«Перед очима мудреця»

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків із нагоди Міжнародного дня музеїв і Дня Києва знову відкрив свої фонди. Крім детально продуманої програми для громадян різного віку — від найменших школярів і навіть дошкільнят до зовсім дорослих, котру запропонували науковці в День відкритих дверей, музей вражає новим представленням старовинних китайських сувоїв.

Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

Новий проект представили одночасно з відкриттям у Китаї виставки живопису академіка Михайла Гуйди — киянина, чию творчість особливо цінують у сучасному Китаї. Але знавці мистецтва країн Сходу звернули увагу, що сучасні мешканці Піднебесної дуже мало вивчають власну прадавню культуру, яка й досі зачаровує нас, європейців, — і зрозуміло, чому: “Східна експозиція” і фонди Ханенківського музею сповнені дивовижних скарбів, котрі не мають фінансового еквівалента.
— Це ваша уявна подорож від галасливої вулиці до оселі митця і галявини перед водоспадом, де медитує відлюдник, — розповідає куратор нового проекту, провідний науковець Музею Ханенків Марта Логвин. — Це вперше відкриті для загального огляду три горизонтальні й три вертикальні сувої китайського традиційного живопису XVIII—початку XX ст. У традиційному Китаї горизонтальні сувої розглядали в колі найближчих друзів, найпочесніших гостей. Неквапний, медитативний перегляд довгого детального малюнка справді подіб­ний до уявної подорожі.
Оповідачка щедро ділиться своїми знаннями, розкриваючи складну знакову систему в образотворчому мистецтві Китаю, де світ постає цілісним і багатовимірним. Кожна хмаринка, краплинка й рослинка, здається, тут може оповісти свою історію тому, хто прагне її почути. Спостерігаючи за розповіддю, відчуваєш її певний містичний зв’язок із фрагментом того світу, котрий у давнину відкрився майстру-художнику. І ось уже ти, глядач, поринаєш в історію, коли знані і незнані генії на великих сувоях вертикального і горизонтального формату, ширмах, на альбомних аркушах і на віялах створювали на шовку і папері ці картини тушшю й водорозчинними фарбами.
— Різні формати мали різне призначення і сприймалися по-різному, — продовжує Марта Логвин в інформаційній залі музею, де розгорнуто виставку. — Великі вертикальні сувої призначалися для тимчасового, за сезоном, оздоблення інтер’єру. Їх розгортали і приблизно на півроку вивішували на стіни кабінетів, альтанок тощо. Потім сувій знову згортали і зберігали скрученим і зав’язаним стрічкою, поставивши вертикально у велику вазу на підлозі. А на місце попереднього сувою вішали новий, що більше пасував і до календаря, і до настрою господаря. По периметру кімнату також могли прикрашати великі живописні вставки горизонтального і вертикального форматів. На відміну від більших живописних творів, альбомні аркуші та віяла, а особливо довгі й вузькі горизонтальні сувої демонструвалися зовсім по-іншому. Коли збиралися найближчі друзі чи особливо шановані гості, горизонтальний сувій розгортали справа наліво на “лікоть” (близько 30 см), роздивлялися перший фрагмент, потім згортали його у нещільний сувій праворуч, а ліворуч розкривали наступні 30 см живопису і таким чином просувалися до протилежного кінця зображення. Живописне зображення могло бути до 5 метрів завдовжки. Перегляд картини тривав певний час, тому супроводжувався частуванням — гостям пропонували вино і ласощі. Уявну подорож у такому довгому детальному малюнку можна порівняти з переглядом повільної мультиплікації.
На монтуванні — папері чи шовку навколо живопису — лишали місце для написів, які зроблять друзі художника, власник сувою або його нащадки. Колофони — так називаються ці написи — зазвичай містять похвалу твору й добрі побажання його власникові, або вірші, написані під враженням від малюнка, а також історію про те, звідки походить сувій.
У музеї сувої розгорнуто повністю і відвідувачі захоплено роздивляються деталі зображення: водоспад на задньому тлі, що є ніби кордоном між світом явним і потойбічним, маленьку підставочку, на якій міститься взуття мудреця, зануреного в медитацію. Він у своєму домі, “своїй фортеці”, серед гарних речей і вишуканих рослин, які створюють особливу атмосферу, зі своїми домочадцями, які аж ніяк не вадять його медитативним роздумам.
А поряд у виставковій експозиції — дивна дивина: прості люди в буденних розвагах. Як запевняють науковці музею, іще в епоху Тан, тобто в Х—ХІІІ століттях, китайські митці виявляли увагу до народних розваг, як то стрибки через посудину з вином…
У Національному музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків зберігаються два десятки горизонтальних сувоїв традиційного китайського живопису. Демонструючи їх широкій аудиторії, звісно, неможливо дотримуватися традиційного способу перегляду, описаного Мартою Логвин. Проте і розгорнутий від початку до кінця сувій спонукає глядача до поступового ретельного огляду кожної деталі.
І — найголовніше. Богдан і Варвара Ханенки створили цей музей із просвітницькою метою, щоб розширити світогляд своїх співвітчизників, відкрити обрії світу в епоху, коли ще не було ні телебачення, ні інтернету. Сьогодні, коли брудні й агресивні інформаційні потоки вихлюпуються в наші оселі з телеекранів, а мистецькі матеріали в програмах повсюдно замінюють кримінальними новинами, Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків є оазою істинної краси, доброти і активного прагнення удосконалити світ, насамперед удосконалюючи власну душу.
26 травня 1917 р. Богдан Іванович Ханенко, з діда-прадіда дворянин, нащадок гетьмана Михайла Ханенка, “перейшов за вічну межу” (цей вислів Бориса Олійника нині загальновживаний), а виконавицею свого заповіту залишив дружину й соратницю Варвару Николівну. Цей щедрий дарунок талановитого подружжя київській громаді бережуть і розвивають нині ті, для кого, як і для багатьох  киян, музей Ханенків — місце святе.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment