Чи відродиться національно-демократичний рух?

OLYMPUS DIGITAL CAMERAКоординаційна рада Всеукраїнського форуму “На захист української мови та державності” провела 24 квітня своє чергове засідання. Із доповідями виступили співголови КР голова Товариства “Просвіта” Павло Мовчан і голова НРУ Василь Куйбіда. Решта учасників висловили свої думки і внесли конкретні пропозиції щодо розгортання широкого руху й активізації дій на захист національних цінностей.
За підсумком роботи Рада схвалила проекти документів: звернення ІV етапу Всеукраїнського Форуму до українського народу; звернення до опозиційних парламентських і позапарламентських політичних партій, громадських об’єднань патріотичного спрямування, творчих, професійних та інших спілок, а також розглянули план матеріально-технічного забезпечення акції УНП “Останнім шляхом Кобзаря”.
Як і на попередньому засіданні, незважаючи на запрошення, представники парламентської опозиції участі в роботі КР не взяли.

Микола ЦИМБАЛЮК

Голова Товариства “Просвіта” Павло Мовчан укотре звернув увагу учасників на поглиблення дій нинішньої влади не щодо покращення економічного стану країни, зміцнення її міжнародного іміджу, а активного витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя. Триває вперте ігнорування проблем української культури і мистецтва, переважна більшість преси, радіо й телебачення не українські за мовою і змістом. Навіть на Першому Національному телеканалі панує примітивна московська естрада і процвітають низькопробні російські кримінальні фільми. Дедалі відвертіше ЗМІ стають розмінною монетою в політичній грі Москви. Це засвідчують і недавні події навколо одного з незалежних телеканалів ТВі.
Політика й поведінка чинної влади свідчать про послідовне ігнорування основних українських національних цінностей. Враження таке, що гуманітарна політика в Україні повністю керується зза кордону. Чого варті лише “нові” ініціативи Міносвіти про витіснення української мови й історії з вишів, а нещодавно — скорочення викладацького складу і збільшення навантаження на тих, що залишаться. Викликає занепокоєння фактичне усунення влади від відзначення 200річчя українського генія — Тараса Шевченка, що змусило громадськість створити свій комітет і розпочати підготовку до святкування ювілею Кобзаря.
Із огляду на це Павло Мовчан знову звернувся до лідерів парламентської опозиції у Верховній Раді змінити пріоритети: негайно мусить бути створена Народна рада, у якій могли б узяти участь представники різних громадських і політичних організацій. Це той значний сегмент суспільства, який ігнорує опозиція. А боротися за українську державність без творення громадянського суспільства й залучення його до вирішення національних завдань справа безперспективна.
Із головною співдоповіддю “Загрози державності та протидія їм” виступив голова Координаційної Ради Форуму, голова НРУ Василь Куйбіда. Він, зокрема, сказав:
— Нинішній стан української держави та українства в ній далекий від тих ідеалів, які ми собі уявляли на початку 1990х, після здобуття Україною Незалежності. Так само й 2004го, коли, здавалося, ми таки захистили демократію й нашу державність і більше ніколи не поступимося ними. Але сталося не так, як гадалося.
Нині Україна загрожена в усіх аспектах її життєдіяльності, саме буття нашої країни поставлене під знак питання. Тому мусимо говорити й усвідомлювати щодо конкретних загроз українській незалежності.

Загрози зовнішні…
Наприкінці ХХ століття Збігнев Бжезинський, визначаючи геополітичне значення України, сказав, що Російська імперія неможлива без України. Цю ж думку нещодавно висловив на Безпековому Форумі у Києві ще один авторитетний американський експерт, колишній Посол США в Україні Стівен Пфайфер: “Що стосується Росії, то Путін відбудовує разом із Казахстаном та Білоруссю потужну систему. Росія чітко усвідомлює, що приєднання України до Євросоюзу робить неможливим її входження до Митного Союзу, тому й робить усе для того, аби економічно впливати на Україну. Очевидно, що Південний потік збудують в обхід України, навіть якщо це невигідно РФ. Це ще раз підкреслює геополітичну важливість України”. Однак він визнав, що “сьогодні Україна випала з радарів Вашингтона. Адміністрація Обами має широкий спектр зовнішніх відносин, але Україна в нього не входить. У цьому винна сама Україна…”.
Водночас 23 квітня Україна зробила перший суттєвий крок на шляху до набуття членства в Митному Союзі. Микола Азаров заявив про вирішення питання щодо надання Україні статусу спостерігача у Митному Союзі й перехід до підготовки відповідних документів для підписання їх президентами. На відміну від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка вже понад рік тому як була парафована, у випадку з Митним Союзом створення робочих груп, підготовка документів, вирішення технічної сторони питання йде форсованими темпами. Це свідчить тільки про одне: укладати Угоду про асоціацію з ЄС українська влада не збирається, і статус спостерігача при Митному Союзі — це сигнал про справжні інтеграційні наміри влади. Мета влади у цих діях — змусити ЄС відмовитися від укладання Угоди, аби це стало формальною основою для аргументації необхідності подальшої інтеграції саме в МС.
Українці мусять чітко розуміти: Митний Союз — не тільки втрата суверенітету держави, а й економічно неефективна структура. Ані Казахстан, ані Білорусь так і не отримали відчутного зиску від приєднання до МС. Навпаки, внутрішні споживчі ціни у Казахстані та Білорусі підвищилися у зв’язку з новими тарифними ставками. Деякі національні виробники страждають від підвищення цін на імпортну сировину чи технології. Але це не зупиняє Януковича, який має намір уже в травні укласти угоду про вступ України до МС.
Тим часом Москва сформувала широкий масовий рух за відновлення держави як імперії. Шовіністи — білі, червоні, коричневі — створюють сприятливе суспільне тло для амбітних планів неоімперської еліти. І загроза геополітичного диктату Росії в Євразії знову актуалізується і, відповідно, значення України як ключової ланки в реалізації цього задуму виходить на перший план.
Уряд РФ розробив і достатньо вдало втілює плани енергетичного шантажу України. Російські спецслужби беруть активну участь у координації виступів “п’ятої колони”, головне завдання якої — поглиблення політичного розколу в Україні.
Один із п’ятиколонних проектів в Україні — “Український вибір” Віктора Медведчука, який уже кілька років за потурання нинішнього режиму провадить відверту антиукраїнську кампанію, агітуючи за Митний Союз. У цьому ж фарватері йдуть і Партія регіонів, і Компартія.

…І внутрішні
Основна внутрішня загроза — сама політична система. Система фальшива й антиукраїнська наскрізь, бо, незважаючи на показний політичний плюралізм і виборність, у ній відсутня первинна ланка демократії: демократичні політичні партії. Замість них існують лише політичні структури, що обслуговують великий капітал або інтереси сімейного клану. Тут усі рішення  ухвалюють невеликою групою олігархів або в колі однієї родини, а вже згодом втілюють у життя партфункціонери. Влада нищить усе українське, реалізовуючи гасло — “Україна не для українців!”.
Політичний режим настільки знахабнів, що йому вже неважлива громадська думка власного народу, те, що говорять про Україну та її владу за кордоном. У нас судять політичних опонентів за абсолютно надуманими підставами.
Ще один, найсвіжіший приклад: 19 квітня президент підписав закони, ухвалені на антиконституційному виїзному засіданні ВР 4 квітня. Вищий адмінсуд визнав “законним” виїзне засідання Ради. Віктор Янукович укотре показав, що для нього будьякий закон — це дишло, зокрема й Конституція.
На початку квітня в українському парламенті провладна більшість саботувала голосування за “Проект Постанови про 80ті роковини Голодомору в Україні та вшанування пам’яті жертв геноциду української нації”. Комуністи й Партія регіонів відверто знущаються над усім українським, над нашою історією. Дмитро Табачник вилучає з книжок з історії згадки про Бандеру й Шухевича, а комінусти в Раді навіть не встають, аби вшанувати пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання. Дії комуністівлюдиноненависників нікого не дивують — вони відповідальні за всі ці злочини: Голодомор, політичні репресії й масові вбивства. Ці події вкотре з новою силою ставлять питання про непокаране зло: КПРС мусить бути покарана, як покарав Нюрнберг НСДАП.
Викликає занепокоєння й ситуація з київськими виборими. Згідно з Конституцією України, вони мусять відбутися цього року. Намагання їх відтягнути можна трактувати не інакше як боязнь права вибору киян. Не призначення виборів у Києві — чергова наруга над законами, насамперед Основним. У цьому ключі ще одна тема — референдум, який, за наміром влади, має законсервувати теперішній політичний режим.

Мовноінформаційна
експансія
Сьогодні на 100 українців у країні припадає 7 газет рідною мовою, тоді як на 100 росіян — 54 газети російською. В Україні розповсюджується понад 2 тисячі назв періодичних видань Росії. Із 214 загальнонаціональних газет України державною мовою виходить 78, тобто 32 %. Це ж стосується радіо й телеканалів. Близько 80 % громадян України називають телебачення своїм головним джерелом інформації. За даними моніторингу 8ми провідних телеканалів України, волонтерами руху “Простір свободи” у жовтні 2012 року, що тривав 64 години, українська мова лунала на каналах близько 28 % часу, стільки ж було відведено двомовним програмам, решта ж 44 % належала російськомовним.
Таким чином значна частина населення нашої країни існує в інформаційному полі Росії. Внаслідок цього російські електронні ЗМІ не тільки одноосібно формують уявлення про Україну, а й досить часто стають активними учасниками внутрішньополітичних процесів у самій Україні. Причому це стосується не тільки комерційних каналів, а й державних. Згадаймо лише сюжети оренбурзького телеканалу, в якому “поклоніння русофобу Шевченку” прирівнювалося до фашизму, чи цинічна насмішка над українцями нащадка енкеведиста, телеведучого Івана Урганта.
Нинішня влада неспроможна і головне — не має бажання протистояти російській інформаційній експансії, захищаючи українське. А кому захищати, коли у Верховній Раді України, за неповними даними, лише 30 відсотків українців.

Патріоти, єднаймося!
Національнодемократичні партії, за оцінками політологів, мають до 35 % симпатиків у суспільстві, якщо об’єднаються й виступатимуть окремою політичною силою. У великих партій є велика спокуса звинуватити малі, що вони заважають їм отримати владу. Але ми були свідками, що великі партії, які з’являлися як проекти, швидко зникали. А ідеологічні партії, переживаючи різні періоди, існують, мають реальне членство й реально працюють. Зауважу, що в часи, коли Рух був найбільшою і найвпливовішою національнодемократичною партією, він так ніколи не діяв, а намагався стати осердям широкого об’єднання. І в тому, що має відбутися відродження національнодемократичного руху, ми переконані. Є багато національнодемократичних партій, тому цілком логічним буде питання про їхнє об’єднання в єдину потужну силу. Треба проводити консультації, створювати конфедерації партій, а потім і злиття в єдину партію. З цього нового середовища виростуть і нові лідери.
Сьогодні стосунки між опозиційними силами мають стати втіленням єдності, солідарності й прикладом для єдності всіх громадян України. Народний рух України виступає за об’єднавчі процеси у таборі опозиційних і патріотично налаштованих політичних і громадських сил.
Створення єдиної платформи національнодемократичних сил — єдине правильне рішення у наш непростий час. Подібна платформа, до якої увійдуть представники політичних сил, представлених у Верховній Раді та в органах місцевого самоврядування, а також представники позапарламентських політичних організацій, створить набагато кращі умови для координації політичного процесу в державі.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment