Між небом і землею

Ікона завжди була важливою у житті українців, це провідник між небом і землею, вона супроводжувала людину від народження і до самої смерті. З одного боку це витвір церковного живопису, невід’ємна частина української культурної традиції, а з іншого — елемент релігійного культу. Проте нині ікона часто перетворюється на обов’язковий атрибут інтер’єру, а про її первинну роль як візуальної молитви, в основі якої спілкування з Богом, забувають. Тож зануритись у світи вічного діалогу Бога і людини допоможе виставка «Вічні символи” у Центрі Української Культури та Мистецтва. Тут представлено близько 50 ікон сімейної іконописної майстерні «Небо на землі”.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Майстерня “Небо на землі” заснована у Миколаєві. Її натхненники о. Сергій та Марія Павелки 2004 року згуртували команду талановитих майстрів-іконописців, серед яких Катерина Цирулік, Костянтин Самойленко, Ольга Нестерова, Наталія Соболєва та Ксенія Глєбова. Для проникливих однодумців процес іконописання — справжнє таїнство, містичний акт, у якому власне ікона постає як носій божественних енергій. За словами Марії Павелко, іконопис — справа, під час якої людина має усвідомлювати свою недосконалість, постійно прагнути щось покращувати, насамперед у собі та у своїх роботах.
Митці працюють за старовинними технологіями, які сягають глибокої давнини. Техніка яєчної темпери бере свій початок ще з Давнього Єгипту, де за її допомогою розписували саркофаги. Варто сказати, що техніка і матеріал ікони мають символічне значення. Жовток символізує зародження життя, левкас, яким ґрунтуються дошки із липи, вільхи, обов’язково має бути білим, а фарба, виготовлена власноруч, — “дзвінкою”, яскравою. Марія Павелко розповідає, що під час виготовлення фарби були власні відкриття, бо все, що залишилося, це інформація з книжних джерел. Цю інформацію іконописці опрацьовували на власному досвіді. Наприклад, є багато рецептів, де використовували рослини, яких нині немає. Тому майстрам доводилося випробовувати, віднаходити щось своє, використовуючи природні мінерали та пігменти.
Через гру кольору, світлотіней, пластичність форм митці змальовують основні сюжети ікон — Богородиця, Ісус Христос, євангельські сюжети, заступники людей на небі. Зокрема “Святий великомученик Георгій”, “Свята великомучениця Катерина”, “Насичення п’ятьма хлібинами”, “Святі великомучениці Віра, Надія, Любов та мати їх Софія”, “Воскресіння Христове”, “Богородиця “Неопалима купина” тощо. Ці ікони — свідчення того, як канонічність поєдналася з сучасною авторською інтерпретацією.
Окраса виставки — ікони, виконані на камені: дві ікони “Богоявлення”, “Преображення Господнє”, “Зішестя в пекло”, “Зішестя Святого Духу”, “Моління про чашу”, “Святий пророк Ілля”. У цих унікальних роботах неабияку роль відіграла сама структура агата. “Екземпляри агата, привезені із Сибіру, спочатку стояли у нас як декор інтер’єру, — каже Марія Павелко. — Це пейзажний агат, тому що його відполірований розріз нагадує просто фантастичні пейзажі. Так виникла ідея зробити ікони, вписавши образи святих у кам’яне тло”. Ці витвори демонструють українське сакральне мистецтво як особливе явище у національному та релігійно-філософському вимірах.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment