Титан українського кінематографа

Усе наше життя зіткане здебільшого з миттєвостей, з яких складається його сценарій. Ще кілька тижнів тому він брав участь у роботі VI (XII) з’їзду НСКУ, його одноголосно обрали до президії форуму, з ним можна було ще поспілкуватися в кулуарах і почути його розважливі думки й оцінки щодо стану національного кіно. І раптом: “Україна, національне мистецтво втратили одного з останніх титанів українського кінематографа — Миколу Павловича Мащенка”. Він помер на Страсному тижні, 2 травня. Талановитий український кінорежисер, сценарист, письменник, колишній голова Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, генеральний директор Київської кіностудії ім. О. Довженка (1989—2004), академік Національної академії мистецтв України відійшов, навічно закарбувавши свій слід в українській культурі.

М. П. Мащенко народився 1929 р. на щедрій українськими талантами Луганщині, в селі Мілуватка. Через чотири роки після закінчення 1953го Харківського театрального інституту він пов’язує своє життя з Київською кіностудією художніх фільмів, пройшовши шлях від асистента до генерального директора. У його творчому кінодоробку понад 20 фільмів, із яких кінокритика й глядач особливо відзначають найвідоміші стрічки: “Як гартувалася сталь” (про Миколу Островського), “Комісари” (став культовим ще за совєтських часів), “Овод” (за романом англійської письменниці Етель Ліліан Войнич), “Шлях до Софії” (за романом болгарського письменника Стефана Дичева, 5 серій) і вже в незалежній Україні — “БогданЗиновій Хмельницький”. Після останнього, знятого 2008 р., Микола Мащенко попрощався з великим кінематографом. До цього його спонукали не творчі, а, найвірогідніше, важкі фінансові проблеми не лише кіностудії, а й усього українського кінематографа і політика держави щодо виробництва національного культурного продукту.
Ім’я Миколи Мащенка відоме й українському читачеві. Його перу належать такі книги, як “Зоря для матері” (1983), “Мамо, рідна, єдина…” (1991), “Ви бачили, як плаче птаха…” (2003), “Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка” (2006) та інші. А театрали мали змогу оцінити багатогранність таланту Миколи Павловича як драматурга ще й за спектаклем “Будинок, де все шкереберть” (автор А. Портес), який дебютував на сцені Національного театру російської драми ім. Лесі Українки 1995 року.
Більш ніж піввікова праця на культурномистецькій ниві гідно пошанована. Ще 1982 р. М. П. Мащенко став лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка. Серед низки заслужених нагород — орден “За заслуги” всіх трьох ступенів (що неформально прирівнюється до звання Героя України), орден князя Ярослава Мудрого IV і V ступенів та інші. Ім’я Мащенка знане й шановане далеко за межами України. Йому присвоєні звання Почесного громадянина міст Софія, Вершець, Лома.
…Титан українського кінематографа Микола Павлович Мащенко відійшов у вічність на Страсному тижні, напередодні Христового Воскресіння, у 80ті роковини страшної трагедії України — Голодомору 1932—33 рр. У ті страшні для українців роки від голодної смерті його врятувала матуся, яка пекла млинці з лободи. Врятувала, щоб подарувати світові й Україні Велике життя Громадянина і Митця.
Вічна йому пам’ять!

Всеукраїнське товариство “Просвіта”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment