Услід тринадцятому Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,
виконавчий директор Ліги українських меценатів, голова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика

Це питання звучить од журналістів своєрідним рефреном при закінченні кожного конкурсу: що в ньому було нового й особливого? Пояснюю: особливе — те, що, незважаючи на всі перепони, він таки відбувся. Здавалося, очільники Міносвіти зробили все, аби його нарешті закопати, а він — відбувся. Нове ж у нашому патріотичному марафоні — це нові учасники, нові імена в реєстрі переможців і призерів. А щодо якихось технологічних новацій, про які хочеться почути журналістам, то в організаторів думка трохи інша: маємо відпрацьований у всіх моментах, неоднораз апробований сценарій, який дає широкий простір для реалізації ідеї Петра Яцика, що мріяв про такий масовий захід, який сприятиме піднесенню соціального престижу державної мови в очах школярів і студентів. Ми не охоплені жадобою реформування й перетрансформування того, що довело свою життєздатність упродовж усіх років існування конкурсу.
Ми значно більше перейняті тривогою за його долю, бо не тільки Табачнику й К° муляє око наш конкурс — на жаль, в Україні є чимало людей, які багато б дали, аби наш мовний марафон перестав існувати. І вони ведуть боротьбу з нашою справою, вдаючись навіть до інсинуацій і наклепів. Добре, що за нами і з нами ціла армія вчителів-словесників і конкурсантів, а також брендовість нашого конкурсу. Роки працювали на нас. Кожен турнір був ще однією перемогою. І всі разом вони склалися в явище, яке стало поважною дійовою особою націо­нального життя і в Україні, і в діаспорі. Безперечно, сьогодні це наймасовіший національний проект. І якщо донедавна ним опікувалося, окрім Ліги українських меценатів, Міносвіти, яке офіційно було співорганізатором конкурсу (це зазначено в реєстраційних документах Мін’юсту), а також Мінкультури, Міністерства закордонних справ та Міноборони (в реєстраційних документах записано, що наш захід відбувається за їхньої участі), то тепер фактично вся вага конкурсу тримається саме на Лізі. Усунулися від нього не тільки Міносвіти, а й Мінкультури та закордонних справ. На висоті лишається тільки Міноборони, яке, приєднавшися до участі в мовному марафоні десяток років тому, активно бере в ньому участь і сьогодні. І рівень організації мовного турніру в Збройних силах — справді зразковий. Міноборони також подає важливу допомогу організаторам конкурсу. Змінюються очільники міністерства, але це не впливає на стосунки міністерства й мовного турніру. На противагу Міносвіті, де воцаріння на престолі Табачника відразу ж засвідчило його антиукраїнські діяння. І заснування альтернативного турнірові ім. Яцика конкурсу імені Т. Шевченка (в пресі його вже переназвали конкурсом імені Табачника), в якому цілковито розмито націєтворчу суть Яцикового турніру, — у Табачниковому заході йдеться і про мови нацменшин, і про літературу, і нова його ініціатива — конкурс із російської мови “Лукоморье” — все це — концентроване вираження взорованої на Москву русифікаційної й радянізованої політики очолюваного Табачником відомства. За всі роки незалежності України в нас не було на цьому посту такого відвертого україноненависника. Чи й треба казати, що існування Табачника саме в цьому статусі безпосередньо несе загрозу національній безпеці України. Отакі маємо реалії державного й національного буцімто будівництва України.
Звичайно, можна в розпачі заламувати руки, мовляв, “що ми годні вдіяти?! Адже сьогодні в Україні — коли говоримо про владу — майже все проти нас!..” І це не буде жодним перебільшенням. Але це було б остаточним капітулянтством. Це ж найлегше — покликатися на несприятливість усього, ба навіть зловорожість до нашої справи й чекати сприятливіших часів. І так у чеканні, мов Робінзон Крузо на безлюдному острові, виглядати благовісних змін. На зборах Ліги меценатів було чітко сказано: якщо конкурс призупинити, то його потім буде дуже важко відновити. Треба зберегти його за будь-яку ціну. Навіть йдучи на неминучі, зважаючи на нинішній політичний контекст, втрати. Слава Богу, що ці втрати виявилися значно меншими, аніж ми допускали. Перший рік міністерування Табачника відлунився тим, що конкурс тільки символічно відбувся на Харківщині й Сумщині. Але в наступні роки він повсюдно повернувся до свого звичного формату. І ось навіть за резонансом і за підсумками тринадцятого турніру, який щойно завершився, можемо стверджувати: він за всіма своїми якісними показниками анітрохи не поступається жодному попередньому турніру. А що ж і де ж оті Табачникові “Лукоморье” та конкурс ім. Шевченка? Чи ви щось доброго чули про них? А врахуймо: конкурс ім. Яцика — це кошти меценатів. Ініційовані ж Табачником конкурси — це кошти з держбюджету. На що їх витрачають? На Табачникові забаганки далеко не українського наповнення.
Конкурс ім. Яцика врятували його бренд і громадськість. Виявляється, якщо миром, громадою обстоювати якусь справу, то вона житиме, незважаючи на жодні несприятливі обставини. Той, хто нещодавно мав змогу бути на закритті тринадцятого конкурсу в театрі ім. І. Франка, потвердить: він завершувався тріумфально. І це показово. Посполите рушення юної генерації до державної мови не зупинити жодним чорним силам.
Як і щороку, 9 листопада, в День Української писемності, ми розпочнемо вже чотирнадцятий патріотичний мовний марафон. Цього разу — вже з Житомирщини. Це традиція: кожен новий конкурс бере старт з іншої області України, яка подасть сигнал на всю державу: новий мовний марафон розпочато! І, додамо, розпочато його в добрій вірі організаторів, що ця важлива державна справа матиме серйозний результат. Так сіяч, кидаючи в ріллю зерна, вірить, що вони дадуть дружні сходи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment