Катерина — Материна, або Дещо нове й незвичне про давнє і славне жіноче ім’я

Степан НАЛИВАЙКО,
українознавець—сходознавець—
індолог

Продовження.
Початок у ч. 20 за 2013 р.

Геката й Спарта
Геката — верховна богиня в Спарті, Спарта — стародавня країна в Малій Азії на південь від Чорного моря, а спарти-спартанці — людність її. Назву спарти греки традиційно тлумачили як “посіяні” й наводили міф, за яким спарти — богатирі, посталі з землі, яку Кадм (брат фінікійської царівни Європи, яку Зевс у подобі рудого бика викрав і переніс на Крит, де в них народилося троє синів), засновник Фів, засіяв зубами вбитого ним дракона; прикметно, що й назву спори щодо слов’ян античні автори теж пояснювали як посіяні. Спарти-спартанці нібито постали з землі у повному військовому обладунку й одразу почали битися і билися доти, доки їх не лишилося п’ятеро. Істотно, що спарти народилися з землі, що після битви їх лишилося п’ятеро і що в Спарті судовими справами відали
5 осіб, ніби сучасний індійський панчаят “рада п’яти”. Постання спартів із землі має прямий перегук зі словами “Велесової книги” про корову Замунь-Землю, від якої і Дажбога постали 5 давньоукраїнських племен, загально означувані як кравенці “коровичі”.
Спарта звали дружину Лакедемона, сина Зевса, вона — внучка автохтона Лелега, народ карійці раніше називалися лелеги, у хет­тських джерелах вони лулуху, а лелеги пов’язані з етрусками (пор. укр. прізвища Лелюх, Лелюшенко). Спарта, за грецькими міфами, дала назву країні й стала родоначальницею спартів, тож цілком певно можна казати тут про відлуння матріархату, коли належність людини визначалася по материнській лінії. Прекрасна Єлена, через яку спалахнула Троянська війна, походила зі Спарти. Інша назва спартів — лакедомони-лакедомоняни, а Лакедемон — син Зевса від Тайгети, однієї з семи дочок Атланта й Плейони, загально означуваних як Плеяди. Плеяд, за міфом, переслідував мисливець Оріон, вони перетворилися на голубиць, і Зевс підніс їх на небо, де вони й стали сузір’ям Плеяди. Волос в Україні — сузір’я Тельця, а Телець-Тур разом із сузір’ям Плеяди — Волосожар. Волос — різновид імені Влес-Велес, що його має слов’янський “скотій” бог, йому тотожне інд. Вріш “Бик”, яке мав Шіва-Рудра — індійський “скотій” бог; індійська назва Тельця якраз Вріш, Врішабга “Бик, Тур”. У Києві на Подолі була Турова божниця, де стояло й зображення Влеса-Велеса, тоді як зображення його дружини Мокоші стояло на Горі, біля князівських палат. Учені зазначають, що сузір’я Тельця означує епоху, коли в цьому сузір’ї починалося весняне рівнодення, воно було головним божеством давніх цивілізацій (IV—III тис. до н. е.). Академік М. Марр вважає, що Тур був божеством неба в причорноморських етрусків, а вони, перемістившись на захід, передали згодом цю давню назву римлянам, які й донесли її до наших часів (латинська назва сузір’я Таурус).
До спартів зводили свій родовід найзнатніші фіванські роди, ім’я Семела “Земля” мала фіванська царівна, яку покохав Зевс і яка стала матір’ю бога Діоніса. Семела — фрігійсько-фракійське божество Землі, фрігійська Семела — та ж українська Земля-Замунь (іран. Замін). Фрігійців відомий індійський мовознавець та історик Суніті Кумар Чаттерджі, про якого вже згадувалося, співвідносить із племенем бгріґу у ведах, родоначальник якого — легендарний мудрець Бгрігу, прадід по матері не менш легендарного Яду, родоначальника ядавів. А фрігійці, як і фракійці, троянці, лідійці, карійці, етруски — так звані іллірійські народи. “Велесова книга” прихильна до іллірійців, бо вони близькі русам і не раз приходили їм на допомогу. Індійським ядавам тотожні літописні ятвяги, тож і близькі їм пруси-боруси, самби й галінди-голядь споріднені з фрігійцями, фракійцями, карійцями, троянцями й етрусками. Написи ІІІ ст. до н. е. з Керчі знають богиню Матір Фригійську (№№ 21, 23), тотожну Кібелі й Гекаті.

Геката, Артеміда й Таврика-Крим
Спарта — стародавня країна на південь від Чорного моря, де шанували Гекату-Артеміду, а на північному узбережжі Чорного моря була Таврида-Таврика, де жили таври, які шанували цю богиню. Кримські таври — ті ж кримські руси, візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец впевнено каже, що назва руси тотожна назві таври. Північне узбережжя Чорного моря виявляється найдавнішим ареалом, де писемно фіксується етнонім руси. Різні джерела, насамперед візантійські, подають відомостi про русів упродовж тривалого часового відтинку, і саме про тих, які замешкували в Криму. Ототожнення русів iз таврами й тавроскіфами свідчить, що візантiйці вважали їх за місцеву людність, споконвічну в Північному Причорномор’ї. З кримськими русами найперше увійшли в контакт візантійці, які не розрізняють Русь Причорноморську й Русь Подніпровську — для них то дві частини одного цілого.
Із таврорусами й Таврикою пов’язана й Артеміда-Тавропола. Саме вона, мовить грецький міф, перенесла до таврів юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, який очолював грецьке військо в поході на Трою. Отож таври-руси відомі грекам іще за Троянської війни, у ХІІІ ст. до н. е. У Тавриці Іфігенія стала жрицею в храмі Артеміди, там від руки Іфігенії мало не гине її рідний брат Орест, який потай прибув викрасти статую богині, але його схопила сторожа. Сестра рятує брата, і вони вже удвох, прихопивши дерев’яну статую богині, повертаються до Греції. Там Іфігенія і далі жриця Артеміди, вже в грецькому храмі. Грецькі міфи самі визнають, що Діва-Артеміда прийшла до Греції з Таврики-Криму. З чого висновок, що Діва-Артеміда в Криму автохтонна, що її храм і жертовник тут споконвічні. Бо навіщо переносити призначену для пожертви Іфігенію аж у Таврику, якби жертовник і її храм був у Греції. Інші міфи мовлять, що Артеміда народилася в Греції випадково, бо її матері Лато (пор. Лада) випало народити її на острові Делос саме тоді, коли вона прийшла туди зі своїх північних, гіперборейських країв. А в Гіпербореї неабияк шанували Артеміду та її брата Аполлона, який тут і зимував. А гіперборейці жили на північ від Чорного моря, тобто й на терені сучасної України.

Херсонеська Діва-Партенос
1890 року біля колишнього (нині відновленого) Володимирського собору в Севастополі знайшли біломармурову плиту з написом ІІІ ст. до н. е., яку назвали Херсонеська присяга. Колись тут було велике й славне місто, столиця таврів, яке античні джерела називають Херсонес Таврійський або просто Херсонес, а давньоруські літописи — Корсунь. У своїй присязі херсонесці-корсунці перед своїми богами клянуться “оберігати для народу састер і не розголошувати нічого потаємного ні еллінові (!), ні варвару”. У присязі згадані богиня Діва — захисниця й покровителька міста та састер, суто індійський термін на означення священних книг — шастр, найпершу й найавторитетнішу частину яких складають веди. Прикметне в присязі й те, що корсунці-херсонесці ще в ІІІ ст. до н. е. клялися оберігати від еллінів-греків і варварів свої священні книги — састер. Наші ж історики-античники мають Херсонес-Корсунь за грецьке місто, хоча насправді воно тавроруське. Назва таври сходить до грецького таврос “бик, тур”, тож і руси, як і таври, бичичі, тавричі, туричі. Тобто етноніми таври, руси, кравенці — семантичні двійники й означають “коровичі, бичичі, туричі”. Збірний етнонім кравенці включає п’ять давньоукраїнських племен (скіфи, анти, руси, боруси, сурожці), а веди знають п’ять ведійських племен, які в “Махабгараті” сукупно означені каурави-каврави. На Черкащині 4 річки й 2 населені пункти мають назви Каврай, Коврай і Ковраєць, а Черкащина — “найіндійськіший” ареал України, як і Чернігівщина, Волинь та Крим.
Таври — ті ж руси, а таври-руси й поляни-руси — одна й та сама людність, для візантійських авторів таври-руси й поляни-руси — нероздільне ціле. Таври-руси знали веди й шастри, тож їх знали й поляни-руси. Таврика-Крим і материкова Русь-Україна географічно й історично невіддільні, зв’язки відомих іще за Троянської війни кримських таврів-русів і подніпровських полян-русів, літописного Корсуня і Києва — споконвічні й неперервні. Не випадково через тринадцять століть після Херсонеської присяги саме з Корсуня-Херсонеса, столиці таврів-русів, прийшло християнство до Києва, столиці полян-русів і Києворуської держави; сам Корсунь-Херсонес прийняв християнство десь у V чи й до V ст. Тож веди й шастри знали не лише руси-таври-поляни, а й скіфи-сколоти. Та воно й зрозуміло: адже скіфи-сколоти й таври-руси-поляни — ті ж кравенці-українці, як це впевнено констатує “Велесова книга” на своїх дерев’яних дощечках. На таких самих дощечках, до речі, нанизаних на шворку, написана й “Артхашастра” — давньоіндійський трактат І ст. до н. е. про мистецтво політики й управління державою.

Діва-Партенос
Діва-Деві-Артеміда-Тавропола звали в Криму й Партенос “Діва”, що відбили кримські назви Партеніон, Партеніт, Партеній, Партенітка “Дівичка” (річка) й Киз-Куле, Киз-Таш, Киз-Кермен, Киз-Аул — пізніші тюркські переклади первісних “дівиних” назв (тюрк. киз “діва, дівчина; дочка”). Ім’я Партенос споріднене з санскр. Прітха-Партха “Земля”. Інше ім’я Прітхи-Партхи-Землі в санскриті — Прітхадеві “Прітха-богиня”, тобто “Земля-богиня”. Ім’я Партатуа мав скіфський цар, за якого ассірійський цар Асархаддон (680—669 рр. до н. е.) віддав заміж свою дочку, аби вбезпечити свою країну від скіфів, які 28 років панували в Малій Азії. Ім’я складають Парта+туа, де туа тотожне санскр. дева “бог” (девi “богиня”). Прітхадеві означає “Земля-богиня”, а похідне від нього Партхадеві означає “Син Землі-богині” — саме таке значення скіфського імені Партатуа. Тож і скіфи добре знали Землю-богиню під різними іменами. А скіфи у “Велесовій книзі” входять до п’яти племен, означених як кравенці, вони народжені від Дажбога й Корови Замунь, тобто Небесного Бика й Корови-Землі. Тож сини Корови-Землі — партхави “земляни, земляничі”, в чому вбачають відлуння матріархату. Партхава й стародавня держава Парфія, парфяни в Геродота — парти.
Діва-Деві — жіноча іпостась Шіви-Рудри, верховного божества, тотожного слов’янському Родові. Шіва нерозривно пов’язаний із білим або сивим биком, емблема його бик, він сидить на бикові, він сам — бик, тоді як його дружина ототожнюється з коровою. А що людність України знала ці божества, засвідчує хоча б те, що в Білгороді-Дністровському і на Молдаванці в Одесі виявлено написи ІІІ ст. з іменами Махадава й Бутанат, тотожні індійським іменам Махадева “Великий бог” і Бгутанатх “Владика бгутів”, які означують Шіву-Рудру, де бгути — добрі й злі духи, що складають почет цього грізного й милосердного бога.
Таврська Діва-Артеміда має архаїчні риси матері-корови: на теракотовій пластинці, знайденій 1946 р. у Херсонесi-Корсуні, столиці таврів-русів, зображено жінку з головою корови. Там знайдено й монети із зображенням на одному боці Діви-Артеміди, захисниці й покровительки Херсонесу, а на другому — бика, що, певно, уособлює її божественного чоловіка — Шіву-Рудру-Рода, яким функціонально тотожні Озіріс, Діоніс і слов’янський Влес-Велес. Стефан Візантійський у VI ст. пояснює, що в Тавриці бог Озіріс запряг биків, зорав землю, i саме від цієї пари биків названа тутешня людність — таври, що саме з цим божеством пов’язана назва Таврида-Таврика, бо священною твариною Озіріса був бик, грецькою таврос. Діодор Сицилійський і собі мовить, що золоте руно стерегли таври та їхні вогнедишні бики. Античні автори індійського Шіву-Рудру ототожнюють із Діонісом, тож і з Озірісом. Саме в Тавриді, за легендами, Озіріс навчив людей виноградарства й землеробства. До речі, й назва Корсунь означає “Місце бика”, де індоіран. кор-кур (воно ж у слові корида) означає “бик” і відбите в українських прізвищах Чорнокур, Калакур- Калакура “Чорновіл” і Білокур “Біловіл”.
Іще в ІІІ ст. до н. е. Діва-Деві була богинею-воїтелькою і Матір’ю-Покровою Херсонеса Таврійського, літописного Корсуня, звідки в Х ст. великий князь Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії. Вона посідала чільне місце в херсонеському пантеоні, мала своє літочислення, на її честь відзначали свята-партенії (грец. партенос “діва, дівчина; дочка”), виготовляли статуї, карбували монети, які зображали її із сагайдаком, луком і сарною, з розмаяними кучерями, у пов’язці або короні. Її храм у центрі міста був головною святинею херсонесців. Вона зображалась і в так званій “баштовій короні” — апіді, що обрисами нагадувала зубчасті фортечні мури, звідки і її імена Опіда в Геродота, Діва-Обида в “Слові” та Обидоносиця у “Велесовій книзі”.
Інд. деві у міфології означує богиню взагалі, втілення жіночого начала, персоніфіковане в образах численних богинь із різноманітними функціями. Якщо ж означення Деві “Богиня” або Махадеві “Велика богиня” вжите як особове ім’я, то воно, як правило, стосується дружини Шіви-Рудри-Рода й виступає під десятьма основними іменами, що відбивають різні її іпостасі: шість уособлюють добре, лагідне, милостиве начало, а чотири — гнівне, похмуре, караюче. Межа між цими іпостасями досить умовна, бо для віруючих богиня і милостива, і сувора водночас. Вона має різні іконографічні подоби, залежно від якостей і функцій, проте найвідоміші її зображення як Парваті або Ума — жінка з ясним усміхненим обличчям і двома руками і як Дурга — богиня-воїтелька, світлошкіра вродлива жінка з різноманітною зброєю у багатьох руках, в одній із яких тризубець, а ще в одній спис. Санскр. деві “богиня” споріднене з укр. діва, дівка, дівчина, що відбиває високий соціальний статус жінки у давнину й сходить до часів матріархату, вплив якого і нині відчутний в українському весільному обряді, де основна роль відводиться матерям молодих.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment