Ніна Федорівна й Олесь Терентійович

Микола ПШЕНИЧНИЙ,
м. Дубно

Вона, Н. Ф. Миколайчук, віддала рідній школі в селі Острожець Млинівського району Рівненської області більше піввіку. Відмінник народної освіти, вчитель-методист, науковий кореспондент Національної академії наук України. Активна просвітянка. Автор багатьох книжок поезії, прози, пісень, краєзнавства, публіцистики, рецензій, есе, методичних статей. Публікувалась у журналах “Україна”, “Українська мова й література в школі”, газетах “Літературна Україна”, “Шлях перемоги” тощо. Її актуальні твори національнопатріотичного спрямування читають і за кордоном — у Білорусі, Татарстані, США, Канаді, Росії, Польщі, Німеччині, Англії, Італії, Іспанії, Ізраїлі.
Перша поетична книжина п. Ніни, “Цвіт черешні”, побачила світ наприкінці 1992 року кількатисячним накладом у дубенському просвітянському видавництві “Наш край”. Якщо колись, у часи недорозвиненого соціалізму, багато хто з дебютантів (чи зі своєї волі, чи за наполяганням редактора) насамперед запрягав у творчі голоблі “паровоза”, то вона розпочала за християнським звичаєм і за українською традицією з “Молитви”: “Во ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого, й високого імені Матері, землі Рідної, України нашої славної — нехай єднаються наші серця. В ім’я правди, життя і всього сущого, непідкупного, вічного й нездоланного — нехай творяться наш кожен крок і урок на землі…”.
Бо скрізь і завше пам’ятає, що є педагогом. Вельми слушно сказав про це професор Рівненського державного гуманітарного університету, вчений, методист, автор десятків монографій і шкільних підручників, лауреат Державної премії України в галузі науки, багаторічний очільник “Просвіти” на Рівненщині Борис Степанишин: “Як відомо, молитви писали передусім апостоли і богослови. Але чимало молитов і в доробку українських поетів — Сковороди, Шевченка, Куліша, Франка, Олеся, Лепкого, Ольжича, Стефановича, Клена, Тичини, Павличка, Мовчана і багатьох інших, що засвідчує укладена нами 1996 року антологія “Сто літературних молитов”. От і Ніна Миколайчук приєдналася до цього гурту молитвою свого розуму і свого серця…”.
Як редакторупорядник отого талановитого первістка і просто як рядовий читач, ось уже понад два десятки років не можу визначити жанру: чи це поезія, чи проза, чи публіцистика, — ні, всетаки це Молитва. Дозволю собі процитувати уривок давнього листа Ніни Федорівни до мене, бо те, про що йдеться, вже теж історія:
“…Не знаю, чи Ви були тоді в залі Палацу молоді на Республіканській олімпіаді в Рівному, як я, тремтячи душею, попросилась до трибуни (урочисте відкриття). Тетяна Филимонівна, ні про що ще не знаючи, дозволила, і я почала читати “Молитву”. Присутні делегації областей почали вставати. Першим — Львів, потім Чернівці, ІваноФранківськ, потім Схід. І стояв увесь зал. Як і годиться при Молитві. Усі два дні люди не переставали просити текст, переписували. Після такого визнання республіки я вже зовсім не хвилювалась за своїх районних попечителівугодовців. Правда, вони заявили про себе, коли покликали до органів за те, що не схотіла написати “донос” на вчителя, поета з Дубна Степана Суражського. Як мене тоді “прорвало”, як я різала в очі своє обурення. Начальник викрикнув: “В холодну її!..”. А я фіксую: як то, ще є холодні?.. О, скільки їх тоді було… То перед кінцями вже… Підвозить потім нас додому (з секретаркоюпарторгом), а я все про “Собор” Олеся Гончара, що на горищі, думаю! Заборонений був! Але обшуку не було. Син ще й досі пишається: як ти мужньо поводилася. А скільки потім нервових конвульсій треба було видихати з себе. Якби не город і сапка — можна б пропасти. А фізична праця оживляє, зцілює, хоч і втомлює добряче. Стукач тоді був на тому чудовому вечорі, бо на другий день — лекція про буржуазний націоналізм…”.
Із Олесем Терентійовичем вона познайомилася ще в 1960х. Як неабияку реліквію, береже трилогію “Прапороносці”, автографовану 1967 роком. А ось лист на її домашню адресу, їхньому прекрасному вчительському подружжю, через декілька років:
“Дорогі й шановні Ніно Федорівно та Володимире Лук’яновичу!
Завдали Ви мені клопоту своєю стрічкою, бо й часу не було записатись та й не люблю я цього. Все ж Ваше прохання виконав хоч зараз оце, перед самим від’їздом до Москви, на з’їзд.
Роблю це з пошани до Вас та Ваших юних вихованців, бо й із віддалі почуваю, що Ви гарні люди і що Ви є справжніми друзями нашого красного письменства.
Щиро бажаю усім Вам добра, багато радостей у житті. Ваш Олесь Гончар”.
О, та магнітофонна стрічка — справді незабутня! Втім, нехай про це ліпше розповість Ніна Федорівна: “Олесь Гончар… Для острожецьких школярів це не тільки “Собор”, це — фортеця, це — глибоченне джерело життя, що переливалось у їхні серця не лише з уст учителя.
Як ми познайомилися? Просто вишили соборного рушника. Дівчата з глибинки, що доїжджали на навчання в Острожецьку школу, підшукали такий узор і так майстерно вигаптували соборні куполи, що все було сказано без слів. Це під ювілей письменника.
Прибути на літературний вечір він не зміг, зате надіслав нам автографовані книги, начитав “Тронку” на стрічку. А коли прийшла мені пора зримувати “Чом ви “Собору” не читали?”, підтримав листовно, і не тільки цей вірш.
Імпонували нам його людяність, тривка гуманістична позиція за всякої влади. Якийсь людський незламний гарт водив нас дорогами письменникагуманіста і виводив на власні життєві шляхи”.
Ота “пора зримувати” прийшла не сама по собі влітку 1993 року, а стала наслідком розмов, навіть гострих дискусій із колишніми вихованцями. Тобто “Полеміка з випускниками…” народилася з великого болю. Вірш особливо дорогий авторці, тож введений нею до кількох поетичних книг. Процитую бодай фрагментарно:
“Чом ви “Собору” не читали,
Не думали, не берегли?!
Душа незнаюків мовчала,
Хоч би куди її вели.
Тоталітарщини руїни
Змели брехню і славу ту ж…
На чистих плесах України
Стоять собори наших душ…
…Ми не чекали, “коли можна”,
Тоді, як раяли: “забудь!”, —
Ми на урок несли, на кожний,
Своє життя — не щонебудь.
Несли рушник соборно чистий
На вечорниці молоді,
Там слово мовилось врочисто
При “Кобзарі” і святводі…
…А не читаючи “Собору”,
Не присягнувши на святе,
У юні дні, у гожу пору,
Душа нехрещена зросте.
Заверещить пояничарськи
І захлинеться в мікрофон,
Щоб знов перевертні поганські
Зійшли голодними на трон.
Покайтесь — праведники вчаться —
Ця сповідь вірою проста.
Ви до “Собору” на причастя
Зверніть очищені уста”.
Написавши ці вибухові рядки, законвертувала їх (разом зі збіркою “Цвіт черешні”) Олесеві Терентійовичу. Відповідь — через кілька тижнів:
“Шановна Ніно Федорівно!
Ваші поезії одержав, вони справляють гарне враження. Там, де є людяність, щирість почуттів, любов до України, там, на мій погляд, неодмінно озветься поезія. У Вас це є. Ваша “Полеміка” — гостра, небайдужа річ, хоча, гадаю, Ви зі своїм громадянським темпераментом могли б ще гостріше виступати проти потворних явищ, проти різної нечисті в сучасному житті, адже, скажімо, навіть літературу нині опоганюють знахабнілі циніки, сквернослови, не дістаючи гідної відсічі. Ви, певне, знаєте, що я вже виступав на ці теми в газетах і по радіо, — стан здоров’я, на жаль, не дозволяє виступати частіше, тож слід би молодшим колегам більше виявляти активності, сміливіше ставати на захист святинь, чистоти української мови, котру сьогодні так засмічують похабщиною, блатняцьким жаргоном деякі безсовісні автори.
Радує мене, що і в регіонах сьогодні підіймаються до праці здорові національні сили, ось, бачте, і славетне місто Дубно заквітло Вашим “Цвітом черешні”… Оскільки столичні видавництва зараз у тяжкій кризі, то, гадаю, роль місцевих видавництв дедалі зростатиме, звідусіль має дістати підтримку українське слово. Приємно було дізнатись, що в лавах творчих ентузіастів виступає Микола Пшеничний, щире від мене йому вітання.
На все добре!
12.VII.1993 Олесь Гончар”.
Глибоко шануючи високий талант автора “Собору”, її родина вирішила дуже гарно, людяно — назвати внука Олесем, у якого 2006 року вже був шкільний випускний вечір.
У напутньому авторському слові до книжки “Благословенна будь”, яку мені теж випала честь редагувати (Луцьк, 2003), Ніна Федорівна звертається до шанувальників її таланту: “Хочу запросити Вас, дорогі мої читачі, до храму. Не посилайтесь на зайнятість, заклопотаність, відсутність часу та можливості. Зупиніться. Прислухайтесь і зрозумійте: цей Храм завжди з Вами, де б Ви не були, куди б не поспішали. Бо Храм цей — Ваша душа…У храмі Слова здійснив свій мудрий Собор Душі Олесь Гончар, увібравши в себе й віддавши людям усю багатогранність нового життя та зберігши громадянську вірність класичній історичній правді…”.
О, Правдо історична, священна й невмируща! О, мудра Істино! Ти споконвіків трималася й донині тримаєшся на нервах, на безсонні, на вірі, надії й любові. Кланяюся Вам доземно, невтомна моя краянкопросвітянкоосвітянко, за слова найсокровенніші: “Мене ламали, жалили й товкли, // А потім ще водою поливали, // Але зігнути низько не змогли, // Бо я одвіку на землі стояла”. На рідній землі. Українській. Нашій!
Ось чому у Вінниці на своєму 60річному ювілеї Михайло Стельмах сердечно тиснув тендітну Вашу руку після чудового вітального виступу, а потім, за обідом, неждано перейшов за стіл, де сиділи Ви, хоч видатного письменника запрошували до себе десятки видатних вчених і майстрів пера. Ось чому в повісті Івана Цюпи “Добротворець” є щире слово і про Вас, вчителькусамородка із села Острожець. Ось чому у статті “Подвиг вчителя” академіка Мазуркевича зазначено, що Василь Сухомлинський у розмові з ним сказав: я думаю — однакова у нас із нею ідейноестетична налаштованість; а іншого разу академік стверджував, що В. Сухомлинський Вас назвав “неповторним, палким самоцвітом”. Коротко, влучно, правдиво.
Ви, Ніно Федорівно, вишивали свої рушники тоді, коли це не всім було до душі. Ви живете і творите не задля вигоди, а — “во ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого, й високого імені Матері, землі Рідної, України нашої славної… Во ім’я краси, віри і злагоди… Во ім’я хліба земного і пісні небесної, високого злету душі нашої…”.
За двотомник Ваших вибраних творів “Осяяння” Дубенська організація Національної спілки письменників України щойно представила Вашу кандидатуру на здобуття цьогорічної Рівненської обласної просвітянської премії імені Грицька Чубая. Вірю: Ви станете лауреатом!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment