Український вірш із ХVІІ століття

451px-pol_coa_herburt
Герб Яна Щасного

Галина ПАГУТЯК,
лауреат Національної премії
імені Т. Шевченка

У наші неосвічені часи, коли допитливість стає дедалі рідкіснішою птахою, як усе, що не приносить негайних дивідендів, доводиться йти на хитрощі, щоб поповнити культурний обіг новим іменем чи твором. Тому ось уже кілька років я використовую свої скромні можливості, щоб мої співвітчизники довідалися щось про ім’я, яке належить не лише історії, а й літературі — Яна Щасного Гербурта, що прожив усього 49 років і помер на Новий рік, 31 грудня 1617 року в селі Боневичі поблизу Добромиля. Коли зрушуєш один історичний пласт, неодмінно зачіпаєш той, що поруч. Минуло вже трохи часу, відколи написано “Слугу з Добромиля”, але я відчуваю всередині незаповнену пустку, коли йдеться про Яна Щасного. Може, тому, що серед моїх предків була така собі Емілія Добромильська, нащадок однієї з бічних ліній Гербуртів, що виникла у XVIII ст., мир її праху, ця добра жінка була начебто ключницею у якоїсь графині. У Добромилі кажуть, ніби Гербурти після смерті перетворювалися на орлів, і коли хтось із них підстрелить орла, то рід перерветься. Після смерті єдиного сина Яна Щасного, якого звали Ян Лев, неприкаяного чоловіка, що прожив дуже мало і дуже дивно, й похований у Добромильському монастирі, рід Гербуртів зійшов зі сцени театру історії. Скажемо тут шанобливо: sic transit gloria mundi, але іноді від слави залишається частинка вічності, яка стає в пригоді майбутнім поколінням. Чи думав Ян Щасний Добромильський, що його невеликий вірш-пісня українською мовою, виявиться значно важливішим, аніж палкі політичні памфлети проти Його Королівської Мосці Жигмунта ІІІ? Але про це трохи згодом, бо завчасно висмикувати вірш із контексту недобре. Тим більше, що навіть серед фахівців давньої української літератури ім’я Яна Щасного Гербурта практично невідоме. Бо — нецікаве. Тому доведеться нам, простим посполитим, як вміємо, запроваджувати це ім’я у сучасний культурний контекст.
Історія Речі Посполитої — це частина української історії, і Ян Щасний Гербурт, як і тисячі шляхтичів XVI—XVII століття, незалежно від національності й релігійної приналежності, майнового стану, називав себе “громадянином” цієї справді великої багатонаціональної держави, якій не вдалось нав’язати ні абсолютизм, ні клерикалізм, староста мостиський і вишенський належав до тих, хто не давав це зробити. Він, вихованець канцлера Яна Замойського, його небіж, навчався в Краківському університеті, отримав блискучу філологічну освіту в Інгольштадті (Баварія), був дуже успішним дипломатом, а потім одним із керівників Сандомирського рокошу, який зазнав поразки. За свої інтриги проти короля мав бути страчений, але право меча, яким володів маршалок коронний Жигмунт Мишковський, дало йому змогу уникнути смерті, втім, він відсидів два роки у в’язниці. У Добромилі Гербурт заснував друкарню, яка видавала історичні хроніки Яна Длугоша, Вінцентія Кадлубки, Станіслава Оріховського, власні твори, захищав русинів від насильницького запровадження унії, і виступав за збереження прав автентичного населення у Руському воєводстві. В українській історіографії його образ дещо романтизований, бо магнат-дисидент зовсім не закликав до незалежності України, та й навіщо. Він був найперше гуманістом, а не революціонером, вважаючи, що особиста незалежність — основа процвітаючого суспільства.
Цю постать зробили суперечливою самі історики. Поляки називали його “вченим розбишакою”, бо Гербурт, один із найосвіченіших людей свого часу, брав участь у набігах на сусідів, так званих війнах домових, і то з таким азартом, що в часи, коли цим займались практично всі магнати, виділявся серед них. У душі він був трохи анархістом і любив епатувати своє вельможне оточення. Він гадав, що житиме довго і зробить усе, що замислив. Але стрімке зубожіння, ізоляція, смерть Габора Баторія, сина Його Королівської Мосці Стефана Баторія, який обіцяв Гербурту зробити його семиградським воєводою, якщо той допоможе йому стати королем Речі Посполитої, довели цього чоловіка до депресії. Можливо, йому допомогли піти з життя єзуїти, щоб не заважав перехрещувати Русь хрестом і мечем. Його дружина Єлизавета Заславська з роду Острозьких через рік вийшла заміж, а ще через рік померла. Польські історики намагалися зробити Гербурта малозначною, корисливою особистістю, класичним типом невдахи, хоча й високо цінують його літературний талант. Якби не приналежність до магнатів, Ян Щасний став би світочем науки, нестандартним, темпераментним, але саме такі змінюють світ. Він писав бездоганною латиною, його польська мова вражає багатством, а українська мова була в його часи мовою спілкування, і слідом за Станіславом Оріховським він називав себе у листах до папи русином. У двотомнику-антології “Українські гуманісти епохи Відродження” вміщено вотум (промову) Гербурта на сеймику у Вишні 1613 року, слова з якого і є тією часткою вічності, яка залишається після того, як слава мине: “На сеймиках братами називають, а на сеймах — відщепенцями. Це я знаю, бо все це правда. Але чого вони хочуть од того шляхетного народу, якою радою і якою метою вони керуються? Того я в жодний спосіб збагнути не можу. Бо коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, — то це річ неподобна, і це все одно, якщо порівняти, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора, а Бершадь неподалік Гданська”. Можливо, тому Гербурт так і не дочекався у Польщі об’єктивного наукового дослідження, а пріоритети української історіографії добре відомі. Остання серйозна публікація, тобто її спроба, була в 50-х роках минулого століття. Це — магістерська робота Людвіки Щербіцкої, яка не мала доступу до документів, що зберігались тоді у Львові. Але саме в неї я знайшла те, що так давно шукала: вірш “Пастуше”, що був вміщений у автобіографічному діалозі, написаному польською мовою, Яна Щасного Гербурта “Геркулес слов’янський”. Пізніше мені вдалося розшукати майже повністю текст діалогу в історії польської літератури Міхала Вішнєвського, виданої в XIX ст., і таким чином побачити вірш у контексті.
Алегорична автобіографія написана в традиційному ж для XVI століття жанрі — суперечки між Фортуною і Цнотою (доброчесністю). Тільки це розмова між Фортуною і Геркулесом. Навіть для сучасників були незрозумілі деякі символи, в яких Гербурт зашифрував події, місця і особи, що мали вплив на його життєвий вибір. Подібна символічна мова використовувалась у західноєвропейській літературній традиції як художній і конспіративний засіб. Її називали “мовою птахів”. Нею писали Рабле, Сервантес і Шекспір. В усьому світі зараз, можливо, знайдеться кілька людей, які можуть тлумачити “мову птахів”, бо це потребує широкої ерудиції, а не вузької спеціалізації. Ян Щасний видає “Геркулеса” в Добромилі в 1612—1613 роках під псевдонімом Каспера М’ясковського. У нього їх кілька, псевдонімів. У автобіографії Гербурт ототожнює себе з Геркулесом — всім було відомо, що добромильський магнат був дуже сильним фізично і гнув руками підкови.
Текст належить до часів, коли Гербурт перебував у в’язниці в Кракові, але виданий набагато пізніше. Можливо, він пізніше його доробляв, і вірш “Пастуше” є вставкою часів війни проти ревних запроваджувачів унії, бо саме тоді це питання стало для колишнього рокошанина більш актуальним. Текст подається латиницею. Взагалі цей діалог мав первісну — українську назву “Гадка Гриця з Фортуною”, але українська назва могла створити додаткові перешкоди для книги, а Гербурт не хотів спалювати за собою всі мости. Гриць, Григорій може бути також натяком на зачинателя ренесансного гуманізму в Україні — архиєпископа львівського Григорія із Сянока (1406—1477), який створив Двір поетів у Дунаєві (поблизу Перемишлян) і користувався упродовж століть величезним авторитетом серед польсько-української еліти. Але давайте прочитаємо сам вірш, який я подаю в оригіналі, а також кирилицею:
Pastusze, pastusze,          Пастуше, пастуше,

Liubliu te do dusze,        Люблю тя то душі

A szczo mene boli,          А що мене болі

Skazu ty do woli               Скажу ти до волі.

Czerodyku majesz,          Черодийку маєш,

Riadit jej ne znajesz.         Рядить їй не знаєш

Tobi z neiu licho,             Тобі з нею лихо,

Jej z tobu nie tycho.         Їй з тобов не тихо

Bywal to didojko              Бивав то дідойко

Mil sia choroszejko.         Мав ся хорошойко

Wolki sia bojaly                Вовки ся бояли

Czeredu mijaly.                Череду минали.

Da szczoz nam czynyty!     Та що ж нам чинити!

Terpity, terpity.                 Терпіти, терпіти.

Z Bohem sia ne byty.       З Богом ся не бити.

Про вірш “Пастуше” згадував Ярослав Ісаєвич в історії українського книгодрукування, але ніхто з українських дослідників не прагнув його відшукати і опублікувати. Сам вірш у жодному разі не можна вважати народною піснею, як намагалася представити його Людвіка Щербіцка, не знайома з українським фольклором. Так, це пісня, бо Гербурт був ще й музикантом, але її не можна віднести до жодного з жанрів пісень, що побутують на Бойківщині, звідки я сама, до речі, родом. По-перше, вона не співвідноситься з жодним обрядом чи тематикою, по-друге, відчувається її співзвучність із псалмами, що вказує на дотичність до Реформації. Сам Ян Щасний був формально римокатоликом, але серед магнатів панувала конфесійна толерантність. Образ пастуха, який не вміє керувати (рядити) стадом, можна трактувати і світськи, але все одно він має заданий відтінок сакральності. Мотив — “колись все було краще”, властивий ренесансній поезії, це по-третє.
Історики давньої української літератури мають справу з книжною поетичною мовою, важкою, втиснутою в прокрустове ложе форм, які дуже далекі від милозвучності. Вірш Гербурта написаний бойківською говіркою, моя бабця так розмовляла, і в глухих селах у Карпатах нею розмовляють досі. Потрібно було бездоганно володіти українською мовою і тонко відчувати її на генетичному рівні, щоб створити цей маленький шедевр, який 400 років перебував у забутті. І це було написано на початку XVII століття. Тільки через сто років інший магнат Іван Мазепа, чия доля нагадує долю Яна Щасного Гербурта, відважився визнати за народною мовою право боротися за поетичний Олімп.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment