Новий образ Костя Лавра

Разом із київськими школяриками — трапилася така нагода — я взяла участь у майстер-класі, який провів для них, учасників “Тижня дитячої книжки”, у Національному музеї літератури України Кость Лавро. Ми малювали услід за художником Зайчика, Котика, Поросятко і Мишку. Свої успіхи я б оцінила на “четвірку” з мінусом… Отож після уроку малювання почалася наша розмова зі знаним митцем, котрий, як виявилося, збирається постати в новій іпостасі. Про це — далі.

— Ваші мрії, пане Костю, поступово збуваються. Хотіли намалювати ілюстрації до “Вечорів на хуторі біля Диканьки” — і намалювали! Мріяли мати власний будинок для родини — добудовуєте. Але дещо, те, що мало залежить від Вас — досі чекає на втілення. Тобто — зняти гарний історичний фільм із “західними” спецефектами та притаманною українському класичному кіно образністю. А ще мрієте створити (як дизайнер) суто український автомобіль “Ольвія”. Також давно задумали проілюструвати кілька книжок без персонажів. Як Ви це конкретно бачите?
— Так, є така маніямрія. Це означає — намалювати всі допоміжні можливі елементи, але не героїв книги. Поки що моя задумка навіть Малковичу не підходить, тому виношую її далі… Кільком видавництвам пропонував, але ніхто не зацікавлений. Наприклад, є відомий персонаж казки “Фарбований лис”. Хотілось би не малювати самого Лиса, а те, як саме він спостерігає події довкола себе. Це ж зовсім інша оптика, інше бачення.
— Іван Малкович, Ви казали, дуже любить деталізовані зображення. Мовляв, щоб дітям було що роздивлятися в ілюстраціях.
— На Заході нині фактично не існує такого підходу до ілюстрування дитячої книжки. Хіба що цим перейняті російські художники, які працюють за кордоном. Я щойно повернувся з Америки й не минав там книгарень. Пересвідчився: щодо ілюстрацій дитячої книжки, зображення зведено фактично до знаку.
— А хіба це однозначно добре?
— Не знаю, чи це добре, чи погано, але вважаю, що мають бути ілюстрації й такого плану, й іншого.
— Може, наша любов до деталізації — певна мітка нашої ментальності?
— Нині з’явилося чимало гарних художників в Україні. Але чим переважно страждають наші книжки — то це тим, що там відсутні ОБРАЗИ. Котик — котиком, лис — лисом, а де ж внутрішня суть того чи того героя, його характер?
— Згодна з Вами. А хто саме справив на Вас у дитинстві особливе враження як дитячий художник?
— Щиро кажучи, особливу увагу на дитячу ілюстрацію звернув уже тоді, коли працював художником у журналі “Барвінок”. Тобто в дитинстві мало звертав увагу на “картинки”… Вважаю своїм улюбленим художником німця Вернера Клемке, нині покійного. На його творчості я, по суті, формувався. Саме він і є художником ОБРАЗУ. Люди чи звірі у його баченні — це саме характери, образи, які запам’ятовуються.
— Якось Ви назвали себе зоохудожником. І справді, Ваші образи звірів надзвичайно характерні, починаючи від того самого класичного зайчика на снігу. Всі Ваші тваринки, як хтось влучно визначив, — “українські архетипи звірів”. Ваш Зайчик — це безоборонність, беззахисність, душевна простота… Натомість диснеївські, до прикладу, образи — як на мене, агресивні, хижі. До речі, чи знаєте американського художника Волтона Фокса, який малює величезні акварелі з тваринами, що відтворюють життя людей?
— Ні, не знаю.
— Ви нарікали на те, що в українських книжках для дітей, саме в ілюструванні зокрема наших казок чи літер алфавіту неприпустимі образи бородатих дідів у косоворотках і ведмедів у лаптях. Що робити?
— Це такий видавничий хід — взяти авторське право на готову книжку, надрукувати її поганою українською мовою з готовими ілюстраціями. Так економлять на художниках.
— … і псують не тільки смак наших дітей, а й світосприйняття. Питання: чи треба купувати такі книжки? Перейдімо до іншої Вашої творчої іпостасі — художника, який малює марки. Нещодавно стало відомо, що Ваш поштовий блок “Українське подвір’я” здобув перемогу в номінації “Найкращий друк” у 11му щорічному китайському конкурсіопитуванні на найкрасивішу іноземну марку в світі. Вона побудована як єдність своєрідних пазлів.
— Із марками в мене — ціла історія. Колись моя марка до Олімпійських ігор в Афінах 2004 року отримала срібну медаль у рамках Олімпіади. Нагородження відбувалося в Сінгапурі. Але оскільки всі права належать “Марці України”, мене там не було. Мало того, про медаль я дізнався випадково і з запізненням. Так само з “Українським подвір’ям”: ніхто з керівництва “Марки України” мене не те що не привітав, а навіть не повідомив про перемогу.
— Звичайна, на жаль, історія! Ви тривалий час співпрацюєте з іноземними видавництвами, зокрема з Bayard Press. Що скажете про цей досвід роботи?
— Так, свого часу у Швейцарії вийшли дві книжки, а з французами у згаданому видавництві працював 15 років. Вони використовують художників з усього світу: з Японії, США тощо. Досі здійснюють перевидання моїх робіт.
— Ще одна Ваша іпостась — художникстінописець, тобто монументаліст. Це вже зовсім інше, ніж робота з папером і фарбами. У Київському театрі ляльок розписані Вами стіни — найбільші. Ви, певно, робили ескіз, а вже інші власне розмальовували?
— Ні, все робив сам. Там є стіна на четвертому поверсі — 24х6,5 метра. Жоден монументаліст, — із тих, які там працювали, не взявся. Я розпитав, як це робиться, та й зробив.
— А в своєму будинку теж стіни розмальовуватимете?
— Ви ж знаєте, що швець лишається без чобіт…
— На престижній виставці дитячих художників у Болоньї Ви увійшли до десятки кращих художниківілюстраторів дитячої книги. Чи почуваєтеся цілком реалізованим?
— Саме зараз я небагато книжок ілюструю. Зайнявся живописом, готую під кінець року персональну виставку. Вже понад рік я малюю в зовсім іншому ключі, ніж ілюстрації.
— Невже дитяча книжка відійшла на другий план?
— Хочеться випробувати себе в новій іпостасі.
— Книжка для дітей Вас годувала. Як же тепер, на що розраховуєте?
— Давно хотів мати свою майстерню і ось нарешті збудував її, безпосередньо біля будинку. Я перейшов на зовсім інші фарби, які мають запах і розлітаються скрізь, заляпують стіни. І ось тепер працюватиму в майстерні, де писатиму “дорослі” полотна. Виставлю за свої роботи американські ціни. Нещодавно побував у США й зрозумів багато чого.
— А що Ви там робили, якщо не секрет?
— Працював. Мене запросили оформити в українському стилі на Мангеттені, в центрі НьюЙорка, ресторанкорчму “Тарас Бульба”. Його власник — у країнець. Має мережу із 16 корчем у Москві, у Києві є одна, а тепер ось і в Америці.
— Отже, ще одна Ваша іпостась — художникдизайнер. Питання майже філософське: які негативні риси характеру обернули собі на користь?
— Я занадто добрий, а є така думка серед людей, що це — негативна риса. Навіть у ставленні до будівельників, які чимало крові попили… Неагресивний я, надто терплячий. Але, щоправда, коли вже дуже допекти, тоді — вибачайте… Я в рік Бика народився, і коли мене дістають, можу розійтися. Але це — надзвичайно рідко. І в моїх образах тваринок, мабуть, відобразилася доброта.
— Але — не беззахисність!
— Можу легко встряти в бійку, коли бачу, що треба когось захистити. Свого часу займався карате. А в армії служив в оперативному полку по боротьбі з диверсіями. Бігав по 40 км щодня…
— А нині як підтримуєте фізичну форму?
— Нічого спеціального. Вистоюю по дванадцять годин на ногах — це добра робота. Малюю тільки стоячи.
— Без чого могли б цілковито обійтися, коли говорити про матеріальне?
— Без автомобіля, без дорогоцінностей, без хутра.
— Як би узагальнили зв’язок між рідною мовою і малюванням?
— Для мене — це все. Це моє життя.
— Ніколи не відчували дискомфорту, що скрізь спілкуєтеся рідною мовою?
— Ніколи. Хіба з тими, хто зовсім не тямить українською, змушений розмовляти поросійськи. А де потрібно — бодай кілька слів англійською.
До речі. У Вікіпедії, де йдеться про мережу “Корчма “Тарас Бульба”, написно, що “Внутреннее убранство создавал заслуженный художник Украины, лауреат премии им. Леси Украинки и Т. Г. Шевченко Константин Лавров”.
Негайно виправити! Кость Лавро — аж ніяк не Костянтин Лавров, це очевидно!

Спілкувалася
Людмила ТАРАН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment