«Козак Мамай» у сучасному образотворчому мистецтві

Наталія БУЛАНОВА

Аналіз сучасного українського мистецтва засвідчує його тісний зв’язок з архетипами, які сформувалися у народному малярстві ще в ХVI—XVIIІ ст. Ідеться про образ козака Мамая, іконографічне зображення якого — невід’ємна особливість творчих пошуків багатьох модерних українських художників. Опрацювання надбань народного малярства сучасними митцями в різноманітних художніх стилях, техніці й матеріалі, у контексті сучасних манер і жанрів, показує генетичну спадкову лінію у творенні архетипічного образу козака Мамая.
Народна картина “Козак Мамай” неодноразово ставала предметом уваги українських і зарубіжних істориків, мистецтвознавців, етнографів, музейників, починаючи від Данила Щербаківського, Аполлона Скальковського, Павла Жолтовського, Дмитра Яворницького й закінчуючи сучасними авторами Станіславом Бушаком, Тетяною Марченко-Пошивайло та іншими.
Попередні дослідники класифікували картини “Козак Мамай” за певними ознаками, аналізували техніку малювання, компонування сюжету, образотворчу конструкцію, типологію персонажів. Ці твори досліджувались у контексті народного іконопису, портрета, розглядалася їхня соціальна значимість у житті суспільства, походження, важливість як історико-етнографічного джерела. Узагальнюючими роботами з вивчення картини “Козак Мамай” стали праці П. О. Білецького “Козак Мамай” — українська народна картина” та його послідовниці Т. М. Марченко-Пошивайло “Козаки-Мамаї”, у яких проаналізовано значну кількість робіт і здійснено їхню ґрунтовну класифікацію за певними ознаками. Розвиваючи ідеї П. О. Білецького, Тетяна Марченко-Пошивайло детально дослідила символіку та семантику “Козаків-мамаїв”, ретельно висвітлюючи всі композиційні елементи картин: одяг, взуття, зброю, музичні інструменти, предмети особистого вжитку, складові пейзажного оточення. Дослідниця упорядкувала перший каталог “Мамаїв”, увівши до нього 74 картини, що зберігаються в різних музейних і приватних збірках. Вказані дослідження та узагальнення дають можливість дослідити інтерпретації народної картини “Козак Мамай” у сучасному образотворчому мистецтві. Незважаючи на популярність цієї теми серед українських митців, комплексні дослідження, присвячені аналізу традиційних та інноваційних елементів модерної іконографії Мамая, відсутні, що й зумовило вибір автором теми дослідження.
Різноманіття способів виконання картини “Козак Мамай” сучасними художниками величезне: від станково-монументальних полотен до схематично-обрисних зображень. Кожен автор у різних техніках і стилях подає особисте бачення кольорової гами, компонації елементів сюжету, портретного зображення народного героя тощо. Разом із тим усі твори цієї тематики об’єднуються поетикою мовного коду міфологічного світосприйняття. Традиційна композиція народної картини сьогодні виявляється не тільки в індивідуальній трансформації міфу, а й у творенні власних сюжетів та образів.
Тому заслуженого діяча мистецтв України Ореста Скопа, який уже понад 20 років створює серію робіт “Козак Мамай”, можна вважати ідеологом сучасного мамайства. Художник присвятив свої твори пам’яті бандуристів, кобзарів, лірників, страчених сталінським режимом у 1933 р. Їх було 300, і саме стільки ж “Козаків Мамаїв” Орест Скоп пообіцяв намалювати. Сьогодні створено більше 200 полотен. Сам художник визначив призначення картин так: “Козак Мамай — просторовий проект: картини розходяться по всьому світу і засвідчують пам’ять про цих замордованих людей”.
На наш погляд, естетика Скопа не обмежується лише просторовими рамками: художник творить сучасний міф, особливість якого полягає у щирому, безпосередньому, стихійному вияві етнокультури українського народу — “духу України”, яскраво відтвореному у сюжетах. Основний елемент композиції — традиційна постать козака-кобзаря, котрий грає на бандурі; невід’ємна її частина — кінь. Художник змальовує його фрагментарно, не дотримуючись правильних пропорцій. Трапляються сюжети, де постать козака разом із конем утворюють обриси дерева життя або світового дерева, характерного елемента народної картини.
Орест Скоп трактує Мамая як космічний символ. Можливо, тому невід’ємним елементом його робіт стають птахи, які пов’язують світ видимий і невидимий, космічний і земний, сакральний і буденний. На полотнах О. Скопа зображені й інші елементи народної картини “Козак Мамай” — шабля чи спис, ріжок-порохівниця, сагайдак зі стрілами чи штоф. Усі речі створюють навколо козака своєрідне обрамлення з плавних хвилястих і округлих ліній, що в поєднанні з самобутнім колоритом надає полотнам особливого елегійного звучання.
Певно, найулюбленіший атрибут художника — люлька, яка є в кожній композиції. Митець сакралізує цей елемент, про що свідчить характерне складання пальців козака, який утримує люльку.
Продовжуючи життя страчених кобзарів на духовному рівні, Орест Скоп символічно змальовує їхні нереалізовані мрії. Тут і дівчина з коромислом, яка очікує на козака, і синє небо, пшеничне поле, водна блакить із човном тощо.
Але на відміну від традиційної народної картини, образ Мамая на полотнах О. Скопа набуває модерного звучання. Приміром, “Кам’янський Мамай” постає в контексті духовної і екологічної катастрофи, яку переживає Україна сьогодні. Це своєрідний образний памфлет, у ньому автор висловлює свій біль за руйнацію і внутрішнього, і навколишнього світу людини. Поряд із традиційними для народної картини деталями (бандурою, яку тримає Мамай, конем, який очікує на свого господаря) з’являються нові символи — знаки екологічної катастрофи. Це — заводські труби, що забруднюють відходами чисті води Дніпра, обриси заводу брунатного кольору, пусті консервні бляшанки, рибні скелети, голодні пси, які б’ються за кістку. Масштабність екологічної катастрофи підкреслюють напружені, навіть нервові лінії, важкі сірі хмари, що з’явилися на місці світового дерева. Навіть птахи під націленими на них гвинтівками мисливців покидають створену художником реальність.
Певно, митець побачив квінтесенцію цієї катастрофи саме в Дніпродзержинську — місту, яке носить ім’я одного з очільників кривавого терору, що вихорем пронісся Україною на початку 1920-х рр., знищивши мільйони людських доль.
Невеликого розміру постаті й сцени, зображені поряд із головним героєм, незважаючи на глобальність поставлених автором проблем, композиційно носять другорядне значення, не маючи здебільшого ні логічного, ні тісного композиційного зв’язку з величною постаттю козака, який не звертає уваги на навколишнє. Мамай — символ української нації, зберігає спокій на тлі катаклізмів, перебуваючи в медитативному стані. Гніздечко, розташоване на долоні головного героя, вселяє надію, що криза незабаром мине. Цю надію художник покладає на молодше покоління, адже сам Господь-Бог, перст якого вказує на пташенят, благословляє їх на світле майбутнє. Шляхи України до майбутнього ще не визначені: не випадково на картині окреслено різні вектори розвитку — США, Європа, Росія?
Артефакти українського народного мистецтва — важливі для дослідження джерел національної самовиразності. Тут характерною є творчість заслуженого майстра народної творчості України Івана Горобчука, який продовжує традиції народного малярства, зображуючи Мамая за сталими канонами, майже так само вивірено, як образи святих. Про канонічність образу у творчості Горобчука свідчить використання левкасної техніки з сусальною позолотою, щоб наблизити його до народної ікони. Композиція мізансцени — народний наїв, — так цей напрям у мистецтві інтерпретує сам автор.
Іван Горобчук у своїй творчості розвиває тему бандуриста, дотримуючись поетично-алегоричного напряму. Разом із характерними для народної картини канонами, художник вносить у композицію власну ліричну, чуттєву манеру зображення цього образу. У численних роботах автора практично немає повторів. Його Мамай — це воїн, музикант, образ душі українського народу, своєрідне авторське побажання людям, виражене в символічно-алегоричній манері. Він ходить по світу і допомагає людям у біді, бореться за правду і карає кривдників. Він захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, кобзар, мудрець, казкар і характерник в одній особі. Тому не випадково його образи зустрічалися в багатьох місцевостях України поряд з образами святих.
Для Мамая у виконанні І. Горобчука характерна глибока деталізація. Крім обов’язкових атрибутів, автор додає сагайдак зі стрілами, пістоль, птахів тощо. Часто картини обрамлені рослинно-плодовим орнаментом із яблуками та виноградом. Іноді на задньому плані зображена церква, що свідчить про релігійність запорозьких козаків, іноді — дівчина. Обов’язковий елемент композиції — зображення дерева, переважно дуба, у тіні якого відпочиває козак. А. Скальковський пов’язував його появу на картинах із переказами про реальне існування “дуба Мамая” у Чигиринському повіті, під яким цей гайдамака буцімто ховав свої скарби. Нагадаємо, що для композиції народної картини було характерним розташування дерева з лівого або правого боку, не повністю, а лише частково (частина стовбура й одна-дві розлогі гілки). Це робили свідомо, для того, аби зосередити увагу на головному персонажеві твору. Дуже рідко дерево розміщувалося в центрі полотна, позаду козака. На картинах пізнішого часу (друга половина XIX ст.), яким притаманне помітне прагнення до симетрії композиції, зустрічалися навіть два дерева, розташовані з обох боків полотна. У народному світосприйнятті це дерево стверджує довговічність народу, його невмирущість, безсмертність, символізуючи зв’язок між поколіннями. Вносячи до створюваної ним композиції дерево як традиційний елемент народної картини, Іван Горобчук надає йому авторської трактовки, роблячи його родючим, уквітчаним плодами-яблуками. Таким чином тема дерева Життя у автора перехрещується з біблійною легендою про дерево пізнання Добра і Зла.
Поетично-алегоричний напрям сучасної картини “Козак Мамай” розвивають у своїй творчості Євген Прокоф’єв та Анжела Прокоф’єва. Для розуміння феномену “Козака Мамая” і його існування в українському культурному контексті понад три століття важливими є зв’язки “легендарного козака Мамая” з духовними традиціями українського вертепу та кобзарства. Вносячи до композиції окремі елементи народної картини, художники надають характеру головного героя замріяності, душевності, втілюючи в цьому образі любов українців до своєї землі, історії, пісні.
“Мамай” Віктора Цапка нагадує героя давньоруського епосу: традиційний для народної картини кінь зображений із крилами, він несеться попід хмарами. Образний настрій картини, від якої віє вічністю, поважно-урочистий, як у билині чи історичній думі. Він створюється завдяки замкнутій, урівноваженій композиції, ритмічним повторенням хвилястих і круглих ліній, насиченим згармонізованим кольором. Узагальнені обриси і форми надають картині монументальності. Торкаючись опису картини, можна зазначити: центральний образ — козак Мамай уособлює все козацтво як стрижень народної духовності. Войовничо шляхетний і величний у єднанні з Богом, він сидить у характерній для степовика позі духовного воїна. Козаком володіє спокій. Він урівноважений, непорушне його шляхетне обличчя, чистотою сяють очі, його погляд пронизує глядача, простір, Всесвіт. Інші складові частини композиції теж мають символічний характер. Поруч із козаком речі, які також означають їхнього господаря як людину військового стану. Зокрема шабля як продовження прадавнього чарівного культу меча, знак належності до шляхетного стану. Спис — обов’язковий елемент військового спорядження козака на картинах В. Цапка. Крім того, ріг-порохівниця, чаша, баклага або глек специфічної форми з водою чи узваром. Зображення коня присутнє на всіх картинах художника, без нього неможливо уявити козака ні в мирний, ні у воєнний час.
Інший образ Мамая, створений Віктором Цапком, — змієборець, міфічний Богатир — першопредок із Савур-могили. Цей образ співзвучний легенді, записаній краєзнавцем Л. Білоусовим, про боротьбу Мамая зі Змієм, який розоряв засновані на Приоріллі слободи. Мамай у середовищі простого народу вважався характерником, про якого “…повсюди добра слава ходила, що буцімто умів він і ворога рубати, і добре на бандурі грати, знав де, і в яку пору розрив-траву, молодило, й інше зілля корисне збирати, зброю заговорювати, кров замовляти”. Легенда описує бій Мамая зі Змієм, що “…з сильним посвистом до нього підлітає, крилами об землю б’є, куряву до неба здіймає… та й Мамай не зіває, шабля його блискавицею злітає, пазури і голови стинає”. Таким чином на полотні Віктора Цапка інтерпретується основний давньослов’янський міф, який перейшов у християнство, про боротьбу культурного героя зі Змієм, Добра зі Злом, Світла з Темрявою.
На східне походження Мамая на полотні В’ячеслава Гутирі вказують монголоїдні риси обличчя. Видовжені й витончені пальці рук козака майже зливаються з музичним інструментом, який не існує сам по собі. Це ніби продовження образу — його душа, виражена у музиці. Художник також використовує на картині образ птаха — як місток між минулим, сучасним і майбутнім. Кобза в його руках — духовно-чарівний інструмент, символ душі народної, божественного призначення — акцентовано підкреслює високодуховний стан. Козак Мамай — мислитель, який творить думу про Бога, велич військової справи, великих воїнів і мислителів землі рідної, ратні подвиги, перемоги та силу зброї. Він існує у системі образів, які допомагають йому вдосконалюватися.
“Мамайська тематика” одна з провідних у творчості члена Національної спілки художників України Олександра Чегорки, який створив більше двадцяти образів Мамаїв. Ці полотна були представлені на персональній виставці “Пісня Мамая” в Музеї історії Дніпродзержинська. У серії графічних робіт митець гармонійно поєднав традиційну колористику петриківського декоративно-ужиткового мистецтва з сучасною образною стилістикою.
За допомогою тексту художник намагається висловити власні погляди на філософію мистецтва. Приміром, християнська молитва “Отче наш”, закомпонована в одне ціле з образом козака Мамая, є своєрідним містком між християнськими й давньослов’янськими віруваннями, релікти яких тривалий час зберігалися на Вольних Землях Війська Запорозького і передавалися з покоління в покоління.
Пошуками архетипу козака Мамая просякнута творчість світлої пам’яті скульптора Володимира Наконечного, який створив серію об’ємних тримірних образів, на відміну від традиційно площинних. Знамениті в Україні народні картини часів Запорозької Січі, де зображено легендарного козака Мамая, є іншими за стилістикою, але все-таки зображенням тієї ж сакральної сутності, що її творили давні кам’яні ідоли в наших степах.
Митець значно розвинув загальновідомий сюжет, створивши Мамая з шістьома руками, надавши таким чином схожості з індуїстським богом Шивою, чи зобразивши героя з ритуальною чашею в руках у медитативному стані, неначе Будда. Іноді скульптури Володимира Наконечного нагадують архаїчний образ Керносівського ідола у вигляді “вершника”-стели — людиноподібного божества з кургану с. Керносівка на Дніпропетровщині. На інших композиціях, об’єднаних характерними для ментальності українців рисами, Мамай мирно сидить під сінню Оранти чи навпаки, прозаїчно крутить хвіст чортеняті. Мамай у Наконечного не лише сидить, він стоїть, нагадуючи середньовічного лицаря, і навіть танцює. До народного канону найближча “Композиція Х”, на якій Мамая зображено під світовим деревом, до якого прив’язано коня.
Авторське бачення образу скульптор висловив, втілюючи художній проект “7514”, що означає рік за українським календарем, представлений із 3 до 26 листопада у Національному художньому музеї України (м. Київ): “…Біля витоків української та всієї індоєвропейської культури — ведичний образ першопредка Мамая. Бо Мамай — чоловіче віддзеркалення Мами, матері, берегині; воїн, батько роду. Степові, курганні статуї в народі називалися Мамаями. Відомий нам запорозький козак Мамай — це лише доволі пізній і канонізований образ. Насправді він прийшов до нас з історичної далечини, з архаїчної давнини, і літ йому багато тисяч. Він — ніхто, і він — усе. Тотем, богатир-першопредок, вояк-жрець, (б)рахман, волхв, киян, кобзар, характерник, козак-запорожець. Це він зберігає дерево Роду. Страж і охоронець, Спаситель і мандрівний самотній лицар. Він вічний. Дохристиянська традиція не переривалась у православному, зокрема козацькому середовищі, не повинна вона перерватися й нині”.
Від буддійської філософії скульптор запозичив ідею “тисячі Буд” як безмежності його втілень, створивши композицію “49 Мамаїв”. Кожна із заявленої автором кількості міні-скульптур представлена в окремому квадраті, створюючи загалом єдину геометричну фігуру, наголошуючи на значимості Мамая для осмислення сутності традиційної ментальності українців — нащадків індоєвропейців.
На наш погляд, дуже тонко підмітив М. Ткач, що картина “Козак Мамай” “…має два рівні сакралізації: експліцитний (проявлений, видимий, зовнішній) та імпліцитний (не проявлений, утаємничений, внутрішній). Але саме другий — не проявлений, як це характерно й для усього фольклору, якраз і зумовлює наявність усіх композиційних елементів твору. Отже, вони мають подвійний зміст: побутовий й знаковий”.
Такий підхід відкриває широкі можливості для художників у створенні неоміфологем, в основі яких — народна картина “Козак Мамай”. У цьому напрямі працює відомий український художник Анатолій Фурлет, який у своїй творчості розвинув внутрішню символіко-метафоричну сутність образу. Його картини “Срібний Мамай” та “Золотий Мамай” дослідники вважають образною Біблією знаків, у якій “світ видимий і невидимий, макрокосмос Бога-Природи і мікрокосм людини “внутрішньої” єднає світ символів…”. Сакральність образу Мамая митець підкреслює елементами, характерними для народної іконографії, наприклад, червоними пуп’янками квітів.
Семіотика образів Анатолія Фурлета складається з архетипних “прозорих” знаків: козака Мамая (під “Світовим деревом”), козацького герба, хоругви, шаблі, щита, сагайдака, навіть драбин для штурму фортеці. Козак у творчості Фурлета виступає як “Воїн світла” і тому корелюється не тільки з образом світлого янгола, а й із “тоненькою свічною євшановою”. Він часто представлений стилізованим вершником із атрибутами воїна (від скіфів і давніх русичів до запорозьких характерників), позначаючись символікою хреста із сонцем і місяцем або білого птаха з чорними відмітинами”.
Отже, в сучасному українському мистецтві образ Мамая залишається одним із найпопулярніших. Використовуючи традиційні атрибути народної картини, художники вносять до композиції нові елементи, творячи сучасні міфологеми, які відтворюють основні ідеї української ментальності, передають своєрідний код української нації. У творчості сучасних митців образ Мамая виокремлюється як універсальна основа міфопоетичної художньої реальності, що вводить у контекст онтологічної проблематики першообразу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment