Садиба Липинських запрошує Волинська земля багата старожитностями, тож знання про цей прадавній край у пошані місцевої громади

868-2Сьогодні у Волинській області діє 17 комунальних музеїв, 78 музейних закладів на громадських засадах, з яких 5 носять звання “Народний музей”, 177 музейних закладів системи освіти, з яких 33 мають почесне звання “Зразковий”. Разом у їхніх фондах понад 280 тисяч предметів основного фонду — пам’яток матеріальної та духовної культури волинського краю, які є частиною Музейного фонду України і низка з яких вважається культурним надбанням усього людства. Музеї Волині щорічно відвідують 300—400 тис. осіб, а працюють у галузі понад дві сотні фахівців, які, незважаючи на всі матеріальні негаразди, що супроводжують долю музейного працівника, самовіддано зберігають, вивчають і наближають до широкої аудиторії безцінні музейні скарби. Один із найновіших музеїв, до якого на екскурсії приїздять навіть музейні працівники, адже експозицію закладу оформлено за новітніми технологіями — Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського. Про історію його створення та експозицію розповідає директор музею Віталій Григорович Кушнір.

Євген БУКЕТ
фото Олексія ЛУПАНІНА

— На цьому місці до Першої світової війни стояв будинок, який мав лише один поверх, і тут народився В’ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський. Після війни від будинку залишилися лише фундаменти, на яких брат В’ячеслава Липинського Станіслав у 20-х роках минулого століття відбудував двоповерховий палац. А під час Другої світової війни дерев’яні конструкції другого поверху згоріли і тільки з середини 1990-х почалася його відбудова, відповідно до фотографій 1930-х років. Реставрацію закінчено 2011 року і до 20-ї річниці Незалежності України 22 серпня цей музей урочисто відкрили.
Хоча ідея виношувалася з 1990 року, коли ми відновили і впорядкували місце поховання В’ячеслава Липинського у Затурцях. Тоді ж, на першому мітингу 10 червня 1990 року, під прискіп­ливим поглядом влади, яка забороняла масові зібрання, ми проголосили, що плануємо створити музей, хоча на той час про В’ячеслава Липинського мали досить скупі відомості. Я, наприклад, знав зі слів батька, що це — міністр української держави.
Ще 29 травня 1995 року Волинське обласне управління культури видало наказ про організацію в колишній садибі Ліпінських у с. Затурці меморіального музею В’ячеслава Липинського, відділу Волинського краєзнавчого музею. Науковці налагодили стосунки з родичами В. Липинського у Польщі, почали листуватися з Президентом Східно-Європейського дослідного інституту імені В. К. Липинського у США, зібрали значну кількість експонатів. Проте відбудову садиби Липинських завершили лише 2011 року завдяки окремій субвенції з державного бюджету. Про всі ці події тижневик “Слово Просвіти” розповідав на своїх шпальтах 2009 та 2011 роках. Нині, згідно з науковою концепцією, музей має три експозиційні, дві виставкові (на першому і другому поверхах) і конференц-залу.
— Ми маємо в експозиції представлену історію села Затурці і деякі археологічні знахідки з території села і околиць, — розповідає Віталій Кушнір. — Найдавніші стосуються ще часів неоліту, епохи бронзи. Тут є крем’яні і кам’яні знаряддя праці, а недалеко від села — за 1,5 кілометра на південь — давньоруське городище VIII—XI століття. На схід від нього на початку 1960-х
років знайшли залишки напівзаглиблених жител. А перша писемна згадка про Затурці датована 21 березня 1503 року, коли маєток Затурці був переданий у спадщину для Михна Дорищатича. Як згадував Олександр Цинкаловський, тут, розкорчовуючи дерева старовинного парку, знайшли чашу з перлами і пляшку з документами, що вказувало на давнє аріянське поховання. А поряд, якщо пройти вісім кілометрів через ліс у північно-західному напрямку, село Кисилин — колишнє містечко, відоме своєю середньовічною аріянською академією. Звідти вийшло багато відомих людей, зокрема і представники родини Гулевичів, які мали помістя і в Затурцях. Тому де­які дослідники говорять, що саме звідси пішла у світ відома Галшка Гулевичівна, яка народилася в батьківському маєтку Василя Гулевича.
Експозиція музею розкриває родовід, господарський і селекційний доробок родини Липинських; життєвий шлях В’ячеслава Липинського; його громадсько-політичну, державну та наукову діяльність. Відтворено фрагменти інтер’єрів будинку “Кабінет Станіслава Ліпінського”, “Вітальня”, “Кабінет В’ячеслава Липинського”.
— Дід В’ячеслава і Станіслава Володимир-Северин-Мар’ян 1839 року одружився з місцевою шляхтянкою Емілією Бечковською, і наступні 100 років цей маєток належав Липинським. Батько В’ячеслава Казимир-Сильвестр-Антоній, штабс-капітан саперних військ, після виходу у відставку з військової служби почав господарювати в родинному маєтку. Завдяки цілеспрямованій праці власника, господарство до Першої світової війни було найкращим на Волині. Статус меморіального цьому будинку надала кімната, в якій стояла труна з тілом покійного В’ячеслава. Адже це був будинок його брата, і В’ячеслав тут лише гостював. Проте він дуже часто бував у брата в повоєнні роки і створив тут чимало своїх історичних праць. Зокрема і найбільшу монографію “Станіслав Михайло Кричевський”, яку він підписав: “Писав у Затурцях і в Кракові”. Але дещо з меблів, меморіальних речей тут є. Їх надали діти Станіслава Липинського, завдяки свідченням яких ми відтворили в експозиції робочий кабінет Станіслава.
Велика частина першої зали відведена останньому власнику маєтку Станіславу Казимировичу Липинському. Станіслав Липинський — агроном-селекціонер, який захистив докторську дисертацію в Лейпцигу і повернувся на господарство до батька. Займався селекцією, отримував високі нагороди від польської держави. Він ви­їхав у Польщу 18 вересня 1939 року, вивіз п’ятеро дітей, родинний архів, який зараз передали до музею, і родина Ліпінських у Польщі дуже тішиться тим, — розповідає директор музею.
В одному з листів до заві­дувача Затурцівського мемеріального музею Віталія Кушніра Ян Ліпінський (син Станіслава) написав: “Ми тішимося, що наш будинок, наш двір прислужаться вашій культурі”. До речі, пану Яну, який є частим гостем у музеї, 2 червня виповнилося 92 роки.
У В’ячеслава Липинського була донька Єва, яка прожила 98 років, вдвічі довше від батька, нащадків не мала.
— У другій залі з речей, які були у фондах Волинського крає­знавчого музею, відтворено куточок вітальні дворянського гнізда кінця ХІХ—початку ХХ століття, — зазначив Віталій Кушнір. — Після Другої світової війни від будівлі залишилися тільки капітальні стіни, деякі перестінки було знято. Тому ми зараз не можемо відтворити в повному обсязі ні спальні, ні вітальні. Чи не найцінніша меморіальна річ у музеї — тарілка, якою користувався Казимир Липинський. Її родина привезла розбиту навпіл, але ж зберегла, незважаючи на всі переїзди і негаразди, що випали на їхню долю.
Третя зала присвячена В’яче­славу Липинському. Унікальну колекцію його особистих речей і документів вдалося сформувати завдяки його доньці Єві Липинській-Сендзеловській з Лондона, племінникам Яну і Казиміру з Кракова та Єжи Ліпінським із Гданська. Для майбутнього музею передали близько 200 родинних реліквій. До особливо цінних пам’яток належать першодруки творів, особисті документи В. Липинського (атестат зрілості, 1902 року; Послужний список 1918 року; Уповноважуюча грамота уряду Української держави 1918 року за підписом гетьмана Павла Скоропадського).
За два неповних роки музей відвідало багато відомих людей, зокрема Микола Жулинський, Іван Драч. Приїздили гості з Австрії, Польщі, Угорщини, Росії, Естонії, Литви, Білорусі та багатьох куточків України. Садиба Липинських запрошує всіх охочих дізнатися про долю польської шляхетської родини, чий син став видатним українським державником.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment