Мирослав ДОЧИНЕЦЬ нагороджений літературною премією “Ярославів Вал” — за роман “Криничар”;
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, Євген ТОВСТУХА, Ірина ФАРІОН — літературно-мистецькою премією імені Дмитра Нитченка за пропаганду українського друкованого слова;
Надія ГУМЕНЮК — літературною премією ім. Василя БЛИЗНЕЦЯ “Звук павутинки” за книгу “Шуршик В. та інші”;
Леонід ГОРЛАЧ — літературною премією ім. Володимира Свідзінського за книгу “Знак розбитого ярма”;
Павло ЩИРИЦЯ — літературною премією ім. Бориса Нечерди “за пошуки нової поетичної мови” у книзі “Місце Сили”.
Лауреатів привітали Віктор Баранов, голова НСПУ, головний редактор літературного журналу “Київ”; Григорій Гусейнов, письменник, головний редактор журналу “Кур’єр Кривбасу”; Володимир Панченко, Валентина Давиденко та ін.
Лауреати у бліц-інтерв’ю висловились про місце і роль письменника, митця у сучасному суспільстві.
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, письменник, журналіст: “Письменницька праця — не просто робота, заняття. Я вважаю, що це — служіння, вища міра відповідальності. Письменник нині як ніколи відповідальний за своє чесне, правдиве й довірливе слово. Зараз, після того, як наші цінності дуже спотворилися, здевальвували, велика потреба в слові, на яке можна опертися. Патріотизм якоюсь мірою вичерпався, політика стала комерційною. Матеріальні цінності теж хиткі, їх кризи вибивають із-під ніг. Настала потреба в слові, яке б могло скріпити, повернути нас до нашого коріння, до живої етики, яка б могла людину підтримати, укріпити, дати нову віру, нову любов, нові надії. Таким чином я й працюю, намагаюся знайти себе в цій сфері, донести це слово, яке нам дано згори, пристосувати його до нашого часу.
А рідна мова — не просто засіб спілкування, це наш духовний одяг, який захищає від знебарвленого, зденаціоналізованого світу, який ми спостерігаємо зараз в Україні. Ми, письменники, в її охороні. Але просто захищати її якимись гаслами чи на мітингах — це не найкращий спосіб. Письменнику треба подавати тексти високого ґатунку, європейського стандарту і таким чином привертати читача. Дайте гарну книгу — і її читатимуть українською навіть росіяни. Дайте гарну українську пісню — і її слухатимуть. Треба утверджувати високий модерний стандарт у нашому мистецтві”.
Надія ГУМЕНЮК, письменниця: “Мистецтво — не просто дзеркало, це те, що випереджає час і спрямовує суспільство. Мені здається, що література також повинна виконувати цю роль і показувати минуле і сьогодення, а головне її завдання — формування людської душі з самого дитинства. Так, у книзі “Шуршик В. та інші” мені хотілося зробити казку особливою. Усі 10 казок, уміщених у книжці, різні: якщо “Небокрилка”, “Летюча вишенька” — філософська, елегійна, то “Казка про козака Ярка і Яринку-живинку”, “Казка про козацьку шаблю і чарівну сопілку” — патріотичні, пригодницькі. Оскільки пишу і поезію, і прозу, то намагаюся у своїх творах трішки їх поєднати, щоб дітям було і цікавіше, і веселіше.
Вважають, що дитяча література має бути передусім смішною, але це неправильно — вона має бути пізнавальною. Головне, щоб дитина думала, замислювалася над важливими речами. За сміхом має стояти глибина, а між рядками закладено і виховний, і патріотичний, і гуманістичний момент, книжка має бути доброю. У свої твори завжди вплітаю трішки історії, зокрема в “Літі з амазонками” торкаюся історії волинських амазонок, у “Таємниці Княжої гори” перемежовуються різні пласти нашої історії, а “Білий вовк на чорному шляху” — козацька книжка”.
Ірина ФАРІОН, народний депутат України: “Я міряю цей світ мірками яскравих індивідуальностей. Якщо письменник — яскрава індивідуальність, то роль його також яскрава. І навпаки. Письменник це не той, хто іде за кимось. Це той, який іде першим, і нерідко — сам. Особистість, як правило, завжди дуже самотня, але не треба її боятися. Саме великі самотності творять великі суспільства. Сальвадор Далі казав, що єдина ідеологія, яка врятує світ — це ідеологія позитивно-яскравої індивідуальності. Тому сьогоднішня роль сучасного письменника — роль яскравого індивідуаліста. І в нашому національному просторі таких яскравих індивідуалістів я бачу. Вони є і творять незалежно від того, що Україна досі не має державницької ідеології, що цінності, які сповідує частина нашого суспільства — це цінності жолудкових інтересів, як казав свого часу Іван Франко…
Один із найвизначніших мислителів ХХ століття, Ґадамер сказав, що письменник є посередником між Богом і народом, а його мова — це Батьківщина. А її, Батьківщину, мусять шанувати, любити, захищати не лише письменники”.
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, кобзар, бандурист та лірник: “Кожен із письменників чи митців сам визначає свою роль, своє місце в культурному просторі. Це залежить від внутрішньої потреби, від сумління людини. Зацикленість винятково на собі, переслідування егоїстичних інтересів завжди були згубними для будь-якої особистості, а відтак — і суспільства. Справжні письменники, митці — люди, які віддають себе більше громадській справі, громадському служінню. Те, що ми звикли бачити в діячах культури світочів духу, людей, які вболівають за нашу землю, народ, культуру — це багато в чому визначає наше майбутнє.
У постколоніальному просторі, яким є Україна, триває війна за українську державу, і від місця письменника, митця залежить, що буде з нами завтра. Письменник мусить бути людиною, яка відповідальна за цю землю. І бути не просто хорошим письменником, митцем, пропонуючи загалу якісний, конкурентоспроможний духовний продукт, а й повнокровно жити інтересами свого народу.
Інф. “СП”
На фото: лауреати після вручення премій.
