Дмитро КАРАЦЮБА
4-В клас
Сашко і ластівка
Одного разу хлопчик Сашко йшов додому через поле і побачив Ластівку.
— Мила Ластівко, про що ти співаєш? — запитав він.
— Про квітучу весну, — відповіла вона.
— А коли ти ще співаєш? — запитав хлопчик.
— Коли пташенята мої з яєць вилуплюються! — відповіла вона. — Коли радію!
Із того часу хлопчик завжди прислухався до птахів. А мама й тато раділи, що в них такий гарний син!
Валерія СЕМЕНІХІНА,
2-В клас, 2009—2010 н. р.
Казка про веселу горошину
Жили горошинки в стручку гороху. Було їм там тісно, але весело. Вони постійно штовхалися, лоскотали одна одну.
Якось після солодкого сну всі горошинки одночасно потягнулися, і їхній дім-стручок луснув. Одна сестричка-горошинка впала на суху неродючу землю і так лишилася лежати. Аж до дощу. А найвеселіша горошинка вистрибнула зі стручка й потрапила у вологу земельку. Сонечко пригрівало її, дощик напував. Одного дня горошинка відчула, що в ній народжується нове життя. Вона зраділа і в цю мить піднялася стебельцем з-під землі. Горошинка простягнула до сонечка ручки-листочки, прикрасилася кучериками й білими квіточками. Пізніше на їхньому місці з’явилися хатки-стручки.
Життя тривало!
Катерина КІЦКАЙ,
3-В клас, 2010—2011 н. р.
Жовта казка
Було жовте сонце! І воно світило жовтим сяйвом. Був жовтий місточок через річку і жовтий дім. І було жовте кошеня. Воно бігало повз жовті нарциси і тюльпани, які цвіли біля будинку. І так було щодня. Кошеня бігало через місточок і назад. А коли день закінчувався, був жовтий захід сонця.
Одного ранку кошеня прокинулося і побачило у віконечку жовте, дуже яскраве світло сонця. Але вставати зовсім не хотілося. Тому кошеня розфарбувало вікно в чорний колір. Так воно проспало до обіду.
Але після обіду кошеня зрозуміло свою помилку. Воно витерло ганчіркою темний колір і перефарбувало в білий. Та кошеня побачило, що й так не гарно. Тому воно просто витерло ганчіркою фарбу. Кошеня зрозуміло, що немає нічого кращого за денне сонечко, що зазирає у вікно.
Поліна ГОРТОВЛЮК,
2-Б клас, 2010—2011 н. р.
Місяць та птахи
Далеко-далеко за лісами, за широкими морями було собі містечко, але не звичайне, бо в ньому жили тільки птахи. Там завжди панувала ніч. Та через це був дар у цього міста. Щоразу місяць із пернатими розмовляв про те, про се, це дуже радувало мешканців міста.
Та одного разу молодий горобчик захотів подивитися зблизька на місяць. Мати відмовляла його й казала, що він іще малий. Та все дарма, горобчик наполягав на своєму.
— Ну добре, — сказала мати, — лети, але знай, якщо комусь хочеться порозмовляти з місяцем, то треба подарувати йому подарунок.
Полетів горобчик у ліс шукати подарунок. Там він знайшов місячну квітку і полетів до місяця. Місяць дуже зрадів, коли побачив такий чудовий подарунок. Вони поспілкувалися, а насамкінець місяць порадив пташці:
— Щоб не летіти через темряву, просто злітай угору та й угору.
Гліб АРУТЮНОВ,
2-А клас, 2010—2011 н. р.
Жаднючка
Жила собі на світі маленька дівчинка. Звали її Іринка. Вона була дуже розумна та гарненька. Якось матуся купила їй багато цукерок. Іринка взяла їх із собою на ігровий майданчик. Прийшла і почала ласувати ними. Діти теж захотіли скуштувати, але вона ні з ким не поділилася. Дітки назвали її “жаднючкою” і вирішили провчити дівчинку. Домовилися, що наступного разу принесуть апельсини і з нею також не поділяться. Так і вчинили. Принесли апельсини та почали їсти, а вони такі смачні, гарно пахнуть, соковиті. Іринка не витримала і попросила пригостити її, але дітки відмовили дівчинці. Вона дуже засмутилася. Іде по дорозі, плаче, а назустріч їй їжачок:
— Чому плачеш, дівчинко? — запитав він.
Розповіла вона, як усе сталося. Шкода йому стало дівчинку.
— Не плач, — сказав він. — Краще піди в садочок, нарви яблучок і пригости діточок. Вони тобі пробачать.
Послухала його Іринка, так і зробила. Наступного ранку зібрала в кошик яблучка, грушки та ще й узяла бубличків в’язку. Пішла на майданчик. Там пригостила всіх діток і дорослих. Всі були їй дуже вдячні. І відтоді діти перестали називати дівчинку “жаднючкою”.
Із того часу Іринка завжди ділилася з дітками ласощами й іграшками.
Єлизавета ОСТАПЕНКО,
3-Б клас, 2011—2012 н. р.
Врятував сонечко
Одного разу Іванко повертався додому й потрапив у грозу. Та, на щастя, він побачив дерево й сховався під ним. Біля дерева була велетенська калюжа, у якій пливло маленьке безпорадне сонечко! Іванко побачив комашку і пожалів її: поклав у кишеню, щоб у бідолахи висохли крильця! Пішов додому з комашкою.
Удома розповів про пригоду мамі. І попросив залишити сонечко в будинку. Але неня сказала:
— Синку, якщо ми цю комашку залишимо на два, три, чотири або п’ять днів, то вона в нас може не вижити!
— А чому вона може не вижити?!
— Уяви, що сонечко — це ти, і тебе хтось забрав на декілька днів від сім’ї: мами, тата, сестри, братика, бабусі, дідуся, тітки, дядька. Скажи, тобі сподобалося б?
— Звичайно ж, ні!
Хлопець усе зрозумів і відпустив комашку. Але сонечко зрозуміло, що Іванко врятував йому життя. І захотіло допомогти учневі.
Коли той сидів над завданням про опис комахи, сонечко підлетіло до нього й допомогло!
Оксана СУХОДОЛЬСЬКА,
2-А клас, 2010—2011 н. р.
Казка про Єдинорога та дракона, або
Як з’явились єдинороги
Жив собі кінь. Одного разу він захотів погуляти в лісі. Коли він прийшов до лісу, то побачив, що половина дерев там вигоріла, а під кущем хтось дуже тяжко зітхає. Кінь обережно зазирнув під кущ і побачив маленьку лісову фею.
— Що трапилось? — стривожено спитав кінь.
І маленька фея розповіла, як щодня з-за гори прилітає жахливий дракон, спалює дерева та краде маленьких звірів.
— А як же можна його подолати? — запитав кінь.
І тоді фея сказала, що дракона можна перемогти, якщо вколоти його в найнезахищеніше місце на животі. Кінь попрохав прилагодити йому на голову велику колючку дикого аґрусу. І в цей час почувся страшний шум. Це летів дракон. Із його пащі виривалося полум’я, яке спалювало все навколо, гинули тварини. І коли дракон почав опускатися донизу, кінь сильно відштовхнувся від землі і злетів так високо вгору, що зміг уколоти колючкою дракона. Той упав і більше не підіймався. Звірі почали дякувати коневі, а маленька фея пообіцяла, що в нього виросте справжній ріг на голові, і він зможе захистити себе, своїх рідних, друзів. Так з’явилися в природі єдинороги.
Ганна ЄФИМЕНКО,
3-А клас, 2011—2012 н. р.
Казка про принцесу Пасхальне та її залицяльників
Розділ І. Пихата принцеса
В одному королівстві жив цар і мав дочку — принцесу на ім’я Пасхальне. До неї сваталося багато наречених, а принцеса тільки те й робила, що дивилася в люстерко.
До короля прибіг служник і сказав, що до королівни йдуть три останні наречені: Левеня, Вовченя і Кроленя.
Розділ II. Насміхання над нареченими
Першим увійшло Левеня. Воно стало на задні лапки і віддало честь принцесі.
Принцеса сказала:
— У тебе грива розпатлана! Як тобі не соромно?! Цар звірів називається! — і зареготала.
— Кличте сюди другого! — віддав наказ король.
І зайшло Вовченя. Воно вклонилося принцесі.
— А чому в тебе такі гострі зуби? Вовчисько! Лихий сіроманець! Ану геть!
— Давайте сюди третього! — наказав король.
Увійшло Кроленя. Тоді засурмили сурми, бо це був останній наречений. А принцеса сказала:
— Таке мале! Та ще й довговухе, а зібралося зі мною одружитись! Я йому не рівня!!!
А Кроленя сказало:
— У мене є царство. Хочеш стати принцесою в ньому? До того ж я тобі пасую! Ось послухай: Пасхальне Кроленя!
Принцеса звеліла:
— Ану геть!
Розділ III. Прихід яйця
— Дочко!!! Я цього не можу більше терпіти!!! Ти одружишся з першим, хто тобі трапиться! — сказав цар.
— Ні! — відрубала вона.
Зранку по дорозі йшло Яйце. Слуги вийшли до нього та й питають:
— Як тебе звати?
— Яйце.
— О, ти якраз до пари принцесі Пасхальне!
Вони прийшли до палацу й сказали королю:
— Ми йшли по вулиці й зустріли Яйце. Воно якраз до пари — Пасхальне!
Король сказав:
— Кличте священика! Хай він одружить мою дочку з Яйцем. Священик прийшов. Він одружив Пасхальне з Яйцем. Яйце повів Пасхальне до своєї хати.
Розділ IV. Завдання яйця
Яйце прийшло з Пасхальне до своєї хатки та й каже:
— Скоро Великдень! Дружино! Вари яйця! Я поки що піду.
Пасхальне взяла одне яйце і кинула його в окріп. На її палець бризнуло. Вона залементувала:
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
Яйце повернулось і саме доварило яйця.
— Дружино! Пофарбуй яйця!
Пасхальне фарбувала-фарбувала, і руки в неї замастились.
— Ой, у мене руки липкі й брудні! Ой!
Яйце повернулося і дофарбувало яйця.
— Печи паску! Негайно! — сказало Яйце.
Пасхальне почала пекти паску, обпекла руку.
— Ой! Ай! Ой! Ай!
Яйце повернулось і допекло паску. Воно звеліло:
— Дружино! Посвяти пасхальний кошик!
Пасхальне вийшла з кошиком в самотню дорогу. І голосно почала жалкувати, що не одружилась з Кроленям, бо це було його королівство. Яйце почуло ці жалкування і наздогнало Пасхальне.
Розділ V. Хто ж насправді Яйце?
Потім Яйце сказало:
— Я і є Кроленя. Це я тебе так провчило, тому що ти відігнала й осоромила мене перед усіма.
— Давай справимо весілля! — сказала Пасхальне.
І вони справили пишний бенкет. На ньому були король і королева, раділи щастю своєї дочки. І жили молодята довго і щасливо.
Олеся КОРШУН,
2-А клас, 2011—2012 н. р.
Безкінечні казочки
Жило собі порося
І дружило з лосеням.
Порося маленьке,
Порося чистеньке.
Гарне, гарне порося —
От і казочка уся.
Жив собі горобець.
Часто він клював хлібець.
А коли він з’їв весь хліб,
То поспати трішки ліг.
Горобець-молодець —
От і казці кінець.
Море на горі
Я була у горах,
А у горах — синє море,
А у морі підводні гори.
А на підводних горах —
Гарна мушля є.
На гітарі рибка грає —
Мушлю звеселяє.
Дивна країна
Розкажу я диво дивне,
що було зі мною,
Я була в країні, повній
шоколаду!
Там ніде не було ладу.
Цілий день ллє дощ з какао.
З водопаду глазур ллється.
А льодяники — дерева.
А на них висять цукерки,
пряники і пиріжки.
Усі будівлі шоколадні!
А батути — це торти! Цукор —
це пісок!
Хочете вірте, хочете ні! Краще
спробуйте самі!
