З окрушин життя

Пташка з райського саду. Поезії. Літературно-художнє видання. — Рівне: ПП ДМ, 2013. — 152 с.

Юлія БОНДЮЧНА

Високі небеса духовності та моралі, освітлені промінням любові й турботи про світ, у якому живемо, — саме це можна віднайти в новій книжці члена Національної спілки письменників України Любові Пшеничної.
— Чи все від нас залежить?
Цей світ, хіба, як скриня,
Де спомини ховаєш,
Як читані листи?.. —
розмірковує авторка і запрошує поміркувати читача. А роздумувати є про що. Уже самі назви розділів “Пташка з райського саду”, “Мирогощанська Божа Мати”, “Іду засвічувати душі” та “Дотик янгола” говорять про мотиви, які домінують у книжці. Медитації про проблеми онтологічного, екзистенційного ґатунку, які вияскравлюють опозиції “людина і суспільство”, “людина — людина”, “людина — особистість”, нікого не полишають байдужим, адже їхня родзинка — філософські узагальнення, що подекуди переростають у пуант — гостродраматичне завершення ліричного сюжету, найвищий вияв градації: “Я прилетіла в цей колючий світ, / Немов голубка на терновий кущик”, “Та справжня слава — тільки мішура, / Якщо нема у серці України”, “Гойднуться терези добра і зла, / Судитимуть за списаність паперу. // Пощо ж було висмикувати пера / Щокожен день з болящого крила?”, “Коли життя мене остудить, / Про що скажу об тій порі? // Чи й на душі ознаки будуть, / Як у берези на корі?”.
Твори, що увійшли до книжки “Пташка з райського саду”, восьмої за ліком, багаті на зображальновиражальні засоби, що засвідчує не тільки майстерність пера поетеси, а й нев’янучість таланту: “А тут — ліси стояли, мов скелети”, “Щебече хата голосом сестри, / А двері бубнявіють колядою”, “Рать зелена трави загойдалася списами”, “І лягає стежина, як вузлик, мені на душі”, “Душа була — як хата без дверей”, “А тиша пахла в нас на підвіконні”, “Ці клени — лісові аборигени”, “Анестезія дерев…”, “Її вуста — розквітлі канни”, “В косах у неї ночувала м’ята. // У погляді — ласкаві ластів’ята” тощо. Є навіть авторські лексичні новотвори, вжиті у складі метафори. Наприклад: “День цвіте блакитнотінями”.
Любов Пшенична у своїй книзі хоч і дає волю почуттям, проте емоції не превалюють над розумом. А звідси — продукт непростого процесу пізнавання об’єктивної дійсності: “Цей світ освітлює лише молитва, / А зігріває — лише любов”. Або ж іще: “Сотворена з надієвих окрушин, / З любові й болю, з вічних протиріч, / Отак іду засвічувати душі — / І відступає знахабніла ніч”.
Дай Боже, аби від сили художнього слова Любові Пшеничної,  відмінника народної освіти України, вихователяметодиста, авторки проекту “Берегиня” на Дубенському телебаченні, письменниці, твори якої введені в шкільні підручники, перекладені російською, білоруською, тувинською мовами, промовляють до читача мовою душі: української, щирої, багатої, осонценої, спрямованої на пошук щастя і себе, — відступала знахабніла ніч бездуховності ХХІ століття.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment