Усі театри в одному музеї

Переступивши його поріг, потрапляєш у зовсім інші епохи, і, оглядаючи експозиції з старовинних світлин, афіш, документів, речей, костюмів, відчуваєш незбагненну таємничість і чарівність минулого. Ідеться про унікальний, єдиний в Україні Музей театрального, музичного та кіномистецтва. Цьогоріч йому виповнюється 90 років.

Світлана МУШТЕНКО,
мистецтвознавець, член НСХУ

Перші кроки до його створення спостерігаються ще на початку ХХ ст. Про це в українських театральних колах говорили ще в 1908—1915 рр., але нічого результативного тоді не зробили. Нарешті, 1923 року з ініціативою виступило Мистецьке об’єднання “Березіль”: у січні зпоміж акторів “Березоля” обрали музейну комісію з дорученням — організувати перший в Україні театральний музей. На той час об’єднання очолював Лесь Курбас. До комісії увійшли ВасилькоМіляєв, Гаккебуш, Швачко, Савенко, Гайворонський, Кононенко. Тоді ж було запроваджено примусовий музейний податок у натурі: кожний з березольців мусив віддати музейній комісії щонайменше дві речі, що стосувалися історії українського театру (костюми, фото, листи, афіші і т. ін.). Першими це зробили Курбас, Меллер, Мар’яненко, Гаккебуш, Бучма, Швачко, Антонович… Директор “Березоля” Дацьків відвів для приміщення музею одну з кімнат у будинку театру, який тоді розташовувався на вулиці Воровського, 29.
Вирішили звернутися до старших акторів, аби залучити їх до нелегкої справи створення музею. Першою відвідали Марію Заньковецьку, яка  подарувала музею кілька своїх костюмів, вишитих власноруч. “Общество народного театра” передало музею цінну збірку ескізів костюмів із Полтавщини — кліше знімків КарпенкаКарого в різних ролях. Директор опери Багров віддав ескізи костюмів до “Тараса Бульби” авторства Анатолія Петрицького.
На початку 1924 року влаштували першу виставку музейних експонатів, яка мала справжній успіх. Завдяки цьому подальша праця музейної комісії пожвавішала.
Остаточне право на життя і розвиток музей здобув тоді, коли “Березолю” віддали три кімнати у фойє колишнього Соловцовського театру (тепер — театр української драми ім. Івана Франка). Тут музейники змогли зібрати докупи весь матеріал і відповідно його розмістити. У подальшому музей перемістився у затишний куточок КиєвоПечерської лаври, де він і понині.
Унікальну музейну експозицію з любов’ю, знанням своєї справи створила група наукових працівників на чолі з директором В. А. Козієнко, заступником директора А. М. Драком (експонатура) та групою полтавських художників Віктора Батуріна. Було це у 1970х роках минулого сторіччя.
Колись, дуже давно, потрапивши до музею як відвідувач, я була зворушена, зачарована його змістовним наповненням і художнім оформленням. І тоді мені спало на думку: якби доля склалася так (ніколи не думала про місце роботи в музеї), щоб працювати у музеї, то вибрала б тільки цей. Думка матеріалізувалася — понад двадцять років віддаю свої сили, творче натхнення, любов до історії світочів українського театру саме Музею театру, музики та кіно.
Музейна експозиція починається оригінально оформленою залою, присвяченою витокам мистецтва українського театру. Відвідувачів зустрічає цікава конструкція каруселі з вмонтованими всередину трьома вертепами (оригінали ХVІІІ—ХІХ ст.), в яких давав вистави, що відбувалися на вулицях, переважно на Різдво, ляльковий народний театр. “Акторами” цих вистав були ляльки, вирізьблені з дерева, розмальовані.
Наступна зала — епоха створення стаціонарних театрів: першим із них був російський імператорський, створений у Петербурзі за наказом Єлизавети Петрівни 1756 року. В Україні в цей час виникає кріпосний театр. У поміщицьких маєтках театральні трупи, зібрані з кріпаків і членів поміщицької родини, дають вистави. Найвідоміші з них — кріпосний театр Розумовських у Батурині та напіваматорський, напівпрофесійний театр Трощинського, який організував батько Миколи Гоголя Василь Гоголь. Він писав п’єси для цього театру. Батьки Гоголя були акторами і, мабуть, сам М. Гоголь отримав тут велику любов до театральної справи.
Є серед експонатів малюнок першого міського київського театру (1806 р.) — двоповерхової дерев’яної будівлі із залою на 470 місць.
А перший стаціонарний театр з’явився в Києві через століття — 1907 року. Організував його Микола Садовський (Тобілевич) у Троїцькому Народному домі (зараз — приміщення Театру оперети). Серед експонатів цього театру є фото, де представлено повний склад трупи театру, там навіть є Симон Петлюра, який певний час працював у театрі літератором. За радянських часів його обличчя ретельно заретушували.
Зала корифеїв українського театру містить багато цікавих матеріалів театральної творчості знаної у всьому світі родини Тобілевичів (І. КарпенкаКарого, М. Садовського, П. Саксаганського та їхньої сестри М. СадовськоїБарилотті). Унікальний експонат — сценічний костюм Марка Кропивницького, батька українського театру, який володів усіма театральними професіями, до ролі Івана Непокритого з його п’єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, — це латана свитка.
Остання зала з історії театрального мистецтва України подає один із екстравагантних експонатів — скатертину, пошиту з шовкових театральних програм. Такий подарунок на ювілей отримав режисер Суходольський від своїх колег.
Другий поверх музейної експозиції використовується для виставок. Серед постійних — колекція старовинних музичних інструментів “Живії струни України”, виставка творчості Л. Курбаса. Нещодавно відкрилася експозиція раритетних експонатів із фондів нашого музею до 90річчя створення музейної колекції. “Мистецьке життя Києва ХХ ст. у реліквіях музейної колекції” представляє яскраві сторінки, особисті документи акторів 20—30х років минулого сторіччя, живописні полотна — портрети видатних діячів сцени (експонуються вперше).
Особливо цікаві повернені із забуття роботи репресованого українського карикатуриста й портретиста Якова Струхманчука. Серед його робіт — оригінальні замальовки акторів у ролях “Кийдрамте” (1920), заснованого Лесем Курбасом.
Уперше також експонуються фотографії Богдана Ступки, на яких Майстер у ролях у молоді роки.
Маловідомі пам’ятки з історії Польського та Єврейського театрів знайомлять із ранніми ескізами видатних сценографів Ф. Нірода та М. Драка.
Кінематограф початку ХХ ст. в Україні на музейній виставці демонструє перші зразки кінотехніки, програми київських кінотеатрів, світлини акторів і режисерів кіно, особисті документи фундатора українського операторського мистецтва Данила Демуцького, лист до нього Олександра Довженка, а також — рідкісні фото легендарного Амвросія Бучми у перших українських кінофільмах “Джиммі Хігінс”, “Проданий апетит”, “Тарас Шевченко”, “Нічний візник” та ін.
Перлина виставки — екземпляр фонографа Едіссона — це записуючий і звуковідтворювальний апарат кінця ХІХ—початку ХХ ст.
Музей має багату колекцію сценічного авангарду. На виставці представлено роботи знаних у світі авангардистів Анатолія Петрицього (“Вій” О. Вишні), Вадима Меллера (“Газ” Г. Кайзера, “Небо горить”), Олександри Екстер (“Іспанський танок” для хореографічної студії Броніслави Ніжинської).
На особливу увагу заслуговують театральні роботи Й. Юцевича (художника улюбленого кінофільма “За двома зайцями”) — ескізи, тонко виконані, майстерні декорації. Справжнє захоплення викликають макети декорацій із вистав, виготовлені класиками української сценографії — Данилом Лідером та Данилом Боровським.
Загалом виставка експонує близько п’ятисот рідкісних експонатів з історії театру, музики та кіно, кожен із яких є неповторним. І думаємо, що вона повинна привернути увагу тих, хто цікавиться мистецтвом, історією нашого міста, рідкісними пам’ятками культури України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment