У Києві відкрито виставку українського художника Никифора Дровняка
Лемка Никифора визнають великим художником-примітивістом нарівні з українкою Марією Приймаченко, грузином Ніко Піросмані, французом Анрі Руссо, хорватом Іваном Генераличем. Його шлях до світового визнання був тривалим і важким, і нині, через десятиріччя, маляр прийшов на святу київську землю: виставка відбувається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській лаврі.
Олена ШУЛЬГА
Він народився 1895 року в курортному містечку Криниця, яке перебувало під владою АвстроУгорщини. Позашлюбний син убогої глухонімої міщанки, що прала білизну й топила печі в пансіонатах, він успадкував від неї каліцтво, а від невідомого батька — талант до малярства. Більшість населення Криниці становили лемки, найзахідніша гілка українства, бо розкинулось містечко на мальовничих схилах Бескидів. 1947 року, під час сумнозвісної операції з виселення українців з їхніх етнічних земель і розпорошення їх по світі “Вісла”, Єпифанія Дровняка (саме так його охрестили, але односельці, мабуть, через незвичність імені, називали Никифором) тричі вивозили на захід Польщі, на колишні німецькі землі, і тричі він повертався в рідні Бескиди.
Єпифаній Дровняк відомий у світі мистецтва як Никифор Криницький або Никифор із Криниці. Та самі лемки вважають це маніпуляціями, бо художник усвідомлював себе лемком і ототожнював із лемківським світом.
Малописьменного глухонімого маляра сучасники вважали диваком, одмінцем, та він відкрив свою багатогранну духовну сутність усьому світові через неповторні малюнки, які нині зараховують до наївного мистецтва і високо поціновують.
Більшість картин маляра — акварелі. Є роботи, виконані олівцем, гуашшю і крейдою. Найцікавіші — автопортрети. На багатьох бачимо фантастичні будівлі, сюрреалістичні конструкції, православні церкви, костели, дивовижні краєвиди гір, залізничні станції — місця, де сам митець не бував. Це художниксамоук, наділений абсолютним відчуттям кольору і художньою інтуїцією.
Виставка з колекції Окружного музею в Новому Сончі (Польща) зібрала широке коло шанувальників мистецтва. На пресконференцію, яка передувала відкриттю, прийшли ті, завдяки чиїм зусиллям виставка відбулася: генеральний директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана Вялець, заступник генерального директора з наукової роботи Людмила Білоус, директор музею Никифора у Криниці Збігнєв Воланін, директор Польського інституту в Києві Ярослав Годун, директор музею в Новому Сончі Роберт Шлюсарек, бургомістр КриниціЗдруй (сучасна назва міста) Даріуш Речко. За словами Адріани Вялець, виставка стала можливою завдяки фінансуванню польського міністерства культури і національної спадщини. “Польський музей, — сказала пані Адріана, — привіз у Київ 100 робіт художника. Так Никифор повертається на прабатьківщину. Досі ми віртуально були знайомі з його творчістю, а сьогодні маємо нагоду побачити оригінали. Особливо це приємно напередодні Міжнародного дня музеїв. Є така професія — музейний працівник. Приємно, що в Україні й Польщі це плем’я однаково неспокійне. Ось і представники львівських музеїв. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми популяризуватимемо творчість Никифора. У Львові є пам’ятник митцеві, його твори є у львівських приватних колекціях”.
Ініціатива виставки належить президентові Української секції Асоціації європейських журналістів, дослідникові й палкому шанувальникові творчості наївного художника Никифора Артурові Рудзицькому.
Величезний внесок у реалізацію проекту зробив Збігнєв Воланін, позаяк експозицію вибудували здебільшого польські фахівці. Пан Збігнєв глибоко досліджував творчість маляра, але вважає, що немає людини, яка знала б про Никифора все: “Над підготовкою виставки працювали сотні спеціалістів, але жоден не знає всього про художника. Анджей Банах, дослідник його творчості, писав, що в ній завжди відшукується щось приховане, якась новизна. Артур Рудзицький, перебуваючи торік восени у Криниці на економічному форумі, зацікавив наш музей ідеєю привезти виставку Никифора в Україну. Фінансування заходу отримати було дуже важко, та нас підтримало міністерство культури і національної спадщини Польщі. Ми здобули фінансову й організаційну підтримку Польського інституту в Києві, за що щиро йому вдячні.
Займаюся дослідженням творчості Никифора 30 років, видав альбом. Це був вуличний художник, який не мав власної майстерні, а просив милостиню. Жив у різних людей. Обшарпаному жебракові в міжвоєнний період забороняли з’являтися в центрі заможного курортного містечка. Парадоксально, але там, де бувати йому було зась, нині його музей.
Никифор був фактично неписьменним, а підписувався вельми незрозуміло. Він виставляв дуже високі ціни за свої картини, а продавав їх фактично за копійки. Парадоксально, але тепер вони коштують так дорого, як їх оцінював сам художник.
Розглядаючи мистецтво як місію, маляр більше нічим не займався. Картинами він розплачувався за помешкання і страву. Тож були родини, в яких накопичилися цілі стоси творів Никифора. Але, не надаючи їм значення, не сприймаючи всерйоз, вони знищили їх у 1920—1930 роках. А нещодавно на Варшавському аукціоні роботи Никифора продавали за 9 тисяч злотих, або 3 тисячі доларів”.
Роберт Шлюсарек висловив сердечну подяку Національному музеєві українського народного декоративного мистецтва за щирий прийом і співпрацю: “Наш музей розташований у Малопольському воєводстві, і його очільники щиро переймаються його долею. Для нас висока честь представляти творчість Никифора в Києві. Маю надію, що виставка художника відбудеться й у Львові, бо ми вже попередньо домовилися з львівськими музейниками про це”.
Ярослав Годун зазначив, що з 8 до 18 травня всі країни Євросоюзу святкують Дні Європи: “Сьогоднішня виставка — одна з найважливіших подій цих днів у Києві. Крім виставки, у столичному Будинку кіно можна переглянути художню кінострічку режисера Кшиштофа Краузе “Мій Никифор”, створену 2004 року в Польщі, а також два документальних фільми: “Такий світ” (режисер Тадеуш Стефанек, 1968) і “Майстер Никифор” (режисер Ян Ломніцький, 1968). Картини показують художника з двох боків: як великого митця і як людину, що змагалася з життям, те, як сприймали його сучасники. Фільми засвідчують, що його вважали диваком, він долав важкий шлях до визнання і сягнув вершин світового мистецтва.
Сподіваюся, що із творчістю маляра ознайомиться велика кількість ваших співвітчизників, адже його спадщина належить світові”.
Шанувальник творчості Никифора Дровняка український меценат Михайло Маркович, який живе в Німеччині, не стримався, щоб не виступити з реплікою: “Потрібно наголошувати, що Никифор — українець з Лемківщини. Його метрика — з української церкви візантійського обряду, поховали його теж як українця. Відкрив його світові як митця український художник зі Львова Роман Турин, виставивши його твори в Парижі. Для нас важливе підґрунтя, те, звідки все починалося. Мистецтво цього художника — переживання церкви візантійського обряду. Він народився в АвстроУгорщині, помер у Польщі, але усвідомлював себе лемком, частиною українського народу, а церква була для нього найбільшою святинею, і це видно з його творчості”.
Адріана Вялець підтвердила, що, хоч творчість Никифора самобутня, вона глибоко закорінена в українську народну творчість: “У нього є щось і від козака Мамая, і від народного мистецтва. Він був насамперед сином українського народу. Прекрасна земля Криниці надихала його, він наголошував: я художник, я митець”.
“Никифор, — зазначив Збігнєв Воланін, — передусім почувався митцем і творчість розглядав як місію. Він підписувався: “Никифор художник Никифор митець”. Так він ідентифікував себе. Оскільки його творчість здобула визнання в Україні й Польщі, хай вона стане сакральним єднанням наших народів”.
Прихильник і популяризатор творчості Никифора Даріуш Речко зауважив: “Никифор — символ нашого міста. Пам’ять жива у його творчості. У Криницю люди приїздять не лише оздоровитися, а й у пошуках творчої, культурної атмосфери. Створюючи її, ми спиралися на дві постаті: художника Никифора і оперного співака Яна Кіфури, який теж народився у Криниці”.
На урочисту церемонію з нагоди відкриття виставки творів Никифора прийшли Юрій Богуцький, радник Президента України — керівник Головного управління з питань гуманітарного розвитку; Віктор Балюрко, заступник міністра культури України; Яцек Мілер, директор департаменту культурної спадщини міністерства культури і національної спадщини Польщі; Роберт Шлюсарек, Збігнєв Воланін, Ярослав Годун, Ян Каменський, депутат місцевої ради Малопольського воєводства; Герой України письменник і громадський діяч Іван Драч; Герой України Мирослав Вантух, генеральний директор — художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського; Андрій Чебикін, президент Національної академії мистецтв України, мистецтвознавці, представники Всеукраїнського товариства “Лемківщина”, журналісти.
“Нашого цвіту — по всьому світу, — сказав радник Президента. — Головне в цьому — зберегти себе і свою культуру, щоб вона не просто влилася в середовище, в яке доля закинула людину, а доповнювала його. Є поляки, які уславили Україну, а є українці, які прославили Польщу. До таких належить Никифор Дровняк. Оглядаючи цю виставку, бачимо, що нас об’єднує культура і духовність. Є багато прикрих і гірких сторінок нашої історії. Ми маємо шанувати і пам’ятати їх. Але митці нас кличуть у майбутнє. Ми повинні мати власне обличчя, шанувати культуру одне одного.
Польська сторона зробила великодній подарунок українцям. Вдячний усім, хто долучився до виставки. Ті, хто побачить її, знатимуть, що таке високе мистецтво”.
Збігнєв Воланін наголосив, що вважає цю виставку історичною: “Виставок Никифора були сотні, але найважливіші на його шляху в мистецтво, на мій погляд, чотири: 1959 року — в Парижі в галереї Діни Верні, яку зорганізував Роман Турин, 1967го — в Польській галереї народовій “Захента”, 1995го — у Криниці, де творчість маляра презентовано найбільш широкомасштабно, і нинішня — в духовному серці України, адже вона відкриває його краянам.
Никифор був дивовижним митцем. Справдешній жебрак, а нині його картини — у найпрестижніших галереях світу. Символічно, що нинішня виставка відбувається на території КиєвоПечерської лаври, у святому для кожного українця місці”.
Роберт Шлюсарек нагадав присутнім, що Никифор Дровняк — настільки відомий лемко, як і Енді Воргол. “Хочу сказати і про земляків Никифора — наших сучасників. Сьогодні мистецьку частину програми представлять лемки з Криниці співачка Юлія Дошна і поетпісняр та виконавець Петро Трохановський”.
“Кожен митець, — сказав Андрій Чебикін, — повинен долучитися до народної творчості. Никифор знаходить прості форми орнаменту, пластику ліній, прозорі форми. Його картини — гуманістична філософія всього, що закладено у всесвіті. Оце те вище, що є в мистецтві. Усе зроблено серцем”.
