Відбулася канонізація святого князя-мученика Оскольда

askold_koin27 червня Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату ухвалив рішення про канонізацію київського князяхристиянина Оскольда (Аскольда)Миколая, убитого язичниками 882 року.

Однією з підстав для розгляду питання про канонізацію першого київського володаря-християнина стала книга дослідника Сергія Шумила “Князь Оскольд і християнізація Русі”, яка була видана 2010 р. у київському видавництві “Дух і літера”. Після виходу цієї книги з ініціативи автора було проведено низку міжнародних наукових конференцій, присвячених 1150-річчю початкової християнізації Київської Русі за часів князя Аскольда. Зокрема такі конференції протягом 2010–2012 рр. відбулися в Чернігові, Києві, Ужгороді і Санкт-Петербурзі (остання за підтримки ЮНЕСКО).
За результатами цих наукових обговорень спочатку Священний Синод УПЦ МП рішенням від 28 червня 2011 р., а згодом і Священний Синод УПЦ КП рішенням від 13 грудня 2011 р. ухвалили постанови про відзначення 2012 року 1150-річчя заснування Київської митрополії за часів першого Аскольдового хрещення Русі.
Відповідно до рішень обох Синодів найбільших Українських православних Церков у 2012 р. у Києві відбулася низка науково-богословських заходів, у яких брали участь і науковці, і представники УПЦ МП та УПЦ КП.
Рішення Помісного Собору УПЦ КП про канонізацію князя-мученика Аскольда-Миколая стало таким собі підсумком багаторічних досліджень і узагальнень із цього питання.
Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з Сергієм Шумилом, автором книги “Князь Оскольд і християнізація Русі”, ініціатором низки міжнародних наукових конференцій з означеної теми, завдяки яким і стало можливим нинішнє торжество з прославлення першого київського князя-християнина і мученика за віру православну Аскольда-Миколая, убієнного від рук язичників.

— Як виникла ідея зайнятися темою Аскольдового хрещення Русі? Що спонукало написати про це книгу?
— Я давно вже цікавлюся (десь із 1989 року) темою Аскольдового хрещення Русі. І деякі пробні статті починав писати і публікувати ще років 10 тому. Але щоб книжку почати писати… Нічого нового, по суті, я в ній не кажу, але з іншого боку, так багато недомовок і суперечностей у цьому питанні, що я дуже довго сумнівався, братися мені за це чи ні. Чи не буде це гординею? Чи не погрішу проти істини? Тому поки шукав матеріали для книги, намагався не читачеві щось довести, а для себе знайти відповіді. Чи справді був Аскольд християнином, чи при ньому відбулося перше хрещення Русі? І чи був він мучеником? Ці питання не давали мені спокою і в процесі написання книги.
Я не пропоную читачеві свої міркування, а більше цитую інших авторів, дослідників, богословів, які вже до нас відповіли на ці питання.
Один батюшка з Афона благословив мене і сказав: “Пиши цю роботу, тому що Іоанн Кронштадтський почитав князя Аскольда”. Це, напевно, був найважливіший аргумент, щоб я більше не сумнівався. Великою проблемою було знайти ці свідоцтва. Їх я відшукав у брошурі відомого київського професора Сікорського, присвяченій візиту святого праведного Іоанна Кронштадтського до Києва, яку було видано 1893 року. Там детально описується, що коли отець Іоанн прибув до Києва, він спершу відвідав Андріївську церкву, Володимирську гірку і потім особисто попрохав відвезти його на Аскольдову могилу. “Відвідування першого кладовища християнських мучеників, — пише Сікорський, — справило на отця Іоанна дуже сильне духовне враження”. Коли він спустився у крипту та побачив гріб Аскольда, він почав голосно молитися до святого князя-мученика. Це була зустріч святого зі святим.
Мені весь час було страшно, і я запитував себе — чому я повинен про це писати? Я не вважаю себе гідним торкатися пам’яті наших перших святих мучеників. Але я не перший і, сподіваюся, не останній.
— Свою книгу широкому загалу Ви представили 15 липня, у день свята Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні.
— Це не випадково. Із літописів відомо, що хрещенню Аскольда передував військовий похід київського князя на Константинополь 860 року. Численне язичницьке військо русичів оточило столицю Візантійської імперії. Але після молебню та покладення святим патріархом Фотієм Ризи Божої Матері у море піднялася буря і потопила кораблі руського війська. Вражені дивом, князь Аскольд і частина його воїнів охрестилися. На згадку про ці події і було встановлено свято Покладення Ризи Богоматері.
За стародавньою дореволюційною традицією, саме цього дня, разом зі святом Покладення чесної Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, відзначається пам’ять Аскольдового хрещення Русі, яке відбулося на 128 років раніше Володимирового хрещення.
— Цікаво дізнатися про родовід князя Аскольда. Він був слов’янином чи одним із тих варягів, які прийшли на Русь князювати?
— Однозначно ми не можемо сказати. Є кілька версій. Деякі літописи, зокрема Київський синопсис, інші українські та білоруські літописи та польські хроніки стверджують, що князь Аскольд був останнім спадкоємцем династії князя Кия. Північні літописи пишуть про те, що князь Аскольд був прийшлим варягом. Був спочатку з Рюриком, потім відділився і став княжити в Києві.
У Несторовій “Повісті временних літ” пишеться, що він варяг. Але ж ми знаємо, що цей літопис не зберігся в оригіналі. Найдавніший список — це копія XIV століття, яка належала перу вже північних літописців. І ми не знаємо, наскільки “Повість временних літ” збереглася у своєму первісному вигляді.
Цікаво, що до революції відомий академік Шахматов відстоював ідею слов’янського походження імені князя Аскольда. Він вважав, що воно походить від річки Оскіл. Його підтримували й інші історики, які стверджували, що правильнішим буде написання цього імені так, як воно пишеться в Никонівському літописі та деяких інших — “Оскольд”. Тому що через “а” стали писати вже пізніші, північні літописці, у яких було прийнято змінювати “о” на “а”. Наприклад, Олександр — Александр, Олексій — Алексей і т. ін.
Радянський археолог та історик Борис Рибаков і багато сучасних учених також дотримуються теорії, що ім’я Аскольд походить від назви річки Оскол, а та своєю чергою зберегла у найменуванні пам’ять про перебування тут скіфських племен сколотів.
І тому Аскольд — правитель сколотів. Подібно до того, як слов’янське ім’я Володимир означає “володар” і, можливо, є одним із різновидів титулу слов’янського правителя. Можливо, й ім’я Аскольд — це теж один із титулів скіфського правителя.
Але хоч би як там було, це лише наукові гіпотези. Для нас найважливішим є не те, ким був князь Аскольд — варягом чи слов’янином, а те, що він був першим київським християнським князем і мучеником.
— Задовго до рівноапостольного князя Володимира…
— Але, у жодному разі не можна применшувати значення Володимирового хрещення Русі. Ця подія стала епохальною для всієї подальшої історії Русі. Та якщо ми не знатимемо як починався процес християнізації, що передувало ухваленню та утвердженню християнства князем Володимиром, то не матимемо повного уявлення і про подвиг самого Володимира і взагалі про християнство у наших землях.
Це особливо важливо зараз, коли ми переживаємо період немовби нового навернення до православ’я, нового хрещення, після атеїстичного періоду історії.
Серед інтелігенції зараз модно відкидати християнство, долучатися до різних язичницьких традицій. До того ж, багато хто вважає, що християнство було насильно нав’язано Русі. Що до цього тут жили миролюбні язичники-слов’яни, які славили силу природи та язичницьких богів. Але прийшли “злі християни”, які почали вбивати язичників, вогнем і мечем нав’язуючи чужу грецьку віру.
Ми віддаємо заслужену шану пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, який остаточно запровадив на Русі християнство, але, не знаючи подій, які передували цьому, можливо, частково і сприяємо появі таких настроїв.
Якщо враховувати, що запровадження християнства почалося вже при Аскольдові й тривало ціле століття до Володимира, то виходить зовсім інша картина. Прийнявши християнство, князь Аскольд нікому свою віру не нав’язував. Християнська та язичницька громади співіснували разом. І язичництво поступово втрачало свої позиції на тлі християнської культури, писемності й просвіти. Із боку язичників це викликало закономірне озлоблення, неприязнь і ненависть, що загалом і призвело до змови проти князя Аскольда та правлячої християнської партії. Змовники запросили з Новгорода Олега, а князя Аскольда обманом заманили у пастку й убили.
Як вважає багато істориків, у Києві відбувся справжній релігійно-політичний переворот, у результаті якого був убитий законний київський князь і на зміну йому прийшли язичники на чолі з Олегом. Усе це відбувалося на ґрунті антихристиянського терору. І виходить, що саме язичники були гонителями християнства.
Цим історія православ’я на Русі уподібнюється до історії християнства в Римській імперії. Як і в ті часи, Церква не припинила свого існування, незважаючи на гоніння. На початку X століття в диптиху Константинопольського патріархату згадується Руська митрополія, яка займає 61 місце. І це через кілька десятиліть після смерті князя Аскольда.
У літописах ми виявляємо, що у війську князя Ігоря половина воїнів були християнами. Традиція, закладена Аскольдом, збереглася і дала свої плоди.
І рівноапостольна княгиня Ольга приймала християнство не в чужому середовищі, а в природному і вже християнізованому. Як писав професор Михайло Максимович, без хрещення Ольги не відбулося б хрещення Володимира, але без хрещення Аскольда не відбулася б хрещення і Ольги. Княгиня Ольга виступила продовжувачкою місії князя Аскольда. І низка літописів вказують, що саме Ольга побудувала храм святителя Миколая на Аскольдовій могилі, щоб ушанувати пам’ять першого християнського князя.
— Тобто, можна говорити про три хрещення Русі: Аскольда, Ольги і Володимира?
— Цікава аналогія з цього приводу є в книзі протоієрея Льва Лебедєва “Хрещення Русі”. Він пише, що таїнство хрещення здійснюється не однією дією, а трьома. Той, хто хреститься, тричі зрікається сатани, тричі поєднується з Христом і тричі занурюється у воду. Подібно до цього і Русь тричі пройшла цей акт зречення та тричі занурювалася у купіль хрещення. Уперше — при Аскольді, удруге — за Ольги і втретє — за Володимира. Проте не можна розділяти ці три хрещення. Це був один процес, який мав початок і завершення.
Для нас дуже важливо зберігати пам’ять і про перше, і про друге, і про третє. Тільки тоді складається цілісне уявлення про православну традицію Київської Русі.
— Чому Аскольда канонізовано тільки тепер, після 1130 років?
— Усьому свій час. Був період, коли на Русі особливо важливим було шанування князя Володимира, хоча до XIX століття йому не було навіть служби, як і княгині Ользі. А до цього і їхню пам’ять теж не особливо вшановували. Був навіть період, коли преподобних Києво-Печерських угодників не вшановували як святих. І лише митр. Петро (Могила) відродив це шанування.
Схожа ситуація була і з князем Аскольдом. У Іоакімовському літописі він називається “блаженним”, так само, як і княгиня Ольга. На це звертав увагу ще у XVIII ст. російський історик В. Татіщев. І, мабуть, якесь церковне вшанування князя-мученика існувало, але, як пише історик, наступні покоління про це забули, і воно було втрачене.
І такі факти не поодинокі в історії Церкви. Ще на Помісному соборі 1917—1918 рр. святитель Афанасій (Сахаров) відзначав, що багато праведників, яких на Русі в давнину шанували як святих, з часом стали шануватися лише служінням по них панахид.
Ми знаємо, що до революції існувала традиція церковного вшанування пам’яті князя Аскольда, щорічно 15 липня, на свято Ризопокладання у Влахерні, до його могили здійснювали хресні ходи, служили панахиди і водосвятні молебні.
На жаль, після революції 1917 р. ця традиція була втрачена. У наш час більш широкому шануванню князя Аскольда серед православних вірян завадило і те, що храм святителя Миколая на Аскольдовій могилі на початку 1990-х рр. влада передала у користування греко-католикам. До революції, наприклад, кожен православний прочанин вважав своїм обов’язком відвідати Аскольдову могилу, про це ми читаємо у російського історика Нечволодова.
З іншого боку, шанування князя Аскольда і в наш час існує. Мені довелося зустрічатися з православними вірянами, які його шанують і моляться йому як святому.
Таке вшанування є і серед ченців, і серед духовенства. Наприклад, був у Києво-Печерській лаврі отець Руф, який дуже глибоко шанував князя Аскольда як святого мученика. Більше того, відомі факти зцілень від різних хвороб за молитвами київського князя-мученика.
Ще раз зверну увагу, що до революції щорічно відзначали день пам’яті князя Аскольда й Аскольдового хрещення Русі. До його могили влаштовували численні хресні ходи. З особливою урочистістю відзначався 1000-річний ювілей Аскольдового хрещення. До речі, 2012 року виповнилося 1130 років від дня мученицької смерті князя Аскольда. У цей рік у Києві було проведено і УПЦ МП, і УПЦ КП науково-богословські конференції, присвячені пам’яті князя Аскольда. І слава Богу, що, незважаючи на всі перешкоди, вшанування князя Аскольда як першого нашого мученика відроджуєься в українському народі.

“Церковна православна газета”, № 15—16 (265—266)

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment