І правда, і сила у рідному слові

3058526c
фото Сергія Марченка

Микола ЦИМБАЛЮК

Рівно 100 років тому член київської “Просвіти”, один із найглибших дослідників життя і творчості Тараса Шевченка, відомий громадсько-політичний діяч національного відродження кінця XIX—початку XX ст. Сергій Єфремов у статті “Просвітні заходи Кирило-Мефодіївського братства” вкотре звернув увагу громадськості на народну освіту, яка “раз у раз була живою актуальною справою в історії українського національного відродження”. Цю ідею він обстоює, аналізуючи наміри “голосного й незабутнього в нашій історії Кирило-Мефодіївського братства, що зібрало в собі найкращих людей 40-х років, цвіт української інтелігенції — Шевченка, Костомарова, Куліша, Гулака, Пильчикова, Білозерського й інших”.
Братству не вдалося розгорнути свою гуманну і благородну діяльність. Російський царизм із його ідеєю “вєлікой і нєдєлімой” (як і нинішня Москва за допомогою наших каїнів) пильно відстежував і жорстоко нищив будь-які прояви націо­нальної думки. Тож кирило-мефодіївців викрили, заарештували й засудили, а Шевченка відправили на 10 років у солдатчину без права “малювати і писати”. Але зерно, виплекане у формі національно-просвітницької ідеї, проросло. Їхній задум і наміри, записані в статут і правила, що мали лежати в основі майбутньої діяльності, відповідали тогочасним реаліям українського суспільства. Та вони актуальні й нині.
Порівняймо: уже в 5-му пункті статуту йдеться про “обов’язкову науку” для народу, тим більше, що тільки освічені люди, на думку братчиків, і могли брати участь у порядкуванні державними й громадськими справами… Вони усвідомлювали, що викорінити рабський дух суспільства, примусити поважати права і свободи широких мас народу можна лише за умови повсюдного ширення грамотності, яка неможлива без шанування і плекання рідної мови, знання правдивої вітчизняної історії, виховання національної гідності.
Ці думки є фундаментальними у засновницьких документах братства. А Шевченко ще задовго до цього, зазначає Єфремов, “носився з думкою про народні видання” як один із найдоступніших і найдієвіших шляхів просвітництва простого народу. Крім цього Тарас Шевченко і його однодумці були реалістами, які зважено й тверезо оцінювали не лише мету, а й засоби її досягнення. Національна справа гостро потребувала (і завжди потребуватиме) освіченого покоління українців. Ця політика була небезпечною для імперії, яка усіляко обмежувала доступ до освіти вихідцям із простого народу. Тож узявшись за гуж народної просвіти, кожен із братчиків “обіцяв давати, скільки зможе, до складки в товариську касу на стипендії хлопцям з народу на університетську освіту”.
Особливе місце братство відводило українському красному письменству. “Ми, — писав Костомаров, — бачили в нашій українській літературі багато гарного, взятого від народу; та бачили й занадто мало того, що ми натомість самі дали народові”. І доводить, що й освіту треба давати народові народною мовою: “Мені здається, що поки з українською мовою… не ширитиметься наука, поки мова цяя не зробиться знаряддям вселюдської освіти — доти з усіх наших писаннів цією мовою буде блискучий пустоцвіт”.
Нині, здобувши незалежність, Україна потребує утвердження своєї мови вже як однієї з непорушних основ національної держави. Але цю природну потребу, записану в Конституцію України, цинічно ігнорують владці.
18 травня влада, організувавши в Києві на противагу опозиційному “Вставай, Україно!” цинічно-облудний проплачений “антифашистський марш”, вдалася до спроби репетиції майбутніх президентських виборів. Проти опозиції під захистом міліції вона випустила своїх “орлів” — бритоголових спортсменів-кримінальників. Тож жорстоке побиття журналістів, комедія з броньованою машиною — БРДМ (бойова розвідувально-дозорна машина) укотре засвідчили про її справжні наміри.
Письменники, які завжди були оголеним нервом суспільства, наступного дня, 19 травня, у Києві біля пам’ятника Т. Г. Шевченку розпочали масштабну літературно-мистецьку акцію, присвячену відкриттю традиційного Міжнародного шевченківського свята “В сем’ї вольній, новій”, яке відбулося 20—22 травня в Харкові та області. Духовні нащадки братчиків — літератори — дали старт літературно-візуальному проекту “Зірковий Тарас”, покликаному популяризувати творчість українського генія як сучасну й актуальну не лише в контексті національної культури, а насамперед — для виховання й усвідомлення національної гідності. Також спілчани приймали у члени НСПУ молоде поповнення, а актори, художники, співаки, спортсмени, політичні та громадські діячі читали поезію Тараса. Бо й через століття, перефразовуючи слова Єфремова з його статті, ідея Шевченка, як і всіх кирило-мефодіївців, “ріднить наші покоління з тим, що засвітило було перші промені національної свідомості…”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment