Хто захистить вільне слово?

У публікації “Кулаком по свободі слова” (“СП”,  ч. 21, 2013 р.) ішлося про обурливий факт побиття журналістів у столиці під час акції “Вставай, Україно!”. Також говорилося про загалом невтішну ситуацію зі свободою слова, захистом мас-медіа й журналістів. Що нового в медіа-світі, окрім того, що завершено слідство у справі побиття журналістів?

Президент Віктор Янукович сказав: “Я категорично засуджую дії тих, хто порушив права журналістів і підняв руку на свободу преси… Як президент, закликаю відповідні інститути влади дати належну правову оцінку випадку, який стався в Києві 18 травня під час суспільнополітичної акції”.
Столична прокуратура уже направила до суду обвинувальний акт щодо Вадима Тітушка, якого звинувачують у хуліганстві й перешкоджанні журналістській роботі. Матеріали слідства щодо 20річного мешканця Білої Церкви направлені до Шевченківського районного суду для розгляду по суті. Досудове розслідування стосовно трьох інших осіб, яких підозрюють у цих же злочинах на згаданій акції, триває.
А ось у Донецьку міліція запропонувала журналістам отримати помаранчеві жилети й виділити міліціонерів для охорони під час висвітлення акції “Вставай, Україно!” Що ж, теж цікавий досвід, якщо вже часто ті, хто перешкоджають роботі журналістів і навіть нападають на них, зостаються безкарними.
Натомість чергове повідомлення надійшло з міста Стебник Львівської області: головний лікар міської лікарні побив головного редактора “Трускавецької газети”. Про це повідомила пресслужба прокуратури області. Напад стався 30 травня. Зверніть увагу: уже після інциденту в Києві того дня, коли президент засудив напад на журналістів і закликав захистити їх. Під час відеозйомки зборів трудового колективу Стебницької міськлікарні головний лікар закладу завдав головному редактору газети тілесних ушкоджень. 2 червня Трускавецький міський відділ міліції відкрив кримінальне провадження за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 Кримінального кодексу). Розслідування нині на контролі Дрогобицької міжрайонної прокуратури.
Напади на журналістів, провокації проти них тривають. 8 червня у столиці біля станції метро “Дарниця” троє невідомих напали на виконавчого директора Київської міської організації незалежної медіапрофспілки Георгія Ермана. Підступність провокації в тому, що нападники стали погрожувати журналістові розправою через те, що він нібито ображав у своїх статтях націоналістів. Вони вимагали, щоб журналіст вигукував на відеокамеру націоналістичні гасла. Спробу “притягти” до цього нападу представників національнодемократичних сил уже спростували у Всеукраїнському об’єднанні “Свобода”, де заявили, що націоналісти не мають жодного стосунку до цієї і подібних провокацій. Справа зновтаки за правоохоронцями, тим більше, що цей інцидент має політичний підтекст.
Утім, реакції наших правоохоронців, судів уже не дивуєшся. Рекорд “захисту прав журналістів”, схоже, встановило слідство і Київський райсуд Донецька: 5 років розбиралися вони у простій і типовій ситуації нападу на журналіста. Урешті суд визнав директора спорткомплексу “Олімпійський” Геннадія Каліщука винним у скоєнні злочину за статтею 125 Кримінального кодексу (хуліганство). Не за дуже рідкісною в наших судах статтею 171 про перешкоджання професійній діяльності журналістів, але нехай уже хоч так. Отож суд визнав, що Каліщук завдав тілесних ушкоджень фотокореспонденту Ігорю Ткаченку. Вирок — штраф 1700 гривень і …звільнення нападника від покарання. Причина — закінчення терміну давності справи. Ніби це сам потерпілий 5 років “тяг” слідство і суд. “Провиною” журналіста стало те, що він 15 березня 2008 року під час футбольного матчу намагався сфотографувати президента клубу “Шахтар”, найбагатшого олігарха Рината Ахметова. Запопадливий директор спорткомплексу за це вдарив журналіста кулаком в обличчя. Млявість правосуддя заохочує. Уже цього року, 25 травня, той же директор накинувся на кореспондентку “УРА ІнформДонбас” Олену Панкратову, виштовхав її з дверей, грубо ображаючи.
І нарешті інформація, яка свідчить, що в “правовій, демократичній” державі (цитую статтю 1 Конституції України) придумано нову юридичну норму — презумпція винності. Як відомо, світова й українська норма “презумпції невинності” означає, що ніхто не може бути визнаним винним, поки цього не ухвалить суд, що автоматично і цілком очевидно означає — ніхто не може бути визнаний винним, якщо взагалі не скоїв злочину. Адже нормальний суд визнає винним лише за скоєне. Тим не менше, застосовують покарання лише за припущення, що може бути порушений закон. І це поширена практика українських судів останнього часу при забороні акцій громадян.
У День журналіста України, 6 червня, представники журналістської спільноти — руху “Стоп цензурі!” запланували провести пікет під Межигір’ям — резиденцією Януковича, який так гарно говорить про захист журналістів. Але Київський окружний адмінсуд заборонив цілком конституційну акцію за поданням Вишгородського райвідділу міліції.
У тому поданні значилося, що “проведення мирного зібрання 6 червня 2013 року за наведеною вище адресою може призвести до грубого порушення громадського порядку та безпеки учасників дорожнього руху”. Тобто, журналістів, та й загалом громадян, які не скоїли жодного правопорушення, уже потенційно вважають злочинцями. Це норма для країни з дуже демократичною Конституцією?

Сторінку підготував
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment