Травневий рефрен. Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика

_2Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,
виконавчий директор Ліги українських меценатів, голова Координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика

Ось уже тринадцятий рік підряд травень озивається важливою не тільки для причетних до неї подією. Ми закриваємо конкурс імені Петра Яцика. Узявши початок у День української писемності — 9 листопада й лишивши позаду напружені перипетії інтелектуальної боротьби, мовний марафон оприлюднює на своєму фініші імена переможців і призерів. Важливо, що в цьому мовному змаганні беруть участь не тільки школярі (як це було на початку конкурсу), а й учні проф­техосвітніх закладів, студенти, а також представники всіх навчальних закладів Міністерства оборони. Широко відбувається конкурс і поза межами України — майже в трьох десятках країн щороку відлунюються змагальні пристрасті конкурсу імені П. Яцика. Тому при закритті кожного мовного марафону на сцені столичного театру імені І. Франка поряд із державним прапором України ми бачимо прапори всіх тих держав, де відбувся конкурс. Це має важливий психологічний ефект, оскільки ще раз акцентує на тому, що наш мовний марафон названо міжнародним не задля красного слівця і що це — не гігантоманія організаторів турніру, це — справді дорогоцінна реальність.
Успішне розгортання конкурсних сюжетів, безпрецедентно велика кількість учасників переконали навіть найбільших скептиків: це проект — справді амбітний, за його реалізацію взялися відповідальні люди. Тут не було тієї до болю знайомої ситуації, коли вже по недовгім часі добра справа раптом занехаювалася. “Команда” Володимира Загорія, якого за пропозицією Петра Яцика обрали президентом Ліги українських меценатів, з усією відповідальністю ставиться до взятої на себе справи.
І важливо, і прикметно, що конкурс од найперших його кроків активно підтримала діаспора Канади та США. Попервах фінансова основа конкурсу складалася переважно з діаспорних коштів. Канадські українці, які вирішили підтримувати проект, подавали свої пожертви до Освітньої фундації Петра Яцика, де одержували відповідного характеру посвідку, що дозволяла їм відтягнути пожертвувану суму від оподаткування. То дуже гнучка й ефективна система, котра заохочує благодійництво, що в цій країні носить справді масовий характер. Там і незмінно модно, й популярно жертвувати на освіту, науку й культуру.
Із діаспорних меценатів конкурсу нас і нині не полишають Союз українок Австралії та Крайова Управа Братства ветеранів Української дивізії “Галичина” (Австралія), Леся Ткач (Австралія), Леонід Ліщина, Роман Колісник, Олександр Харченко, Василь Мойсяк, Андрій Коморовський, Степан Горлач, Ілля Яремчук, Ігор Мірецький, Василь Чупринда, Микола Латишко (всі з Канади), подружжя Татарків зі США.
Із кожним конкурсом зростала кількість його благодійників в Україні. Охоче долучилися до них компанія “Оболонь”, АБ “Експрес-банк”, АТ “Ексімед”, з’явилися поміж благодійників і фізичні особи. Потужна фінансова підтримка прийшла нам від Юлії Тимошенко. Лауреати її премії є поміж школярів і студентів у різних областях України. Це свідчило, що ідею конкурсу в нас не тільки прийняли, а й у такий спосіб схвалюють. Звичайно, основні витрати брали на себе такі колективні члени Ліги меценатів, як фармацевтична фірма “Дарниця” та Фундація імені Івана Багряного (США). Адже щоразу треба формувати не тільки преміальний фонд, що нараховує понад чотириста тисяч гривень — чимало коштів забирають адміністративні потреби (відрядження виконавчої дирекції Ліги і членів наглядової ради, друк дипломів, оголошень і запрошень, оплата праці журі і т. ін.).
Дмитро Табачник, який відразу зі своєю появою в кріслі міністра освіти став боротися з мовним марафоном, інформував громадськість, що Міністерство не має коштів на конкурс імені Яцика, вельми лукавив, бо за всі роки освітянське відомство не витрачало на наш турнір жодної копійки. Усе відбувається коштами благодійників. Тільки місцеві органи влади під час 3 й 4 етапів мовних змагань витрачають гроші на проїзд дітей в обласні центри й на їхнє харчування. І ще на волонтерській основі працюють учителі. Це справді велика робота, її важко заоблікувати в коштах.
Ось уже всьоме чи увосьме перед початком кожного конкурсу ми пишемо листи всьому депутатському корпусу з пропозицією встановити особисті премії для переможців чи призерів мовного змагання. Відгукувалося 3—4 особи. У цьому ж конкурсі група підтримки його з народних депутатів зросла. Характерно, що першою на наш лист відгукнулася Ірина Фаріон, яка заснувала свою премію в сумі 5000 гривень і дала їй ім’я Олени Пчілки. Слідом за нею премію імені своєї матері Теклі встановив Богдан Бенюк. До них приєднався і “свободівець” Олексій Кайда. Отже, “Свобода” дала трьох благодійників. Ще декілька в своїх листах пообіцяли моральну й вербальну підтримку. Щедрішою на підтримку стала фракція Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”. Кілька премій на загальну суму 7000 грн уфундував Володимир Бондаренко. Три відзнаки на загальну суму 6000 грн маємо від Олега Канівця. 5000 грн одержали від Лілії Гриневич. Свої премії встановили Ігор Васюник (6000 грн) та по 3 тис. Роман Ілик і Денис Дзендзерський. 3000 гривень — сума пожертви для нагородження призера мовного марафону — від позафракційного Юрія Дерев’янка.
Не відгукнувся на наші пропозиції жоден депутат із УДАРУ, що мимоволі наводить на таку думку: очевидно, серед “ударників” національні цінності не належать до пріоритетних.
Цікаво, що в деяких депутатських листах-відмовах підтримати конкурс читаємо нестримне славохвальство: мовлялечки, я з усіх сил підтримую українську мову як законотворець, а ви — підтримуйте своїми конкурсами. Не хочу тут називати цих імен і цитувати смішні вербальні архішедеври, щоб не компрометувати народних обранців, але, користаючи нагоду, поясню: це не організаторам мовного марафону потрібні ваші премії — так чи інак ми кошти, як щоразу забезпечували, і цього разу забезпечимо. Це вам потрібно, щоб створити про вас добре враження у людей. Бо ви ж не здаєте собі справи в тому, як вас, депутатів, сприймають люди і скільки антикомпліментів звучить на вашу адресу. Тож хоча б якимись не вельми гучними, але справді добрими справами могли б показати себе з позитивного боку. Кожен має вибір, але не кожен робить добрий вибір.
Ще дуже симптоматичний момент. Не можу промовчати про нього, бо він з діагностичною точністю характеризує рівень елементарної культури наших парламентарів. Чи не дві сотні з них не відповіли на наші листи. Як кажуть, без коментарів. Якщо ви напишете лист президентові США чи прем’єрові Канади або ж канц­лерові Німеччини, то неодмінно отримаєте лист-відповідь. І це — не дивно. А дивно, якщо ви раптом одержите відповідь од депутата Верховної Ради України.
Хоча, можливо, в них набагато більше клопотів, аніж у керівників супердержав.
Не дуже хотілося мені оприлюднювати таку гіпотезу, однак говорити треба, оскільки ми, виборці, повинні виховувати наших обранців, щоб зробити з них справді цивілізованих політиків.
Отже, 15 травня в театрі Івана Франка Рівненщина передасть естафету конкурсу Житомирщині. І восени, в День української писемності, наш мовний марафон розпочне свою ходу вже з Житомирщини. А далі… А далі будуть нові й нові турніри, які неодмінно сприятимуть піднесенню соціального престижу української мови в Українській державі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment