Гірська орлиця

_0
Перед прем’єрою фільму “Valse Brillіante. Ольга Кобилянська” в Будинку кіно. Біля мікрофона режисер-постановник, генеральний продюсер Василь Вітер

Микола ЦИМБАЛЮК

Перші оцінки
— Коли студія “ВІАТЕЛ” зняла перший фільм, — розповідав один із авторів сценарію (разом із Н. Сопіт і Г. Криворучко), генеральний продюсер і режисерпостановник Василь Вітер, — ми ще не знали, чи нас сприйме публіка, чи нас дивитимуться, чи будемо ми потрібні комунебудь. А Наталка якось каже: я — буковинка, і в мене є давня мрія зняти фільм про Ольгу Кобилянську. І назвала його “Гірська орлиця”. Ми почитали сценарій (тоді ще був молодий режисер Арсен Бортник, однокурсник Наталки, Олег Порацький). І коли запитав у них, коли вони хочуть їхати знімати, то мене ошелешили: наступного тижня з Наталкою їдемо в Чернівці і зніматимемо. Питаю: вдвох? “А скільки треба?”, — тепер дивувалися вони.
Одне слово, почалася звична копітка робота організаційна і над сценарієм. Але підготовлений сценарій пролежав майже сім років. Коли ми торік повернулися до нього, то зрозуміли, що він не постарів, але чогось там бракує. Знову почалася робота над сценарієм. Коли фільм був уже готовий і оголошено, що тут, у червоній залі Будинку кіно відбудеться його представлення, почалися дзвінки. Від багатьох журналістів посипалися запитання: “Невже Кобилянська така сучасна, що ви її знімаєте? А для чого ви її знімаєте? Що там може бути цікавого?”.
На ці запитання мусить дати відповідь український глядач. Фільм переглянули не лише того вечора в Будинку кіно, його демонструватимуть на 5 каналі з квітня до травня 2013 р., а на каналі “Культура” — в листопаді, в дні святкування ювілею О. Кобилянської.
Щоб зрозуміти самому, наскільки творчість письменниці актуальна і цікава для молодого покоління, Василь Вітер близько п’яти місяців тому, восени, приніс на свій режисерський курс університету театру, кіно і телебачення кілька пізніх оповідань Кобилянської періоду Першої світової війни. Серед них “Юда”, “Лист вояка, засудженого на смерть” і ще одне. І, не називаючи автора, почав читати.
— Упродовж тієї години, коли я читав їм ці речі, — зізнався він, — була така зосереджена тиша, а по тому — шалена пауза… Молоді люди взагалі не знали, хто  автор — чи то жінка, чи чоловік. Але враження було неймовірне!
Творчість Кобилянської — прекрасний драматургічний матеріал. Чого варті теми “людина і природа”, не кажу вже про проблему землі, яка нині, в осучасненому вигляді, вийшла на авансцену суспільнополітичного життя країни. Тож Кобилянська, поза сумнівом, не раптом стала сучасною. Мені здається, що робота над її творчою спадщиною почалася не сьогодні й закінчиться не завтра. Як робота над екранізацією і інсценізацією її творів не довершена, так само не довершена робота з їхнім фільмом, погоджуються автори “Valse Brilliante”. Щодо драми людського життя, в основі якої лежить велике почуття гордої і талановитої жінки, то за нинішніх умов вона видається не менш актуальною, ніж у дні пройдешні.

На світанку…
Батько майбутньої письменниці, Юліан Кобилянський, був секретарем повітового суду, мати, Ольга Вернер, — наполовину німкеня, наполовину полька — жила родиною. Із любові й поваги до чоловіка вивчила українську мову і прийняла грекокатолицьку віру. В родині було семеро дітей. Усім своїм синам батьки дали гарну вищу освіту. Лише двоє дівчат, Євгенія та Ольга, закінчили чотирирічну початкову школу. У той час вважалося, що жінкам достатньо вміти добре господарювати і знайти гарного жениха. Але Ольга постійно займалася самоосвітою. У школах, гімназіях та університеті викладання велося переважно німецькою мовою, тому згодом батько послав Ольгу вчитися української мови приватно. Вона була дівчиною обдарованою: вчилася музики на слух, гарно співала, брала участь в аматорських виставах, рано почала малювати, багато читала, захоплювалася філософією, соціологією, любила верхову їзду.
Містечко Кімполунг (з румунської — Довге поле), де родина жила на той час, розкинулося вздовж долини річки Молдови серед високих Східних Карпат. На вакації сюди приїжджала молодь. Це були діти місцевої інтелігенції: Окуневські, Озаркевичі та інші, з якими зналися батьки й дружили брати Ольги. Одного літа до лікаря Окуневського приїхала дочка Зося, сюди ж приїхав її двоюрідний брат Євген Озаркевич, студент університету. Того літа в нього до безтями, властивій чистим і палким натурам, закохалася Ольга. Перше кохання розкраяло її серце. Юнак бачив у ній лиш освічену панну. Повернувшись із вакацій в університет, Геньо (так звали його рідні), не написав їй жодного листа. Це було перше розчарування. Згодом у щоденник за кілька днів до свого 20річчя Ольга запише: “Краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих”.

Незвичайна історія
Гарно вихована, зі шляхетними манерами, що успадкувала від мами та бабці, вона була гордовитою і рано почала перейматися жіночими питаннями. Рух емансипації саме тоді в Європі ставав модним. Ольга часто з цього приводу сперечалася з чоловіками, але не знаходила підтримки, і це дуже дратувало. Одного дня вона взялася за перо. Перші її літературні твори “Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини”, “Воля чи доля?” написані й опубліковані німецькою.
Але молодість брала своє. Подруги одна за одною виходять заміж. Її хочуть посватати за Михайла Павлика. Зося висилає його фотографію. Познайомившись із Павликом, занотовує: “Я б ніколи не вийшла за нього заміж”. Наприкінці 1891 р. родина перебирається до Чернівців. У маленькому Відні, як досі його називають, відкривається широкий світ, багатий для спілкування і творчої праці.
У цей час вона знайомиться з Осипом Маковеєм, учителем за фахом, який був редактором газети “Буковина”. Це він написав про неї першу критичну статтю: “Авторка чи не найбільш талановита з усіх наших галицьких і буковинських авторок”. Він став її першим літературним редактором. У газетах “Буковина” і “Неділя” опублікував Ольжині п’ять творів. О. Кобилянська першою в українській літературі звернулася до буковинських жінок з інтелігентного середовища. Це спонукало О. Маковея до своєрідної відповіді — “Емансипація мужчин”, де закликав: “Як емансипація, то емансипуймося всі!”.
Через рік після їхнього знайомства О. Маковей видає в “Буковині” повість “Царівна”. Вони часто зустрічалися, гуляючи вечорами в парку. Симпатія була взаємною: Ольгу заворожила його освіченість, Осипа — її талант. Але їй хотілося більшого, простого і великого людського: “Хотіла вийти заміж, щоб бути щасливою”. Ольга, яка була старшою на 3 роки, пристрасно покохала його. І коли він на пропозицію І. Франка очолив “Літературнонауковий вісник” і переїхав до Львова, смуток і меланхолія напали на обох. В одному з листів Ольга обіцяла взятися за новелу з щасливим кінцем — “Вальс брильянт”, присвятивши йому…
Згодом О. Маковей повернеться в Чернівці. Але відповісти їй щирою взаємністю так і не зможе. О. Кобилянська, ця аристократичного виховання, високоосвічена, з європейськими поглядами, горда, але стомлена нерішучістю чоловіка жінка листовно звертається до нього: “Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не йду звичайною дорогою дівчат… Я можу і “ждати”. Два, і три, і чотири роки. (Я взагалі лише для одної душі на світі, більше для нікого)… Чи маєте відвагу розпочати жити так, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово; я піду за Вами… Мені так дивно, що я се пишу… Майже сама себе не пізнаю. Ви не сподівалися сего по мені? Я сама не сподівалася сего по собі”. Щодо різниці в роках додає: “Я їх зітру, тії роки, і вони не стануть нам на заваді. А коли б стали — Боже мій? — то поступіть, як треба…”.
Пройшов не один місяць і рік, але відповіді від нього вона не отримала. Через три роки  38річний Осип Маковей одружиться з 25річною попівною. Одному Богу відомо, чи був він щасливим. Помре він на 17 років раніше Кобилянської, яка безмежно його кохала і “…ніколи не була щасливою… Любила я свої мрії, гори, небо, засіяне зірками… Усіх тих небагатьох мужчин, котрих любила, я потім нехтувала…”.

Про творців і джерела
Успіх “Брильянтового вальсу” багато в чому залежить від багатьох чинників. Не в останню чергу — від героїні. Але особливо хочеться відзначити роль ведучої у цій незвичайній історії Наталі Сопіт. Вона зіграла тут просто блискуче. Так буває, напевно, тоді, коли автор зживається з героєм свого твору, з його думками, почуттями і руйнує межу “я”—“вона”. Недаремно ж вона виношувала цю ідею стільки років.
Усі сцени картини логічнокомпозиційно зрежисовані та довершені. Оповідь ведучої про життя і палке кохання цієї неординарної жінки, яка набагато років випередила свій час, щирість і палкість думок, почуттів, що передаються яскравокороткими уривками з листів, щоденника, спогадів природно і невимушено розгортаються впродовж усієї картини. Усі п’ять частин фільму “Valse Brilliante. Ольга Кобилянська” сюжетно врівноважені. Усе це дає змогу глядачу разом із героїнею прожити одне яскраве життя.
Сергій Гальченко, доктор філологічних наук, так оцінив прем’єру:
— Моє враження якнайкраще. Знаючи про творчість Ольги Кобилянської навіть не з академічних видань, а з першоджерел, її особистого архіву й архіву Осипа Маковея та багатьох класиків літератури, можу належним чином оцінити зроблене творчим колективом цього фільму. Тут дуже вміло дібрана багата наукова джерельна база… Я теж до деякої міри грішу написанням сценаріїв, але часто стаю рабом фактів, перебираю у них, але тут вони делікатно вибрали мінімум найцікавіших. Чесно кажучи, я переживав, чи зможуть вони за 65 хвилин розкрити таку тему. Вважаю, їм це вдалося, це великий успіх. Звичайно, я міг би назвати 20—30 епізодів, які можна було б дописати, нафантазувати, додумати, але, вважаю, того матеріалу, що було залучено і показано, — предостатньо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment