяхами дощу моє віконце”; “Бо у неї очі світанкові, Бо у неї ласка в кожнім слові”; “А я просто зморшка. Я в тебе живу на щоці”; “Поламала зима Ангелятам легесенькі крильця І рида за вікном…”; “Листопад під дощем моїх спогадів змок”; “Ніч стомилася, сіла на сонця пеньок, Але він спопелив її — вибухнув ранок”; “Таке солодке божевілля!.. Він, наче споєний тройзіллям, Іде сп’янілий через бір”.
Тішать творчі здобутки членів літературних студій: “Бистрінь” — з м. Надвірна (кер. Н. Чир) та “Сонячна криниця” — з м. Долина (кер. В. Олійник). Усі учасники талановиті (беруть приклад з керівників). Проілюструю метафоризмами й образками, від яких віє небесною, гірською чи річковою свіжістю: “Опираюсь тобі, наче осені — літо”; “Вкладає Всесвіт сагайдак Стрільця За пояс астероїдів широкий”; “Хто купався у різьблених хвилях ніжного тіла?”; “Зі стриху хоругвами звисає… сіно”; “…в невимовність одяглась земля”; “безмежна печаль води”; “долоні тремтячий човник”; “Я до тебе прийду, як осінь, Буде дико і буде грішно…”. Закінчу цитування словами поетеси і медика Юлії Мицик: “Відлуння сторінок його життя Звучить і досі у старому Лолині…”
За підготовку книги треба подякувати упорядникам, редакторові О. Тебешевській, відомому журналістові М. Борису, який прикрасив її колоритними світлинами.
Оптимістичних висновків можна зробити багато, але найголовніший — один: українське Слово, наша лірична поезія міцно стоять на підвалинах, закладених Т. Шевченком, І. Франком та іншими класиками. Традицію, яка перейшла вік юності й живе у карпатському Лолині, варто розвивати й в інших селах та містах, що теж мають ким пишатись, особливо якщо в них є осередки “Просвіти”. А художнє слово добре сприймається на слух, особливо коли його озвучують самі автори. Бажаю органам влади, меценатам, громадським організаціям, аби вони підтримували письменників так, як це роблять на ІваноФранківщині.