На землі доблесного воєводи Івашка Преслужича

Ігор БІДЮК,
с. Йосипівка Львівської обл.

До славного літопису Надбужанського краю вніс свою лепту і Маркіян Сумик, уродженець села Волуйки, що неподалік давньоруського Омська. Його книга “Олесько у плині століть”, що вийшла у Львові, — цьому підтвердження.
Про те, що це праця масштабна, говорять рядки про давньоруське місто Пліснесько, княжий Бужськ, Підгорецький замок. Про те, якою драматичною героїкою овіяна ця земля, йдеться у розповідях про доблесного ратоборця Івашка Преслужича-Рогатинського, гетьмана Богдана Хмельницького, короля Яна ІІІ Собеського. Про те, у яку сиву далечінь отчого краю зазирнув краєзнавець, засвідчують назви таких розділів, як “Старі, старі часи”, “Королівські домагання Вітовта”, “Богдан Хмельницький і Олесько”. Олеська земля споконвіку лежала на перехресті важливих шляхів, а це мало важливе значення для розвитку господарства і культури. Насамперед це витоки річок Стиру, Ікви, Серету, Бугу. У давнину водні артерії були головними шляхами для перевезення вантажів, торгівлі.
Олещани і мешканці передмість “За брамою”, “Миколаївське”, “Пекарське”, “Гончарське” зналися на різних ремеслах. Тут мешкали ткачі, кравці, шевці, пекарі, ковалі, кушніри. Західна частина міста називалася “Пушкарнею” (назва збереглася і понині), бо ще минулого століття тут працювали кузні; правда, тоді вони кували вже не гармати, а господарський інвентар: плуги, борони, підкови для коней. Південно-східна частина називалася “Мельники” (бо на річці Ліберці був водяний млин). Далі на південь — “Стависько” (бо у ставках розводили рибу).
На зламі XVIII—XIX ст. не було окремого адміністративного поділу на Олесько і приміські села Теребежі, Циків, Волуйки. Загальна нумерація осель починалася від замку і тривала аж до Гірняків (це присілок села Волуйки). Кількість будинків перевищувала 500. Енциклопедичний довідник 1900 року засвідчує, що в Олеську мешкало 3643 особи.
1891 року тут збудували церкву Успіння Пресвятої Богородиці ГУКЦ, а 1898 рік — дата заснування першого у Східній Галичині товариства “Сільський господар”. Ця хліборобська організація допомагала зубожілим селянам, навчала їх господарювати.
1910 рік характерний для Олеська тим, що був збудований “Народний Дім”, де розмістилися “Просвіта”, інші громадські організації, почалося навчання всіх дітей і у новому приміщенні двоповерхової 4-класної народної школи.
У ХІХ ст. найпоширенішими прізвищами в Олеську і околицях були Максимович, Мандюк, Турчиняк, Павлик, Сумик, Гриневич, Грицина, Денещук, Данилевич, Просович.
Автор скрупульозно розмірковує про походження прізвищ. Деякі з них вказують на професію, рід занять. Приміром, Беднарські, Масловські. Перші були виробниками бочок, тобто бондарями. Другі виробляли масло або займалися його доставкою до двору.
Прізвисько Курилко пристало до людей, які випалювали цеглу (“курили цеглу”); прізвисько Кітлярчук — до тих, що робили котли.
Прізвища олещан і селян формувалися від імені батька: Мартинович, Якимович, Грицина; від прізвиська батька: Сумики — діти Сума, Турчиняки — діти Турка (імовірно княжого невільника, взятого в полон на війні, який осів в Олеську).
Прізвище Вернюк можна трактувати як той, що вернувся. Прізвище Манус литовського походження: мабуть, воно прийшло з литовцем, який був або дружинником князя, або ж його невільником.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment