Пристрасті довкола перенесення пам’ятника Іванові Сірку

Сергій ГОРИЦВІТ

Хоч минуло чотири століття від дня народження Івана Сірка, та кожна згадка про цю непересічну особистість і досі викликає гострі суперечки. Для багатьох це взірець справжнього лицаря, якого запорожці п’ятнадцять разів обирали своїм кошовим отаманом. За підрахунками Дмитра Яворницького, Сірко без жодної поразки здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами 55 перемог.
Літопис його життя — це карколомні повороти, у яких плуталися історики. Адже він діяв у період Руїни, поділу України на Лівобережну та Правобережну. Козацька старшина, що боролася за владу, боялася його впливу, та й ударів від невпокореного отамана зазнавала чимало. Поквиталися з ним навесні 1672 року, коли за намовлянням Івана Самойловича Івана Сірка закували в кайдани і як “державного злочинця” запроторили до Сибіру, в Тобольськ. Та коли взимку того ж року на Україну посунули 300тисячна армія турецького султана та кримська орда, посольство запорожців умовило царя повернути “бусурманів гонителя” на Січ. І Сірко з честю виправдав довіру своїх бойових побратимів, пройшовши з ними весь Крим. Ще за життя друзі й вороги схиляли голови перед його мудрістю й талантом полководця, а народ зберіг його образ у численних переказах, думах і легендах.
Переповідаю це, щоб менше було нових спроб спаплюжити ім’я народного героя. А приводом до розмови стало несподіване для багатьох рішення сесії міськради Мерефи, яку вважають батьківщиною Івана Сірка, перенести встановлений йому там двадцять років тому пам’ятник на нове місце.
Мої землякимереф’яни добре пам’ятають, скільки довелося витримати цьому погруддю. Ще навесні 1978 року з ініціативи Костя Романова група небайдужих мешканців міста створила раду краєзнавчого музею й розпочала збір матеріалів про Івана Сірка. Тоді ж уперше порушили питання про відкриття йому пам’ятника. Через два роки міськрада таки ухвалила відповідне рішення, але для реалізації нічого не зробила. Тож довелося Костю та його однодумцям стояти з плакатами на базарах у Харкові, Запоріжжі, Мерефі, збираючи пожертви. Зібраних 1500 крб вистачило на виготовлення чавунної скульптури Івана Сірка й доставки її у рідне місто. Це точна копія погруддя, виконаного нікопольським скульптором Валентином Шкондою для могили кошового у селі Капулівці (нині Нікопольський район Дніпропетровської області).
Але у 80ті роки, у розпал боротьби з “українським буржуазним націоналізмом” влада й чути не хотіла про вшанування Івана Сірка. Тож скульптура понад десять літ зберігалася на обійсті Костя Романова. Показував тоді він і мені це погруддя, яке тримав у дров’яному сараї. Уклонитися Іванові Сіркові сюди приїздили відомі літератори, історики, краєзнавці.
Із настанням перебудови, після численних публікацій у ЗМІ, коли у справу втрутилися голова Українського фонду культури Борис Олійник та академік Петро Тронько, крига нібито скресла. У травні 1988 року Харківський облвиконком ухвалив рішення про встановлення у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку.
Та знов процес загальмували чиновники: комісія винесла вирок — твір малохудожній, недовговічний. Тож у бюрократичній тяганині справа знов загрузла на довгих п’ять літ. Лише 30 травня 1993 року пам’ятник урочисто відкрили. За влучним висловлюванням Костя Романова, це була 56 перемога Івана Сірка.
І ось мерія напередодні 20річчя встановлення пам’ятника ошелешила звісткою, що Івана Сірка перенесуть. Керівництво міста впевнене, що під приводом реконструкції майдану воно незабаром втілить у життя своє рішення.
Побувавши у своїй рідній Мерефі, переконався, що більшість земляків проти такого наміру. Особливо рішуче протестує сотник українського козацтва й сподвижник Костя Романова Василь Піщаний. На його думку, влада вже намірилася продати людне місце біля центральної площі під якийсь новий торговельний центр.
Люди уявлення не мають, куди саме перенесуть пам’ятник. Є чутка, що в якийсь сквер. Пішли ми з паном Василем у крихітний зелений трикутничок обабіч траси Москва—Сімферополь, яка перетинає Мерефу. Для самого ж пам’ятника тут місця не викроїш, бо майже весь скверик зайнятий монументом на честь воїніввизволителів і полеглих у війні.
Тож мені довелося з’ясовувати все у міськраді. Секретар Тетяна Дерченко розповіла про плани реконструкції центральної частини міста. Нині йому вкрай бракує пристойної зали для урочистостей і концертів, музею. Тож є намір прибудувати до кінотеатру “Супутник”, на місці, де нині пам’ятник Іванові Сіркові, велику двоповерхову споруду. А сам пам’ятник планується встановити в зеленій зоні з протилежного боку кінотеатру. Для цього доведеться прибрати звідти кілька магазинів та яток. За проектом, Івана Сірка переселять не вглиб цієї зеленої оази, як подейкують деякі мешканці, а поставлять на передньому плані, щоб, проїжджаючи трасою, можна його бачити. До того ж погруддя піднімуть на ошатний і високий постамент. За підрахунками пані Тетяни на виготовлення проекту знадобиться не один місяць. Після цього його винесуть на громадське обговорення. Якщо навіть місцева громада схвалить такий задум, то ще чимало часу потрібно, щоб отримати різні узгодження і дозволи у багатьох інстанціях.
Як бачимо, рішення про перенесення пам’ятника Іванові Сіркові досить вмотивоване. Та й сам він стане величнішим. Можливо, коли б міськрада краще інформувала громадян про свої плани, не було б домислів про наругу над пам’яттю отамана. Веніамін Сітов, міський голова, запевнив, що міськрада має намір встановити поруч із оновленим пам’ятником ще й стели, що розповідатимуть про ратні подвиги отамана, про родину, яка жила в Мерефі, про те, як місто шанує його пам’ять. За словами мера, ні про який магазин на місці нинішнього пам’ятника й мови не може бути, бо воно призначене для вкрай потрібного всім сучасного культурного центру.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment