Ми живемо в імітовано-правовій державі

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Інститут літератури ім. Т. Шевченка, “Всесвіт”

Прийняття Конституції стало першорядною подією в історії незалежної України. І було б хибно недооцінювати значення цього документа, який, на думку багатьох експертівправників, має досконалий вигляд. Проте дозволю зауважити, що це лише перший фундаментальний крок на шляху побудови правового суспільства. У Великій Британії, наприклад, узагалі немає написаної Конституції, проте в цій країні все функціонує як годинник, і людина там соціально та економічно захищена. В Україні так і не побудовано правової системи, яка працює на захист людини та її прав, незалежно від того, хто при владі. Натомість у нас інтенсифікуються форми олігархічного феодалізму, коли існують клани тих, хто може “підганяти” під себе правові норми і ухвалювати законопроекти задля власного бізнесу. У нас народні депутати не втілюють принцип народовладдя та опосередкованого народного волевиявлення, а перетворюються на бонз, які з часом відгороджуються від народу. В такому разі державою керує не народ, а “обрані”, які лише інколи згадують про “електорат”, потрібний їм для переконання всіх у тому, що воля цих “обраних” нібито втілює волю народу. Думки народу часто не беруться до уваги або ж незалежне мислення стає приводом для санкцій із боку “держави”. Можна згадати події з ухваленням “мовного закону” у серпні минулого року. І масові протести не зупинили цього закону, який є антиконституційним у своїй суті, бо працює на розколювання України. Президент обіцяв створити комісію, яка мала б розробити “поправки”, проте й досі рішення комісії не були проведені через Верховну Раду. Цей приклад свідчить про те, що в Україні можливі антиконституційні кроки.
Коли державі потрібний загальний “одобрямс” від “електорату”, тоді просто неможливо говорити про правове суспільство. У такий спосіб гарантується хіба що необмежена свобода для “обраних”, а голоси країни не беруться до уваги, бо правового суспільства немає, а все тримається на “добрій” волі прокураторів. Проте прокуратори й цезарі, як свідчить історія, не завжди керуються “доброю” волею.
Людина в такому просторі не є найвищою цінністю. Що мається на увазі? Лише те, що якщо у вас завтра ураган зруйнує помешкання, то це не означатиме, що держава одразу забезпечить вас іншим житлом. Якщо у вас зникне опалення чи вода, то процес відновлення водопостачання та опалення може забрати хтознаскільки часу. Людину можуть не пустити в потяг через абсурдні причини. Взагалі в Україні багато абсурду. І колись мусить настати кінець цьому абсурду. Запуск нових поїздів “Хюндай” позначився на переінакшенні всієї мережі транспортного сполучення між різними регіонами України, що в результаті позначилося на незручному часі відправлення та прибутті на багатьох напрямках. Багато потрібних поїздів просто зняли. Це якесь загальнодержавне “врєдітельство”, яке, проте, знаходить обґрунтування з боку представників “Укрзалізниці”. В Україні багато антиправових інновацій знаходять обґрунтування, бо ми живемо не у правовій, а в імітованоправовій державі. Імітація може бути вельми досконалою, але імітація — це завжди жест проти справжності, а отже, проти людини, жест антиконституційний.