Пахне світлиця пасками…

Спекти добру паску вважалося найважливішою подією на Великдень, бо з того, якою вона спечеться, судили про долю всієї сім’ї. Тому цього дня господиня хвилюється і особливо дотримується всіх приписів:
• бажано, щоб коли печеться паска, нікого не було в хаті, аби паску не обговорювали (Полтавщина);
• нічого цього дня не можна позичати (Львівщина);
• не можна бути на печі, щоб не була паска горбата (Хмельниччина);
• садовлять паску в піч з молитвою, з примовлянням “Христос Воскрес”, те саме роблять і витягуючи її з печі (Покуття, Снятинщина);
• як була дівчина в хаті, то бажали: “Щоби була файна, як на Великдень паска” (Гуцульщина);
• а діти щоб росли пишні та здорові, як паска (Закарпаття).
Рідні цього дня не повинні сваритися і гніватись між собою. З випіканням паски господиня пов’язувала долю свою та родини. За її зовнішнім виглядом визначали майбутнє: якщо паска збоку трошки надтрісне — на добро і багатство; зверху трісне — чекай протягом року біди; западеться — хвороба в цьому році, а може, й смерть.
Великодню паску печуть у четвер і суботу, і майже ніколи у п’ятницю, бо “Великодня П’ятниця більше свято як Великдень” (Львівщина).
Паски гарно прикрашали пасковим хрестом, кісками, сонечками, голубами, ружками… Для дідусів і бабусь виробляли Великодній хрест, на пасці батька — дубовий лист з косицями, для матері — ружки з барвінком, для дівчат — голубочків у парі, “косиці”. Дівчата стараються з цієї паски з’їсти “косиці” — квіточки, щоб квітнути і розвиватися як зіллячко навесні. Для дітей поверх паски роблять квадратні та напівовальні кліточки, а в них “ружі”. Їх роблять з посіченого валочка, згорненого у коло. По краях паски ставлять “обруч”. Крім прикрашання тістом, верх паски оздоблювали збитими білками з цукром, кольоровим пшоном, маком. У кожнім регіоні паски прикрашали порізному.
Як тільки паску освячували, всі поспішали додому, щоб скоріше поснідати, бо постували усю п’ятницю і суботу. Вірили, чим швидше прийдуть додому, тим “краще буде йти господарство”, “скоріш робитиметься робота”.
За столом, після молитви, господар відрізав од великої паски шмат і ділив між рідними. Краяли лише посвяченим ножем.
І нині паски в Україні — найбільш знаний і вживаний обрядовий український хліб, справжній витвір мистецтва. Ми повинні зберігати традиції, пов’язані з випіканням пасок: мати хай передає свій рецепт паски доні, бабуся — внучці.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment