На славу нашої преславної України

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,
генеральний директор Національного культурного центру, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

За кілька кроків від найзнаменитішої вулиці Росії — стародавнього Арбату розташовано Національний культурний центр. Наш будинок — № 9 — першим розпочинає славнозвісний Старий Арбат по непарному боці вулиці, на якому жив і Пушкін. Будинки 1, 3, 5, 7 вже давно знесені, й нині на їхньому місці стоїть новітній офісно-торговий комплекс, який у нашому випадку не рахується — історичний Арбат має свою відвічну нумерацію. Йому — Арбату — цього року виповнюється 520 літ. А нам — 20. Але історія стає доступнішою, а ми відчуваємо себе ближчими до минулого, коли знаємо й пам’ятаємо про те, що:
— в історичних документах згадка про російський “Арбат” і українського “козака” вперше з’являється майже одночасно — наприкінці ХV століття;
— три століття тому на Арбаті, недалеко від цього місця, гарцювало 20 тисяч українських козаків гетьмана Петра Сагайдачного, які саме з боку Арбатських воріт штурмували Москву. Серед них був і майбутній гетьман запорозького козацтва полковник Михайло Дорошенко, а його внук — український гетьман Петро Дорошенко закінчив своє життя в почесному засланні під Москвою в Ярополчі наприкінці ХVІІ століття;
— у середині ХІХ століття Арбатом проходив Тарас Шевченко, “блукаючи по закарлючистих вулицях московських”, а в квітні 1861 року домовина з поетовим прахом знаходилася за сотню кроків звідси — в храмі Тихона Амафунтського, і саме з арбатської землі вона почала свій вікопомний шлях на кінних дрогах до Чернечої гори в Каневі;
— не далі від нас і до будинку на Нікітському бульварі, в якому жив і помер великий українець Микола Гоголь. Безперечно, що він не міг не бачити наш будинок;
— сто літ тому в будинку № 55 на Арбаті півроку мешкав Михайло Грушевський, який тут і отримав звістку про те, що його обрано головою Української Центральної Ради.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Культурного центру України в м. Москві” від 14 травня 1993 року, підписана Прем’єрміністром України Леонідом Кучмою, була історичною постановою.
Культурний центр України в Москві стократ реально підтвердив і показав повсякчасну духовну присутність національних геніїв в Українському домі, який є власністю нової, незалежної України й успішно працює в ім’я нашої держави.
Сьогодні ми вдячні всім, хто був причетний до заснування, створення та становлення Культурного центру в Москві, який уперше дав Україні можливість стверджувати себе за кордоном справді самостійною культурною політикою.
Серед цих, особливо дорогих нам людей, є два великих українці, які не так давно пішли від нас — Павло Романович Попович і Богдан Сильвестрович Ступка.
Пам’ять про них назавжди увічнено в Центрі. Ім’я Павла Поповича носить тепер Українська недільна школа, а нашій Бібліотеці присвоєно ім’я Богдана Ступки.
Не можу не зацитувати слова з привітання Центру від однієї з найсильніших регіональних організацій — українців Башкортостану “Кобзар”:
“Високого поцінування заслуговує та відповідальна й самовіддана творча праця, котру ви щодня здійснюєте на благо України та усієї української світової спільноти, допомагаючи українцям діаспори підтримувати постійний духовний зв’язок зі своєю історичною Батьківщиною, формувати нову генерацію українцівпатріотів. Ви об’єднуєте навколо себе всіх небайдужих до справи відродження української мови, національної освіти та культури на теренах Росії”.
На славу нашої преславної України

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,
генеральний директор Національного культурного центру, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

За кілька кроків від найзнаменитішої вулиці Росії — стародавнього Арбату розташовано Національний культурний центр. Наш будинок — № 9 — першим розпочинає славнозвісний Старий Арбат по непарному боці вулиці, на якому жив і Пушкін. Будинки 1, 3, 5, 7 вже давно знесені, й нині на їхньому місці стоїть новітній офісноторговий комплекс, який у нашому випадку не рахується — історичний Арбат має свою відвічну нумерацію. Йому — Арбату — цього року виповнюється 520 літ. А нам — 20. Але історія стає доступнішою, а ми відчуваємо себе ближчими до минулого, коли знаємо й пам’ятаємо про те, що:
— в історичних документах згадка про російський “Арбат” і українського “козака” вперше з’являється майже одночасно — наприкінці ХV століття;
— три століття тому на Арбаті, недалеко від цього місця, гарцювало 20 тисяч українських козаків гетьмана Петра Сагайдачного, які саме з боку Арбатських воріт штурмували Москву. Серед них був і майбутній гетьман запорозького козацтва полковник Михайло Дорошенко, а його внук — український гетьман Петро Дорошенко закінчив своє життя в почесному засланні під Москвою в Ярополчі наприкінці ХVІІ століття;
— у середині ХІХ століття Арбатом проходив Тарас Шевченко, “блукаючи по закарлючистих вулицях московських”, а в квітні 1861 року домовина з поетовим прахом знаходилася за сотню кроків звідси — в храмі Тихона Амафунтського, і саме з арбатської землі вона почала свій вікопомний шлях на кінних дрогах до Чернечої гори в Каневі;
— не далі від нас і до будинку на Нікітському бульварі, в якому жив і помер великий українець Микола Гоголь. Безперечно, що він не міг не бачити наш будинок;
— сто літ тому в будинку № 55 на Арбаті півроку мешкав Михайло Грушевський, який тут і отримав звістку про те, що його обрано головою Української Центральної Ради.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Культурного центру України в м. Москві” від 14 травня 1993 року, підписана Прем’єрміністром України Леонідом Кучмою, була історичною постановою.
Культурний центр України в Москві стократ реально підтвердив і показав повсякчасну духовну присутність національних геніїв в Українському домі, який є власністю нової, незалежної України й успішно працює в ім’я нашої держави.
Сьогодні ми вдячні всім, хто був причетний до заснування, створення та становлення Культурного центру в Москві, який уперше дав Україні можливість стверджувати себе за кордоном справді самостійною культурною політикою.
Серед цих, особливо дорогих нам людей, є два великих українці, які не так давно пішли від нас — Павло Романович Попович і Богдан Сильвестрович Ступка.
Пам’ять про них назавжди увічнено в Центрі. Ім’я Павла Поповича носить тепер Українська недільна школа, а нашій Бібліотеці присвоєно ім’я Богдана Ступки.
Не можу не зацитувати слова з привітання Центру від однієї з найсильніших регіональних організацій — українців Башкортостану “Кобзар”:
“Високого поцінування заслуговує та відповідальна й самовіддана творча праця, котру ви щодня здійснюєте на благо України та усієї української світової спільноти, допомагаючи українцям діаспори підтримувати постійний духовний зв’язок зі своєю історичною Батьківщиною, формувати нову генерацію українцівпатріотів. Ви об’єднуєте навколо себе всіх небайдужих до справи відродження української мови, національної освіти та культури на теренах Росії”.
Українці Карелії вважають, що найважливіше в нашій роботі з діаспорою є те, що колектив Центру “піклується про них, реально допомагає українцям Росії”. Громадська організація “Вербиченька” з Татарстану пише нам: “Національний культурний центр є справжнім центром, навколо якого так чи інакше обертається все українство, що працює на теренах Росії”.
Культурний центр України наполегливо здійснює масштабний проект “Діаспора”, в рамках якого проводяться презентації регіональних українських організацій в Росії, вивчається й поширюється кращий досвід. Ця робота знаходить високу оцінку в регіонах. Ось що написали нам у привітанні від української організації Республіки Марій Ел із ЙошкарОли:
“Ми дуже вдячні вам за можливість проведення зустрічей, з’їздів, культурних заходів на професійному рівні в Москві. Вони є безцінним вкладом в організацію співпраці усіх громадських організацій українців у Росії”.
Ось ще одне тепле привітання — від українців Тюмені:
“Для всіх українців, які проживають на теренах югорського краю, Національний центр завжди був своєрідним символом етнічної Батьківщини, камертоном культурного життя російського українства, джерелом творчої наснаги та ідей культурного просвітництва…”
Упевнено розкрилюють свої неабиякі можливості українські земляцтва Москви, з якими ми дедалі тісніше співпрацюємо, особливо після створення Ради земляцтв України.
Кількість заходів, які відбуваються у Центрі протягом року: концертів, виставок, спектаклів, кінопоказів, презентацій, творчих вечорів, конференцій, зустрічей — перевищила 400. Упродовж року до Центру приходять понад 20 тисяч відвідувачів, що значно більше, ніж кілька років тому. Вони зустрічають тут гостинність, затишок, отримують можливість познайомитися з високим мистецтвом. Громадське національнокультурне об’єднання українців “Криниця” пише нам, що “для українців підмосковного Пушкіно Культурний центр України в Москві є другим рідним домом, куди ми щоразу їдемо, як до батька, щоб доторкнутися до творчого національного джерела, поділитися своїми досягненнями, отримати дружню пораду і підтримку, серцем відчути велич української родини”.
В основі нашої розмаїтої діяльності лежать крупномасштабні проекти, назви яких говорять самі за себе: “Тарас Шевченко”, “Григорій Сковорода”, “Микола Гоголь”, “Михайло Грушевський”, “Лесь Курбас”, “Василь Стус”, “Україна крізь віки”, “Українське кіно”, “Україна театральна”, “Презентація”, “Відомі українці в Росії”, “Діалог культур” та інші.
Наш концертний і виставковий зали добре відомі не лише московським українцям, а й усім москвичам і гостям столиці, які люблять українське слово, українську пісню й танець, українське малярство.
У нас виступали видатні майстри української і російської культури Богдан Ступка, Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Мащенко, Мирослав Скорик, Олександр Голобородько, Марія Стеф’юк, Лариса Кадочникова, Бела Руденко, Володимир Бортко, Микола Гнатюк, Роман Віктюк, Клара Лучко, Йосип Кобзон, Василь Лановий, Ада Роговцева, Валерій Кікта, Раїса Недашківська, Еліна Бистрицька, Василь Нечепа, Лідія Забіляста, Галина Чорноба, Володимир Конкін, Олексій Петренко, Євгенія Симонова, Юлія Борисова, Дмитро Попов і багато інших.
Наші відвідувачі мали змогу чути полум’яне публіцистичне і поетичне слово та виважену наукову інформацію з уст Павла Поповича, Бориса Олійника, Бориса Патона, Костянтина Грищенка, Володимира Єльченка, Дмитра Павличка, Миколи Жулинського, Юрія Барабаша, Василя Антоніва, Любові Голоти, Світлани Йовенко, Володимира Яворівського, Марії Матіос, Петра Чуприни, Леся Танюка, Павла Мовчана, Євгенії Дейч, Сергія Гальченка, Неллі Корнієнко, Романа Лубківського…
На нашій сцені показували свої вистави Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, Театр “У кошику” Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, Львівський духовний театр “Воскресіння”, Київський театр “Колесо”, Київський фольклорний театр “Берегиня”, Харківський театр дітей “Тимур”, театр Одеського будинку актора та ін.
У Культурному центрі виступали Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Національна заслужена академічна хорова капела “Думка”, Національна заслужена капела бандуристів ім. Г. Майбороди, Черкаський академічний заслужений український народний хор, вокальна формація “Піккардійська терція”, Державний камерний ансамбль “Київські солісти”, Національний ансамбль солістів “Київська камерата”, камерний хор “Київ”, чоловічі вокальні квартети “Гетьман” і “Явір”, жіноче вокальне тріо “Золоті ключі”, тріо бандуристок “Росава” (Житомир), “Вербена” (Черкаси), “Журавка” (Чернігів), театр пісні і танцю “Легенда” (Луганськ), ансамбль народних інструментів “Рідні наспіви” Національної філармонії України, чоловічий вокальний гурт “Козацькі забави”, фольклорний гурт “Козаки” та інші уславлені творчі колективи.
Малярство України було представлено в Центрі полотнами Марії Примаченко, Тетяни Яблонської, Валерія Франчука, Тетяни Голембієвської, Віктора Сидоренка, Сергія Якутовича, Валентини Цвєткової, Віктора Ковтуна, Сергія Дуплія, Сергія Григораша, Костянтина Головіна, Валентина Бернадського, Вікторії Логоші, Катерини Гутникової… У нас можна було милуватися казковими гобеленами Людмили Жоголь, українською вишивкою Віри Роїк, малярством по шовку Наталії Гронської, іконописним шиттям Любові Мітітєл. Серед скульпторів назву Валентина Знобу, Олега Пінчука, Ігоря Гречаника, Олексія Леонова, Володимира Філатова…
Не боюся втомити вас цим переліком, адже кожне ім’я і кожний творчий колектив — це слава і гордість України. Леонід Кучма, вітаючи колектив, пише: “Тисячі громадян Росії уперше почули на “українському Арбаті” виступи наших талановитих співаків, музикантів, поетів. Усе це сприяє зближенню народів незалежних України та Росії, поглибленню рівноправного взаємовигідного співробітництва між нами на різних рівнях”.
Саме так і ми розуміємо широкі можливості нашого Центру.
На початку ХХI століття — в жорстких умовах ринку й міждержавних негараздів — без Культурного центру України в Москві більшість із них не мали б можливості представити духовну, мистецьку Україну в Москві.
Повірте, це добре розуміють в материковій Україні. У привітанні академіка Національної академії мистецтв України, народного артиста України Михайла Чембержі читаємо:
“Ваш Центр успішно презентував вражаючу палітру творчих досягнень української національної культури, представив видатних вітчизняних Майстрів — знакових постатей нашої держави. Вони, дякуючи Вашій роботі, стали широковідомими у багатонаціональній Російській Федерації, мешканцям Москви та її численним гостям зі всього світу”.
У Центрі працюють Українська народна хорова капела Москви, Український музичнодраматичний театр антрепризи “Еней”.
Навколо нас гуртується молодь. Якраз у Центрі відбулися перші два Українські молодіжні форуми — у квітні 2011 року і в жовтні 2012 року. У Центрі діє Український молодіжний клуб м. Москви, молодіжна літературна студія “Когорта”, проводить репетиції самодіяльний Український молодіжний театр.
Якісно новою стала Українська недільна школа ім. Павла Поповича, де крім традиційних для такого типу навчальних закладів української мови та співів читають лекції з історії України, проводять уроки з вивчення народних звичаїв та обрядів, малювання та української хореографії.
Сьогодні у школі навчається близько сорока російськомовних дітей віком від 4 до 17 років. Учні Української недільної школи — постійні учасники музичних фестивалів на різних майданчиках російської столиці та за її межами.  Учні створили анімаційні фільми “З Україною в серці” та “Космічна Україна”, що отримали перші премії на Міжнародному фестивалі дитячого анімаційного кіно “Золота рибка” (Ялта й Сочі).
Кілька слів про наші міжнародні проекти.
Уже тринадцять років у нас успішно здійснюється абонемент “Юні таланти нового століття” спільно з творчим об’єднанням “Музична юність” Департаменту культури Москви. Відбулося понад 70 різножанрових програм, у яких узяли участь 74 дитячі художні колективи, зокрема й з України. Музику російських, українських і зарубіжних композиторів слухали за цей час понад 30 тисяч осіб, зокрема й понад 100 багатодітних сімей, учні Української недільної школи Культурного центру України в Москві, Недільної школи Церкви Пресвятої Трійці, діти з обмеженими можливостями, пацієнти Центру соціальної допомоги “Сім’я і діти”.
У того, хто хоч раз побував на цих програмах, дух захоплює від яскравого таланту виконавців і щирої дитячої радості юних слухачів.
Ще приклад з іншої сфери. Уже стало традиційним проведення в Центрі до Дня слов’янської писемності й культури Міжнародного форуму “Популярна література і сучасне суспільство” з виокремленням української сучасної прози та поезії. У ньому беруть участь поети і літературознавці з України, зокрема директор Національного музею імені Тараса Шевченка Дмитро Стус.
Уся наша робота відбувається у тісній взаємодії з Посольством України в Російській Федерації, і я хочу висловити особливу, щиру подяку Володимиру Юрійовичу Єльченку, всім працівникам Посольства, які щоденно творчо, плідно співпрацюють з нами.
Не можу не сказати про вже назрілі та ще незатребувані на державному рівні можливості Центру.
Найперше, слід було б усерйоз і повною мірою використати наш науководослідний потенціал. Ідеться про те, що за десять років Центр видав 20 монографій загальним накладом понад 600 друкованих аркушів з українознавства, в яких досліджено перебування в Москві Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Михайла Щепкіна, Михайла Грушевського.
У вітанні Міністра закордонних справ України Леоніда Кожари наголошується “вагомий внесок Центру в шевченкознавство — унікальні дослідження життя та творчості Великого Кобзаря, особливо актуальні напередодні відзначення 200річчя від дня народження Т. Г. Шевченка”.
Московське шевченкознавство — це наш упевнений стратегічний вибір, і унікальний порив, і безперечний науковий пріоритет у всьому світі. Готуємо гідну зустріч 200річному ювілею з дня народження Кобзаря. Уже вийшла в світ фундаментальна книга вибраних віршів і поем Шевченка українською і російською мовами, підготовлена спільно з Інститутом літератури НАН України імені Т. Г. Шевченка. Готується видання книги “Тарас Шевченко в Москві” російською мовою та монографії “Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”. Ми науково обґрунтували необхідність спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку й Михайлу Щепкіну. Мені приємно говорити про це саме в день Слов’янської писемності та культури.
Вийшло 5 книг, які послідовно висвітлюють діяльність нашої установи. Ми плекаємо молодих учених, які готуватимуть кандидатські дисертації. В колективі є члени Національної спілки письменників України і Спілки письменників Росії.
Ми маємо широкі й міцні зв’язки в науковому світі. Директор Інституту історії України Національної академії наук України академік Валерій Смолій пише у своєму привітанні: “Нас завжди об’єднували тісні творчі зв’язки — проведення зустрічей з визначними вченими, презентації книг та монографій, організація спільних проектів і заходів”.
У цьому контексті постає питання про заснування на нашій базі державного Інституту українознавства. У його рамках необхідно створити спеціальну архівнопошукову групу з українознавчих документів, а також розгорнути стажування молодих українських культурологів, інших учених, які досліджують проблематику українськоросійських відносин.
Усі передумови, що залежать від нас, для здійснення Україною цього важливого кроку створено. Слово — за державою.
Які досягнення Культурного центру України в Москві нині можна вважати системнофундаментальними?
Перше. Добре розуміючи, що далеко не всі двосторонні зв’язки в галузі культури між Україною і Росією пролягають через Культурний центр України в Москві, можна всетаки впевнено стверджувати, що у їхньому розвитку й зміцненні зараз уже не можна не враховувати фенoмен Центру, його значні й ще не затребувані повною мірою можливості.
Друге. Досвід унікальної інституції має бути використано не лише в діяльності нових інформаційнокультурних центрів України за кордоном, а й у реалізації масштабних міждержавних культурних програм. Центр може бути моделлю для дальшого розгортання цивілізованого діалогу української культури з російською та з іншими світовими культурами.
Більше того, на мій погляд, слід серйозно і всебічно вивчити питання про створення в майбутньому на базі Центру міжнародного культурного інституту зі значно ширшими можливостями й завданнями, скажімо, на кшталт ҐетеІнституту в Німеччині. Утім, у цьому випадку будьякі порівняння з іноземними зразками програють реально набутому вітчизняному досвідові. Ідеться, власне, про створення принципово нової структури, що відігравала б на системній основі роль духовного посланника України в усьому світі.
Третє. Неповторність, унікальність нашої присутності в арбатському ареалі полягає в тому, що феномен духовного — саме духовного! — російського Арбату нині нерозривно пов’язаний з Українським культурним центром.
На завершення хочу запевнити весь український народ, що Національний культурний центр України в Москві як повноважний духовний представник нашої держави в Росії, й надалі наполегливо й самовіддано працюватиме, говорячи словами Тараса Шевченка, “на славу нашої преславної України”.

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment