Пам’ятаймо!

Людмила МАТВІЄНКО,
член літературного товариства “Сузір’я”, м. Іллічівськ

Неабиякий резонанс у нашому краї спричинив вихід нової книжки просвітянки, письменниці Валентини Сидорук “Жорна”. Хоч як дивно, ніхто ще не торкався цієї болючої теми: долі розстріляних 1938 року рибалок рибколгоспу “Червона стрілка”, що на березі Чорного моря в хуторі Бугове. Зараз тут розкошує молоде містечко Іллічівськ. Авторка зустрічалася зі старожилами, працювала в обласному архіві, аби донести до читачів не тільки долю репресованих рибалок, а й воєнний час, початок будівництва судноремонтного заводу й порту. Переднє слово до роману написав член НСПУ, лауреат багатьох літературних премій, просвітянин Олекса Різників.
“Одеська тюрма 2/78. Ніч. Івана Савченка привели на допит”… — так починається роман Валентини Сидорук “Жорна”. І линеш думкою у ті страшні часи, коли злочином була просто людська гідність, життя. Події в романі розвиваються стрімко: автор не в змозі вгамувати свій біль, яким хоче поділитися… Мова твору схвильована, лаконічна. Вражена письменниця шукає хоча б якесь пояснення бездушним репресіям — і нічого не знаходить. Нічого. Звичайні люди, які жили поряд, рибалили, любили, ростили дітей… Але душили їх прокляті жорна нелюдської влади. Звідкіля ота маніакальна жорстокість? — Розстріляти!
Книга не залишає читача байдужим. У душі піднімається така буря…
У романі сконцентровано всі болі народу. Хтозна-коли й жилося українцям без горя? Колективізація, терор 30-х, війна, голод… Авторка передає важкі роздуми одного з героїв твору: “Заповзла в душу страшна думка: що свої, що окупанти — вороги для України”. Їхня мета — побачити скорених людей, рабів. І знову й знову: “Розстріляти!” Та народ крізь смерть і сльози гордо піднімає голову.
Не розуміла тоталітарна влада, що цей народ ніколи не скорити. Як можна загнуздати море? “Падаєм, встаєм, зализуєм рани — і знову думаєм, якою дорогою йти… Щоб вибратися на широкий водний потік, треба докласти зусиль. У нашім народі кажуть: “Не той козак, що за течією пливе, а той, що проти течії”, — пише В. Сидорук.
“Краєзнавчий роман”, — сказав хтось із читачів. Так, це правда. Але сказаного недостатньо для оцінки твору. Роман животрепетний. Автор відображає глибинну природу вільної людини: гордість, непримиримість, протест проти жорен гнітючого рабства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment