Державна Біблія, оборонний вал чи ілюзія?

dsc_4231_0У червні 1996 року депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію України. Це сталося на п’ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів. Ухвалення Конституції на той час українські патріоти сприйняли з тріумфом.
Про значення Конституції в житті нашої держави і кожного громадянина в сьогоденні розмірковують відомі державні діячі, науковці, письменники, митці. Пропонуємо вашій увазі їхні роздуми і оцінки.

День Конституції — свято зі сльозами на очах
Максим СТРІХА, фізик і письменник:
— Сьогодні не всі вже про це пам’ятають, але ухвалення Конституції України 17 років тому справді стало святом. Після небувалої за напругою “конституційної ночі” Україна отримала Основний Закон, яким могла пишатися і з якого могла почати будівництво справді правової, цивілізованої держави. Могла, але так і не розпочала…
Що було потім — відомо. Спершу президент Кучма опирався ухваленню конституційних законів, які б встановили нормальні правила гри на управлінському полі. Здається, лишень закон про Кабінет Міністрів ветувався 6 разів. Паралельно відбувся ганебний референдум 2000 року, який мусив передати всі реальні важелі впливу в державі президенту. Але не вийшло — вибухнув “касетний скандал”.
Потім у розпал Помаранчевої революції було ухвалено конституційну реформу, яка робила систему влади парламентсько-президентською. Проте події наступних років показали: ані президент, ані відповідальний перед парламентом уряд не готові були співіснувати мирно, кожен прагнув усієї повноти влади. І все завершилося тихим конституційним переворотом, коли Конституційний суд відновив редакцію Конституції 1996 року вже для президента Януковича.
А сьогодні примара виборів 2015 року приводить до чергового “дежавю” — знову видобуто з нафталіну інструмент “народного референдуму”. Рушницю на стіні повішено. Питання лишень, коли (і в кого) вона вистрілить.
Отже, на жаль, сьогодні мало хто в Україні серйозно зважає на Конституцію, ухвалення якої породило стільки надій. Безпринципні й продажні юристи готові витлумачити будь-які положення так, щоб забезпечити всевладдя “гаранта” і його “сім’ї”. Рішення ухвалюються з міркувань хвилинної політичної доцільності, і вже нікого не хвилює їх відповідність Основному Закону.
Прикладів — скільки завгодно. Конституція забороняє перебування на території України іноземних баз — але Янукович розпочав із Харківських угод, які роб­лять перебування іноземних вояків на українській землі фактично вічним. Конституція встановила державний статус української мови (а Конституційний суд 1999 року вичерпно цей статус розтлумачив) — але правляча більшість скандально протягує закон Ківалова-Колесніченка, який цілком нівелює статус державної мови, визначений Конституцією…
Зневага до Конституції пронизує сьогодні всі сфери життя. Починаючи від вищих (Основ­ний Закон встановлює, що депутати голосують особисто, але “кнопкодавство” давно стало нормою). І закінчуючи тим, що на фікцію перетворилася гарантована Конституцією повага до власності, майна, недоторканності житла пересічного громадянина. Що з цих статей Основного Закону київській вчительці, яка мала нещастя жити в приватному секторі Печерська, де земля нині “золота”, і яку на підставі вироків українських судів українські рекетири викидають сьогодні з власної хати…
Я можу зрозуміти пафос закликів окремих політиків до “перезаснування держави” (мовляв, ця, пронизана сваволею й корупцією, виправленню вже не підлягає). Тільки, на жаль, реалістичних шляхів такого “перезаснування” ніхто досі так і не запропонував…
А поки День Конституції є для нас не лише ще одним вихідним, а й черговою нагодою замислитися: де і коли суспільство серйозно схибило в своєму розвиткові? І що всім нам потрібно робити сьогодні?

Позбутися спадщини московського тоталітаризму
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, український політик, громадський діяч, письменник:
— У Конституції України тема прав людини виписана дуже докладно. Враховано міжнародний досвід, документи ООН, Декларацію прав людини. І там додати вже нічого.
Проблема в тому, як саме виконується цей розділ про права людини. Їхнє дотримання залежить від влади. Але влада в Україні антиукраїнська, московської орієнтації. Люди ці походженням не українці, представники московської політичної культури, яка в основі своїй антидемократична, тоталітарна. Для Росії протягом 500 років характерне централізоване управління і відсутність демократичних свобод. У російської нації, московитів, нема такого поняття, як свобода, вольність. І ось люди з такими політичними традиціями опинилися на найвищих щаблях влади в Україні, й тепер докладають усіх зусиль, щоб прищепити російські поняття на українському ґрунті. Така влада тягне нас до Москви, хоче зробити нас такими, як московити, знищити у нас демократію, свободу, дотримання прав, які забезпечують нормальний розвиток людей. Тому українцям треба активізувати свою діяльність, щоб замінити таку владу.

Оборона і факти
Євген ЛУПАКОВ, голова Спілки офіцерів України, капітан 1 рангу у відставці:
— Стаття 17 Конституції України визначає: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України… є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України”.
Нині ж конституційний обо­в’язок виконують переважно патріоти українського війська — люди, які мають одну професію — захищати Батьківщину. Є, правда, невелика групка “проффесіоналів”, здебільшого у верхніх ешелонах командування, яка прийшла до державних силових структур з метою наживи. Саме присутність останніх нині катастрофічно позначилася на обороні держави.
Зважте: при заявленій Мін­оборони України мінімальній потребі фінансування Збройних сил в сумі 22,8 млрд грн, в ухваленому на 2013 р. бюджеті ця цифра скоротилася до 14,3 млрд грн, що становить лише 63,2 % від мінімальних потреб.
Згідно з Законом України “Про оборону”, наші Збройні сили повинні фінансуватися у розмірі 3 % ВВП, ця норма на 2013 рік становить лише 0,8 % ВВП і є меншою порівняно з кризовими 2008 і 2009 рр. і меншою більш ніж на 1 млрд грн порівняно з 2012 р. Мізерними є кошти бюджету на оновлення і вдосконалення військової техніки та озброєння, що ставить під сумнів здатність Збройних сил виконувати поставлені перед ними завдання оборони країни.
З іншого боку бюджетом на 2013 р. зовсім не передбачено бюджетних коштів на житлове будівництво для військовослужбовців. Подібного не було у жодному головному фінансовому документі держави за всі роки нашої незалежності. Це при тому, що ганебна і дика проблема безхатченків захисників вітчизни лише у Збройних силах України сягає понад 44 тисячі сімей!
Зате один з іноземців в українській владі (не дивуйтеся, були на цих посадах і кримінальники, яким навіть СБУ допуску до таємниць не давала) гарантував забезпечити бездомних захисників протягом наступних двадцяти років!!!
Ось такі нині реалії з виконанням владою норм Конституції у царині оборони держави.

Моральний закон — вселюдська основа культурного саморозвитку
Олександер ШОКАЛО, культурософ:
— Конституція, як будь-який писаний закон, лишатиметься словесною декларацією, доки людина, суспільство не почнуть жити за неписаним моральним законом.
В людині дія морального закону виявляється в триєдності істинного думання, праведного діяння й правдивого висловлення. Таким є принцип моральної зрілості людини. У суспільному житті морально зрілі люди досягають взаєморозуміння, взаємодії, взаємодопомоги без словесних декларацій. Взаємодопомога як зародок моральності діє навіть у тварин, оберігаючи їх од внутрівидової боротьби. У людських спільнот взаємодопомога є внутрішнім моральним чинником самоорганізації індивідів у “збірну особу народу” (П. Куліш), у “суцільний культурний організм нації” (І. Франко) та основою соціальної справедливості.
Задекларована Конституцією незалежність не стала для українського суспільства основою соціальної справедливості, бо й далі в Україні владарює аморалізм нелюдського користолюбства, егоїзму, захланності, породжуючи внутрівидовий антагонізм. Отже, в Україні під декларацією Основного закону й декорацією державної атрибутики діє узаконене беззаконня. І тепер ті народні обранці, які ухвалювали Конституцію і в захваті не усвідомлювали, що вони лише учасники нової великої драми в українській історії, стали нарікати, що в країні нема інститутів влади, які захищали б Україну як незалежну державу та забезпечували б дію Основного закону. Сталася велика ілюзія: замість влади як системи управління суспільством запанувала антисистема володіння людськими й природними ресурсами. Ця антисистема тримає знеособлену масу українського суспільства в керованому хаосі, періодично збурюючи соціальну конфронтацію маніпулюванням масовою свідомістю через мовно-етнічні, релігійні та інші зовнішні чинники. А знеособленість українського народу запрограмована в самій Конституції: “Український народ — громадяни України всіх національностей”. Так з Основного закону вилучено природну правову підставу української націо­нальної ідентичності й підмінено її громадянською ідентичністю, а отже, одразу вилучено з політичного життя збірну особу корінного українського народу — базовий культуротворчий, націєтворчий і державоутворюючий  чинник.
Суттю української національної ідентичності як основи громадянської ідентичності є духовний тип людини агрокультури з первинністю морального чинника життя на засаді питомої природно-культурної традиції. Нагадаю серйозне застереження видатного українського вченого-економіста, державного діяча М. Тугана-Барановського: “…Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури”.

Врахувати думку кожного
Богдан АНДРУСИШИН, доктор історичних наук, професор, заступник голови товариства “Просвіта” НПУ ім. М. П. Драгоманова:
— Виповнюється уже 17 років з дня ухвалення Верховною Радою Конституції незалежної української держави. Весь цей період Конституція робить свою справу. Вона на рівні Основного закону нашої держави гарантує громадянам України основні права, обов’язки і свободи людини. У Конституції передбачений великий комплекс культурних і соціальних прав людей. Культурні належать до найголов­ніших прав, хоча людям завжди болить те, що їм ближче — соціальні питання. Та соціальні питання лежать у ширшій культурній площині. Тож у розв’язанні соціально-культурних проблем і полягають найбільші запити сьогодення.
Члени конституційної асамблеї, яка сьогодні працює в Україні, уперше в новітній історії або і взагалі в історії конституційного процесу в Україні, — визначні учені-юристи, конституціоналісти, представники гуманітарних професій.
Це дає можливість почути і врахувати думку кожного. Мені здається, що це дуже перспективно. Це вдалий приклад поєднання творчої ініціативи, народної, ініціативи наукових навчальних закладів і владних структур, які теж зацікавлені у пошуку консенсусу.
Звісно, багато прав і свобод людини, які проголошені в Конституції, є декларативними, інколи не підкріплені економічними важелями, але багато з того, що робиться сьогодні в державі, залежить від самих громадян, від їхньої ініціативності й уміння правильно читати Конституцію, відстоювати права, декларовані Основним законом. Від активності наших громадян, від їхнього рівня правової культури, яка є складовою загальнолюдської культури, якраз і залежить наш поступ уперед. Адже ніхто не вирішить наших завдань, насамперед завдань збереження і примноження культурної спадщини, крім нас самих. Тому що не всі народи світу, етноси, які збереглися на Землі, можуть похвалитися такими культурними здобутками, державницькими коренями, внеском у світовий культурний процес і заплідненням світової культури національним елементом, як український народ.
Не відділяючи і не порівнюючи себе з іншими народами, ми не можемо оцінити той колосальний скарб, який є у нас. Якщо ми порівняємо українство з іншими націями, країнами, народами, які значно молодші від нас і не мають такого величезного надбання, то станемо внутрішньо багатшими і сильнішими. Це дасть нам можливість вирішити негаразди, які є тимчасовими і які ми можемо подолати разом.

Щоб Конституція справді захищала громадянина
Сергій ГАЛЬЧЕНКО, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г.  Шевченка НАН України:
— Я хотів би жити в державі, де Конституція дає мені як громадянину право на віросповідання, тобто свободу совісті, безпеку проживання, пересування, гарантію медичного обслуговування. Щоб була не потрійна оплата за медичні послуги, а така, якою вона є насправді, але офіційно. Хотілося, щоби те, що записано в Конституції, якщо читати по пунктах, мені справді гарантувала держава. Аби усі громадяни знали, що перебувають під захистом не Президента-гаранта, а Конституції України.
Починати треба з себе…
Юрій ПЕРОГАНИЧ, виконавчий директор ГО “Вікімедіа Україна”:
— Дія законів, зокрема Конституції, залежить від правосвідомості, тобто ставлення окремих людей, суспільних груп і суспільства загалом до чинного права. На жаль, найбільше нехтують законами саме ті, хто має показувати приклад у їхньому дотриманні. Але таке нех­тування допускають і пересічні посполиті громадяни. Кожен із нас щоденно робить вибір. Наприклад, порушувати правила дорожнього руху чи ні. Далі, навмисне чи несвідомо порушивши такі правила, — дати хабара інспектору чи чесно заплатити нехай удвічі більший штраф. Громадяни, які шанують себе і закони, ніколи не допустять до влади тих, хто цими законами нехтує. Тож починати кожному треба з себе.

Є позитивні зрушення
Олександр РЕЄНТ, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, голова Національної спілки краєзнавців України:
— Ми робимо тільки перші кроки на шляху до захисту прав і свобод, впровадження їх у життя. Це дуже швидкий і складний процес. Сьогодні є позитивні зрушення, але не все так просто. Як на мій погляд історика, відчувається певний поворот у свідомості людей назад, до речей, які країна вже начебто пройшла за 20 років. Це якщо говорити про права. Щодо обов’язків, — треба розуміти, що кожна людина — “коваль власного щастя” і задуматися, який внесок кожного з нас у розбудову держави, у підтримку розгортання конституційних прав.
Конституція має бути аксіомою для громадян
Костянтин ЧЕЧЕНЯ, кандидат мистецтвознавства, керівник “Ансамблю Давньої Музики”, головний редактор журналу “Гітара в Україні”:
— Конституція для мене не порожнє слово, це своєрідна державна Біблія. Мені як людині законослухняній прикро бачити, як намагаються “просунути” якісь поправки, що нівелюють сенс важливих статей, щось поміняти. Я хотів би, щоб не гралися з Основним законом, починаючи від законотворців, державних осіб згори до найменшого чиновника. Ми спостерігаємо неповагу до прав і свобод людини, до української мови. Якщо ці речі не є аксіомами для влади, у державних інституціях, то що говорити про пересічного громадянина… На мою думку, Конституція у нас достойна, європейська, і потрібно лише її дотримуватися, передусім державним посадовцям, які уособлюють собою виконання правил Основного закону. Потрібно, щоб Конституція була настільною книгою поруч із Біблією.

Маємо оборонний вал
Ніна ГОРИК, письменниця,
м. Луцьк:
— Конституція України ухвалена в роки української державності й загалом схвалена українськими та зарубіжними експертами. І хоч там є чимало перехідних положень і статей, які потребують коригування і вдосконалення, однак читаймо нашу Конституцію частіше! У ній знайдемо той фермент щастя, якого українцям так не вистачає повсякчас. Там є наші свободи, права, гарантії, турбота й піклування держави про людину. Там є державна гордість, людська гідність і національні пріоритети. Нам треба читати нашу Конституцію, щоб набратися здорової злості й запитати себе, суспільство і державу: чому ті положення, так красиво виписані і з пафосом ухвалені в конституційну ніч у червні 1996 року, не стали активнодіючими правовими основами Української держави, а є лише її декларативною оздобою.
Читаю текст нашої Конституції з болем і гіркотою, бо статті її не виконуються. Бо влада народу — бутафорна, а влада чиновників — безмежна. Якщо Конституційний суд трактує статті Конституції так, як заманеться черговому президентові, робить поправки і вносить зміни заради вигод правлячого клану, то чи не є це наругою над волею народу? І все ж маємо цей оборонний вал, яким можемо застерегти недбайливих і захистити себе у своїй державі. Маємо букву Конституції. На неї можемо опертися в наших вимогах і сподіваннях.

Зберегти душу держави
Марія ЛЮДКЕВИЧ, письменниця, м. Львів:
— У ст. 53 Конституції України сказано, що кожен має право на освіту. Цей закон виконується, але залежить від багатьох чинників. Скажу як редактор газети “Галицьке юнацтво” і дитяча письменниця. Починаючи з дошкільної освіти, бачимо, що не все так просто. Програма ускладнена, діти, які приходять у перший клас, мають знати лічбу, додавати, віднімати. Їх мають підготувати в дитячих садочках, яких бракує навіть у містах, не те що в селах.
Безробіття молоді в нашій державі — велика проблема. Знаю чимало хлопців і дівчат, журналістів, юристів, педагогів, які мусять торгувати на базарах. Час вивчити попит на професії, створювати нові робочі місця, щоб кращі представники нашої молоді не мріяли працевлаштуватися за кордоном, а залишалася у своїй державі.
Тривожить мене ст. 10 Конституції “Державна мова в Україні — українська”, яка гарантує також розвиток інших мов. На практиці бачимо, як у ЗМІ цей закон ігнорують. Здебільшого в ефірі, на телебаченні звучить російська мова. Ми ідемо в Європу, тож маємо шанувати своє, рідне. Цього року лише 2 % випускників у незалежному тестуванні зареєструвалися складати російську мову. Стали популярними артисти, які виконують українські пісні. Нещодавно у Львові був великий концерт Святослава Вакарчука, де побувало близько 30 000 його шанувальників. Це великий успіх української музики й пісні. Побільше б нам таких митців, які пропагують нашу духовність, аби зберегти душу держави. Натомість у ЗМІ культ убивства, крові, зла.

Не змінювати, а виконувати
Василь РУБАН, письменник, лауреат літературних премій ім. Василя Симоненка та Євгена Маланюка, с. Лісники Київської області:
— Я, як звичайний громадянин України, з початку до кінця Конституцію не читав. Пам’ятаю, що коли за неї боролися, депутата Михайла Сироту називали “батьком Конституцію”. Тим людям, які створювали цю Конституцію, я довіряю. Тоді ще серед депутатів було більше романтики, до влади йшли, щоб утверджувати ідеали, а не за гроші.
Тепер не все гаразд і в парламенті. Якщо нинішня опозиція (разом із позафракційними) втратить ще 25 депутатів, вона не зможе контролювати зміни до Конституції. Ми не повинні допустити, щоб це сталося.
Хай би краще Конституцію не змінювали, а виконували те, що там записано. А народ щоб обирав розумних президентів.
Нині Леонід Кравчук очолює Конституційну Асамблею — хоче допомогти Януковичу залишитися при владі назавжди? Я ще пам’ятаю білборди, де Медведчук, Кравчук виступали за другу державну російську мову. Це неприпустимо для державних діячів такого рівня.
Нині в Конституції ще є положення про єдину державну мову — українську. Але мовний закон “Про засади державної мовної політики”, який критикував навіть Янукович, становить небезпеку. Нове скликання парламенту працює вже півроку, а до відміни цього нікому не потрібного закону ще не повернулися.

Презимпція невинуватості
Василь МІРОШНИЧЕНКО, адвокат, кандидат юридичних наук:
— Стаття 62 Конституції України проголошує принцип презумпції невинуватості. У міжнародних документах цей принцип відображено положенням про те, що підо­зрюваний у правопорушенні або звинувачений у скоєнні злочину вважається невинним доти, доки його вина не буде доведена у встановленому законом порядку.
Та в Україні визнання підозрюваним (обвинуваченим) вини і досі є “царем доказів”, не викорінена практика тортур. Судова система України забезпечує лише три виправдальні вироки на кожну тисячу. Тоді як у цивілізованих країнах виправдальних вироків майже половина (40—50 %).
Свого часу широкого розголосу отримала кримінальна справа про сексуального маніяка Сергія Ткача, який убив десятки неповнолітніх дівчат. Та “силовики” вибивали свідчення у невинних, а судді саджали до тюрми, як правило, родичів убитих, ігноруючи порушення прав обвинувачених.
Як адвокат, не маю сумнівів, що саме презумпція невинуватості є найвищим винаходом людства. Для морально-правового здоров’я суспільства краще випустити на волю десять злочинців, ніж ув’язнити хоч одного невинного. Адже законослухняності та панування права не досягти за умов зневаги до презумпції невинуватості.

Розпитували: Євген БУКЕТ,
Надія КИР’ЯН,
Уляна ВОЛІКОВСЬКА,
Микола Цимбалюк

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment