У Національному художньому музеї України триває виставка, на якій представлені дві з чотирьох найдавніших гаптованих плащаниць, що збереглися в Україні. Одна — з колекції НХМУ, друга — з Києво-Печерського заповідника. Виставка “Враз печаль моя на радість перетворилася…” — спільний проект Національного художнього музею України, Національного науково-дослідного реставраційного центру України та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і присвячена 1025-річчю хрещення Руси—України.
Євген БУКЕТ
Першу плащаницю створили 1545 року в часи правління молдавського воєводи Петра Рареша. Її привезли до Києва з Молдовського князівства. Спочатку плащаниця знаходилась у Спаській церкві, а після пожежі 1811 р. на Подолі зберігалась у церкві Різдва Христового. 1926 року плащаницю передали Всеукраїнському історичному музею ім. Тараса Шевченка (нині — НХМУ). Через виняткову тендітність і ветхість плащаниця рідко виставлялася в експозиції, востаннє — в 1980-ті. Понад два роки її реставрували фахівці ННДРЦУ, яким вдалося неймовірне: вони відновили деякі зотлілі фрагменти, водночас зберігши певні “живі”, промовисті дотики часу. Тож перед глядачами плащаниця постала у відновленому вигляді.
Іншу створили 1561 року. Її фундатор — молдавський воєвода Олександр IV Ляпушняну. У фонди Києво-Печерського заповідника вона потрапила 1926 р. і до війни знаходилась у ризниці Успенського собору. 1946 року її врятували з-під руїн собору й відновили. Незважаючи на великі втрати деяких частин, Лаврська плащаниця чудово збереглася і неодноразово експонувалася.
У світі відомо багато плащаниць. Найважливішою серед них є та Єдина, що оповивала в усипальні тіло Христове. За легендою, після того, як учні Христа знайшли плащаницю пасхального ранку 33 року порожньою у гробі, вони її забрали і заховали. Нині, згідно з дослідженнями науковців, саме ця плащаниця зберігається в італійському місті Турині. Інші плащаниці, її копії та наступниці, зі століття в століття зберігали й передавали відтворену майстрами мить оплакування Христа. Деякі з них і донині служать у церквах, а деякі вже перейшли у скарбницю сакральних і мистецьких цінностей.
Плащаниця — полотно великого розміру із зображенням відбитка Ісуса Христа. Плащаниця Ісуса Христа використовується під час богослужіння Великої П’ятниці та Великої Суботи. У центральній частині композиції Плащаниці Ісуса Христа, як правило, розташована ікона “Покладення до гробу” — повністю або частково (тільки тіло Христа). Ця ікона описує євангельську сцену погребіння Ісуса і побутує у візантійській традиції з ХІ століття. Але обряд вшанування святої плащаниці в Богослужіннях Великої П’ятниці й Суботи тільки в XVII—XVIII ст. стає загальною практикою і звичаєм цілої Східної Церкви.
Про значення обряду вшанування святої плащаниці ми попросили розповісти Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета: “Перед нами образ померлого Христа Спасителя, Сина Божого. Він помер на хресті, Його обгорнули плащаницею і підготували до поховання.
Могутньою є людина, і благородні пориви її душі, але на прикладі апостола Петра, який хвалився, що душу віддасть за Христа, а потім відрікся від Нього, ми бачимо, що не можна покладатися лише на власні сили. Своїм подвигом Господь учить нас, що не треба шкодувати нічого, навіть самого життя, заради любові до ближнього.
Тут, перед Святою Плащаницею, виявляється нікчемність життя за егоїстичними принципами. Огидно згадувати про даремно прожиті роки.
Велич смерті Христа за грішників пробуджує сили душі, які сплять, і людина починає усвідомлювати, що вона ще здатна чинити добро і боротися зі злом.
Цілуючи образ Христа на Святій Плащаниці і підносячи свої молитви, нагадуємо собі, що страждання Його були набагато тяжчими за наші. Але він безгрішний, а ми грішні. Він невинний, а ми винні. Нас повинне втішати усвідомлення, що після страждань Христа було Його воскресіння. Так само буде і з нами: після страждань прийдуть радісні дні, після хвороби буде й здоров’я. Христос Сам страждав, Він знає, як і нам, немічним, допомогти”.
