Конституція: оцінки і перспективи

dsc_0446У Національному інформаційному агентстві “Укрінформ” Координаційна рада Форуму “На захист української мови і державності” провела засідання круглого столу “Конституційні права українців: на свою мову, культуру, історію та церкву”. Думки з приводу Основного Закону та його значення для українського народу висловили державні та громадські діячі, депутати Верховної Ради ІІ скликання, які ухвалювали Конституцію, представники української інтелігенції. Учасники круглого столу підтримали “Звернення до українського народу”.

“Украинци” узурпували владу і наші конституційні права
Павло МОВЧАН, народний депутат України І-VI скликань:
— Ми зібрали багатьох депутатів попередніх скликань, які, за висловом Івана Зайця, є батьками не лише української держави, а й Конституції України, найвизначальнішого документа, який був ухвалений у кінці минулого сторіччя. Цей документ, як стверджує Дмитро Дроздовський, “один із фундаментальних кроків у підведенні риски” “під безстатусною Україною”. З появою Конституції ми формалізували дуже багато важливих речей, набули прав і обов’язків, можемо опиратися на цей документ завжди і повсякчас, апелюючи до всіх структур, включно з європейськими і світовими. Це дуже важливий момент, прийнятий 1996 року. Хтось дозволяє собі скептично ставитися до цього документа як до декларативного, але це — опертя України і її народу, який, сподіваємося, завершить будівництво держави. Час плине, проблеми залишаються, більше того — вони не вирішуються, не реалізовуються у площині нашого конституційного права і конституційних засад. Ми видали працю Володимира Василенка “Війна проти української мови”, яку автор друкував у “Слові Просвіти”, систематизував і видрукував у популярному тижневику “Український тиждень”. А вже наступне число згаданого “Українського тижня” присвячене так званим “новоукраїнцям” або “новій спільноті “украинцев”, це та спільнота, яка узурпувала сьогодні владу і наші конституційні права, робитиме все для того, щоб зірвати ті формалізовані речі, які мали б нас наблизити до Європи, до дому нашого буття. Чому наш форум завжди означений як форум на захист української мови? Важливо, щоб усі зрозуміли, наскільки це складна і довготривала операція, і мовне питання є фундаментальним питанням.
Робота над Конституцією тривала понад рік. Ніщо так не зворохобило Верховну Раду, як 10 стаття, де зусиллям невеликого представництва від Народного руху України відстояли дуже важливий пункт, де російська мова віднесена і порівняна з мовами національних меншин через кому. Виявляється, що розділовий знак інколи вирішує дуже багато.
З нами працювала велика група правників і досвідчених депутатів, які брали участь у прийнятті незалежності, відстоювали її, незважаючи на те, що Народна Рада України нараховувала менш як 110 людей. Оця згуртованість, неймовірна непоступливість під час вирішення найважливіших питань дала той документ, який є. Якість тих депутатів, їхня ідеологічна наповненість дала можливість існування цього документа, за яким ми живемо.
Чому я про це кажу? Тільки тому, що сьогоднішня опозиція не є такою якісною, не є патріотично налаштованою, не є національно заангажованою, за винятком одного сегмента — “свободівців”. Нині, ідучи коридорами того чи того Комітету, бачимо на табличках імена і прізвища колишніх чиновників із гвардії “Батьківщини”, які не мають жодного стосунку до національної ідеології, національної справи. Це були попутники, а сьогодні вони є політичним тілом. Що вони відстоюватимуть? Звичайно ж, тільки власні інтереси й амбіції…

Не йти дорогою критики Конституції
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України І—VI скликань:
— Я пропоную розглядати питання, орієнтуючись на сьогодення, на те, що робить нині Конституційна асамблея, що робить Президент. Права в Конституції 1996 року виписані добре. Хибні заяви про те, що Конституція не може їх гарантувати, породжують нові стереотипи, нову міфологію, яку ми маємо відкинути. Якщо ви порівнюватимете із Конституціями інших держав, то побачите, що між формулюванням і набором наших прав, які є в Конституції України, фактично різниці немає. Більше того, новітні права, зокрема право на чисте довкілля, навколишню безпеку тощо у нашій Конституції є, а в інших таких положень немає. У нашій Конституції всі правові відносини підвладні судам, раніше, за комуністичних часів, 90 % правовідносин регулювалися нормативними актами, а лише 10 % віддавалися на суди. Зараз люди одержали механізми захисту своїх прав. Наша Конституція говорить про те, що конституційні права не можуть бути скасовані й звужені. Тому питання не в Конституції, не в декларуванні цих прав, а в застосуванні Основного Закону.
Якщо взяти закон “Про засади державної мовної політики”, то він ухвалений при порушенні регламенту Верховної Ради, при ухваленні цього закону порушені базові політичні права. Більше того, закон Ківалова-Колесніченка по суті є інструментом, який підриває Конституцію. Нам потрібно створити відповідні законодавчі механізми регулювання того чи того положення Конституції. У 20 статті Конституції йдеться про те, що опис і порядок застосування державних символів визначається законом. Де ці закони?..
Сьогоднішній рівень протистояння у суспільстві, ідеологічна розпорошеність нашої влади ніколи не дасть такої якості Конституції, якою вона була 1996 року. Якщо сьогодні кинути прийняття Конституції на теперішній політикум, то люди побачать не тільки протидію антиукраїнських елементів і їхнє заперечення національного типу української держави, глибоке занурення в радянську комуністичну ментальність.

В основі права —
моральний імператив
Василь КОСТИЦЬКИЙ, народний депутат України І—ІІІ скликань, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі:
— На засіданні Венеціанської комісії 1996 року я був свідком того, як передові юридичні уми Європи та світу високо оцінили нашу Конституцію, охарактеризувавши її як одне з найкращих досягнень політико-правової думки. Вважаю, що цей документ віками може супроводжувати розвиток української державності.
У Венеції до нашого документа мали зауваження тільки два представники юридичної еліти. Вони говорили, що права і свободи громадян, які ми гарантуємо Конституцією, державі важко осилити. Але вони не казали, що їх варто зменшити чи звузити. Звернули увагу на те, що це складне завдання не тільки для нашої, а й для будь-якої держави. Але я вважаю, що норма права — Конституція — це не тільки фіксація того, що є сьогодні, це ще й мета, до якої треба йти, це зобов’язання для держави. Тому погоджуюся, що розмови про неспроможність гарантувати права і свободи громадян — спроби підірвати Конституцію.
І ще одне зауваження, яке тоді там пролунало, стосувалося того, що Конституція не гарантує збалансованості влади. Іншими словами, це може супроводжуватися політико-правовими катаклізмами або протистояннями між гілками влади. За останні 17 років ми не раз були свідками того, як це відбувалося у вигляді парламентських, конституційних криз, спроб підігнати Конституцію під чинну владу. Та попри все, Конституція живе і працює на Українську державу. А конституційно-правова думка й надалі міркує над тим, як удосконалювати конституційно-правове регулювання. Я за те, щоб на рівні наукових розробок ця робота не зупинялася ніколи, удосконалювалася.
Але зазначу, що за всіх удосконалень такі розділи, як “Загальні положення”, “Права і свободи громадян” і розділ 13, який передбачає порядок внесення змін до Конституції, мусять залишитися недоторканними.
Конституція — це Основний Закон, чи Конституція — це суспільний договір? Я вважаю, що для такого політико-правового документа, яким є наша Конституція, назва Основний Закон навіть дещо применшує його значення. Бо в моїй уяві суспільний договір — це договір між державою і громадянським суспільством, згідно з яким держава бере на себе зобов’язання, отримуючи мандат на здійснення влади від народу. І, можливо, колись ми так і запишемо. А зараз про це треба просто говорити. Бо ясна річ, що це неоднозначно, не всі погоджуються з тим, що Конституція — це суспільний договір.
Сформулювавши поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, ми зафіксували це положення.
Я готовий посипати голову попелом, згадуючи формулювання статті 5 Конституції, де ми записали, що народ є носієм і джерелом влади. Це правильно, але не повно, бо народ є ще й суб’єктом влади. І очевидно, що в майбутньому ми до цього ще раз прийдемо.
Народ дарує владу. І тому в моїй моделі вийшла інша кількість гілок влади. Перший рівень у нас — представницька влада, разом із місцевим самоврядуванням, яке в сумі представляє весь народ. На другому рівні — і судова, і виконавча, можливо, в майбутньому створимо атестаційну владу. Мислиться вона як така, що дає мандат чиновникам на право обіймати посаду. І там жодної політичної складової ніколи не буде. Ніякого представництва політичних партій, ці органи мусять творити тільки всеукраїнські громадські організації.
Зараз така система працює щодо суддів і адвокатів, а в майбутньому, можливо, говоритимемо про те, що керівника муніципальної чи державної школи має благословити така комісія. Такий досвід є і в Канаді, і в США, інших розвинутих країнах. Це те, про що мислиться у майбутньому. Сьогодні ж ламати Конституцію не можна, бо це небезпечно для суспільства і для держави.
І кілька слів про права і свободи громадян. Дуже мудрі положення закладені в нашій Конституції. 1) При ухваленні нових актів не можна звужувати існуючі права і свободи; 2) Права і свободи не є вичерпними. Тому очевидно, що нині перед нами стоять нові проблеми, які чекають свого конституційного врегулювання в майбутньому. А зараз — на рівні законів. Зокрема право на інформаційний простір, вільний від посягань на засади суспільної моралі.

Силами українських демократів розвінчувати ворогів України
Петро ОСАДЧУК, народний депутат України І скликання:
— Ми повинні нагадати людям, які забули або не хочуть пам’ятати про те, як створювалася Конституція, і які позиції ми відстоювали у запеклій боротьбі. Саме ці позиції зараз ігнорують або ставлять під сумнів. Треба пам’ятати, що шлях до ухвалення Конституції пролягав через прийняття Декларації про державний суверенітет України. Тим, хто іронічно говорив, що, мовляв, Конституція ухвалена за одну ніч, я хочу нагадати, що проект Конституції розглядався у Верховні Раді постатейно, в дискусіях і полеміці. І кожна стаття була проголосована і прийнята. Але наші опоненти не хотіли прийняти цю Конституцію. Леонід Кучма тоді відіграв важливу роль, пригрозивши Верховній Раді указом про її розпуск, якщо не ухвалять цієї Конституції.
Хочу нагадати про 10 статтю, яку сьогодні розтоптують, а то й узагалі хочуть знищити. Тоді, коли ми розглядали Конституцію у другому читанні, то схрестилися мечі протилежних сил. Саме з цієї причини було створено Комісію щодо 10 статті Конституції. Я входив до її складу і пам’ятаю, як вона працювала. У ній переважали проукраїнські, демократичні сили. Під час її роботи виникла невеличка поправка про те, що українська мова буде на всій території України, а це дуже важливо. Наші політичні противники спекулювали на цьому.
Наші вороги настільки знахабніли сьогодні, що відкрито ведуть боротьбу проти України, українського народу, української демократії. Вони називають себе “антифашистами”. Але ж саме вони діють фашистськими методами! Тому ті, хто був біля джерел Конституції, і ті, хто стоїть сьогодні на цих же позиціях, українські демократи, повинні розвінчувати наших супротивників.

…Той пожне бурю
В’ячеслав БІЛОУС, народний депутат України ІІ скликання:
— Оцінюючи період ухвалення Конституції України, мушу сказати, що якраз депутати Верховної Ради ІІ скликання мали найбільшу легітимність. Бо обиралися голосами виборців за формулою 50 %+1. Це не тепер, коли приходять на вибори 5 тис. громадян із кількох сот тисяч, і все — обрали депутата Верховної Ради, який нібито представляє інтереси населення всього округу.
Під час нашої каденції парламент, депутати ухвалювали закони, представляючи різні території. І попри все між ними була злагода. Вона досягалася важким діалогом, але домовилися і щодо кордонів, і щодо української державної мови, а також про унітарність, територіальний устрій держави, герб, гімн тощо. Це не прості питання, бо за кожну кому, як казав Павло Мовчан, за кожну статтю чи слово в ній збиралися узгоджувальні комісії, ходили в різні зали, домовлялися, лише потім виносилися на сесію. Це була надзвичайно копітка робота. І не тільки тому, що кожен, чи майже кожен, усвідомлював, що це була визначальна, якщо хочете, мить в історії держави.
Не треба змінювати Конституцію. Українцям треба навчитися виконувати конституційні норми — від Криму до хутора Михайлівського, від Карпат до Луганщини. І насамперед — нашій владі. Усім гілкам влади, а не сіяти юридично-правовий “безпрєдєл”. Бо хто сіє цей “безпрєдєл”, той пожне бурю…

Російськомовної
України не існує
Олександр ПОНОМАРІВ, професор:
— У нас справді гарна Конституція. У Радянському Союзі Конституція теж була непогана. Там було написано, наприклад: “Судочинство в Українській РСР ведеться українською мовою”. І ще багато чого позитивного. Але ця Конституція не виконується. Крім Конституції є ще один дуже важливий документ “Ухвала Конституційного суду” від 14 грудня 1999 року. Там теж написано, що на всій території України офіційною мовою є українська, не в особистісному спілкуванні вона повинна бути єдиною мовою. Але справа в тому, що цього ніхто не виконує. У нас ситуація гірша, ніж була тоді, коли боролися проти Кучми. Тоді був Конституційний суд, тоді можна було чогось досягти. Тепер нема ні суду, нічого, все, що скаже наш головний пан Янукович, виконується. Вони чекають, що він їм скаже. Нам треба боротися, щоб виконувалася Конституція і рішення Конституційного суду. Бо в нас її порушують усі.
Я хотів нагадати журналістам дві тези. Усі наголошують: російськомовна і українськомовна Україна. Немає російськомовної України. Вся Україна українськомовна.
Лише хтось із керівництва поїде на Схід, одразу переходить на російську. То як же вони дбають про виконання 10 статті Конституції?
Ще одна теза. Усі, зокрема й патріотично налаштовані люди, говорять: Україна — багатонаціональна держава. Цим теж порушують Конституцію, адже там написано, що Україна — унітарна держава. Поліетнічною не може бути держава, в якій понад 70 % становить населення корінної нації. А в нас українців понад 70 %. Інші нації теж є корінні, в Криму (кримські татари, караїми, гагаузи). Корінний народ — це той, який має свої етнічні землі. Усі інші, навіть найагресивніша російська меншина на нашій території не має своїх етнічних земель. Треба розвінчувати ці міфи.
А тепер додумалися до того, що російські назви пишуть українськими літерами. Проти таких явищ треба налаштовувати українське суспільство. Вістря наших виступів треба спрямувати проти двомовної і проти поліетнічної України.

Основна проблема українців — низький рівень правової свідомості
Сергій КОВАЛЕНКО, історик, публіцист:
— Боротьба за мову — боротьба за територію. Погано, що у переважної більшості українців цього усвідомлення немає, хоча саме Україна могла перевірити на собі дію цього механізму. Українська Народна Республіка мала площу 900 тисяч квадратних кілометрів, тепер територія України разом із Кримом — 600 тис. кв. км. Втрачені землі — це ті території, на яких українська мова не звучить, і в найближчій історичній перспективі очевидно, що не зазвучить.
Оскільки моя діяльність пов’язана з пропагандою історичних знань серед пересічних українців, то я звернув увагу на те, що основною проблемою українців є не те, як написані закони, а те, що рівень правової свідомості народу дуже низький. Будучи свого часу змосковщеним, я повернувся до українства. Саме осягнення історичного матеріалу навернуло мене на українство, я вирішив пропагувати історичні знання, щоб залучати до українства українців. Вони повинні розуміти, що до 1991 року вони жили в умовах суворого окупаційного режиму. На жаль, навіть такого усвідомлення у нас ще немає. Чим більше ми про це говоритимемо, тим більше українців повернеться до українства, зрозумівши цей ганебний факт. Українці не те що не ображаються, коли їх принижують, вони просто не розуміють цього. А це ще ганебніше.

Незалежність. Проголошення чи відновлення?
Євген ЛУПАКОВ, голова Спілки офіцерів України, народний депутат ІІ скликання:
— А чиї ми були правонаступники на момент відновлення незалежності? Чи незалежної козацької держави, чи УНР, чи окупованої УРСР? Президент України Леонід Кравчук перед днем незалежності прийняв усі атрибути Української Народної Республіки і цим самим фактично (але не юридично) визнав, що ми правонаступники УНР. Але в жодному документі про це не сказано, це недоробка.
Наша Конституція найкраща і ми нею пишалися. Навіть президент Кучма змушений був це визнати. Справді велике бачиться на відстані. Тоді ухвалити такий документ коштувало значних зусиль.
Як військовий, хочу ще наголосити, що мова — найсильніша і найстрашніша зброя. У 1917—18 рр., перш ніж послати банди Муравйова в Україну, Троцький послав своїх агітаторів. І мовна зброя агітаторів спрацювала краще, ніж банди Муравйова. Бо муравйовців зупинили 300 крутянців. А зброя агітаторів Троцького роззброїла 7 тисяч військовослужбовців у самому Києві, які проголосили нейтралітет. Після цього бандити Муравйова офіцерів перестріляли, а солдатів загнали в банду і почали стріляти українців. Ось що таке мова, ось чому протягом століть на неї іде така страшна атака. Мова — душа народу. Не буде мови — не буде українського народу і не буде незалежності.

Вести роз’яснювальну
роботу серед населення
Іван ЮЩУК, професор:
— Перед нашим суспільством треба насамперед провести роз’яснювальну роботу. Тому що воно не поінформоване про такі основні питання. Чому виникла держава Україна? Чия це держава? І навіщо вона? Я згоден, що це продовження і Київської Русі, і Козацької держави, але треба пояснити її значення в сьогоденні. Треба з’ясувати таке питання: чи була Україна до 1991 року незалежною? Звичайно, ні, бо якби вона була незалежною, то не треба було б проголошувати незалежність. А який був характер її залежності? Окупаційний, точніше, колоніальний. До 1991 року Україна була колонією Російської імперії. Так як Алжир був колонією Франції, Індонезія — колонією Голландії тощо. Чи була в цій колонії загроза для українського народу? Так. І це дуже яскраво показали 1932—1933 роки.
І ось проголосили незалежність. А чи було проведено деколонізацію? Чи поміняли колоніальну адміністрацію? Скажете: там були й українці. То завжди серед тубільців знаходилися ті, хто працював на колонізаторів. Для того, щоб народ і ми самі краще все зрозуміли, нам треба ще раз уважно прочитати наші закони. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року записано: “Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження”. Якщо треба було забезпечити відродження, отже, за логікою до цього було нищення українського народу, його історичної свідомості, традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
В Акті про незалежність записано про створення самостійної Української держави. Хочу процитувати Конституцію: “Спираючись на багатовікову історію українського державотворення… і на основі здійсненого українською нацією права на самовизначення…” Шановне товариство! Хто на території України творив державу, мав право на самовизначення? За державу боролися впродовж віків українці. Треба, щоб наш народ добре усвідомив, що наша держава — це держава української нації. Звичайно, при цьому українська нація повинна створити умови, щоб усім національностям тут жилося комфортно.
Ще хочу нагадати такий історичний факт: у Центральній Раді було 58 осіб, 40 із них — українці. А який склад нинішньої Верховної Ради?
Чому виникла держава Україна? Бо була страшна загроза існуванню українства. Чия це держава? Українців. Вона була створена для того, щоб залагодити усі кривди, які були вчинені українській нації.

Подолати владний
правовий нігілізм
Євген ГІРНИК, заступник голови Української Всесвітньої Координаційної Ради:
— Треба подякувати всім творцям нашої Конституції, вона вийшла дуже добра. Вона була фактично суспільним договором.
На жаль, після того її почали порушувати, насамперед владні структури. Конституція насправді не реалізована до цього часу, її не виконують. Це найактуальніше питання. Не виконується вона, на мою думку, не через правовий нігілізм наших людей, а насамперед через правовий нігілізм нашої так званої еліти, починаючи від президента України, Конституційного суду, уряду та ін.
Я хочу вибачитися за своє голосування за зміни до Конституції 2004 року. Я був серед тих 403 депутатів, що проголосували за ці зміни на догоду політичній доцільності. Віктор Ющенко тоді вигравав і без тих змін, домовленості були не потрібні. Зрозумів, що це була велика помилка, коли побачив дворічне протистояння президента й прем’єра. Цей процес руйнував Українську державу.
Конституційний суд, який тоді порахував, що 1+1 =1, узяв гріх на душу. Наступний гріх — повернення старого варіанта Конституції. У результаті сьогодні Конституційного суду як незалежної інстанції фактично немає.
Щодо мови. Існування держави Україна без державної української мови або з двома державними мовами не має змісту. Я повністю підтримую запропоноване Звернення до українського народу. Його треба надіслати у різні інстанції, а також донести до народу. Треба проводити круглі столи, парламентські слухання тощо, захищати українську мову як державну. Необхідно добитися ухвалення Закону авторства Сергія Головатого. Це був би добрий захист української мови. А далі залежить від нас. Борімося — поборемо.

Тернистий шлях
охорони здоров’я
Любомир ПИРІГ, академік медичних наук:
— Згідно з визначенням, даним Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я, поняття здоров’я — це не тільки відсутність хвороб і фізичних вад, а й соціальне й духовне благополуччя. В Україні задоволені своїм становищем лише 19 % населення. Бояться бідності — 69 %, корупції — 53 %, комфортно живуть лише близько 3 % населення. Ось вам духовне й соціальне благополуччя. Довіра до президента від 2010 до 2012 року зменшилася від 31 % до 16 %. У такій ситуації відіграє одну з головних ролей і ставлення держави до здоров’я громадян. Охорона здоров’я, медична допомога можуть бути повноцінними лише тоді, коли на цю галузь відпускається не менше 6 % ВВП, у деяких державах 8—12 %. А в Україні за ці роки було максимум 3, 7 %. Нині у нас катастрофічна ситуація зі СНІДом, вірусними гепатитами, туберкульозом. Свого часу у мене була стаття “Тернистий шлях формування системи охорони здоров’я в Україні”. Я переглянув усі попередні укази президента, накази МОЗ, постанови Кабміну — уявляєте — прийняті державні програми не фінансуються! Ми повинні дбати про духовне здоров’я, про мову, але хто думатиме про ці високі речі з таким здоров’ям, як у нас, за нинішньої демографічної ситуації? Отже, до оцінки виконання наших конституційних прав треба підходити інтегрально. У 49 ст. Конституції записано, що охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної політики України. Де той пріоритетний напрям? Я не можу сказати, що треба міняти Конституцію, насамперед її треба виконувати такою, як вона є.

Підтримати українське
реальними справами
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, помічник народного депутата:
— Я тут представлятиму Благодійний фонд ім. Олеся Гірника “Українським дітям — українське слово”.
Скажу кілька практичних речей. Мені хотілося б підтримати давню ідею Української народної партії, виражену гаслами: “свій до свого по своє” і “підтримуй українське”. Нам треба бути патріотами, як закликав Євген Чикаленко, “до глибини власної кишені”. Кожною своєю гривнею ми маємо підтримувати українську книжку, українські газети, зокрема “Слово Просвіти”, українське кіно, навіть якщо вони дорожчі за російські — адже ми ці кошти вкладаємо в духовну сферу і це сторицею нам повернеться духовним здоров’ям поколінь, які прийдуть за нами.

Має бути відповідальність
за порушення Конституції
Володимир МАНЬКО, член Президії Головного Проводу КУН:
— Цілком погоджуюся з тим, що чинна Конституція є прийнятною для українського суспільства. Це компроміс, який був народжений у конституційну ніч, який не дав розвалитися Україні, наповнив Конституцію українським змістом. Вона надає українцям права, захищає територіальну цілісність держави, розмежовує владні повноваження. Але я вніс би суттєве доповнення: відповідальність за її невиконання. Чинна влада сьогодні не виконує Конституцію, це всі знають. Замість того, щоб її виконувати, створює якусь Конституційну асамблею, щоб переробити Конституцію, начебто ті, хто не виконує цю, виконуватимуть нову Конституцію. Якщо в Конституцію внести цей пункт і дочекатися 2015 року, то нині чинний президент має понести відповідальність хоча б за грубе порушення — що він продовжив перебування іноземних військ на території України.

Виховувати за допомогою
мистецтва
Галина ЯБЛОНСЬКА, народна артистка України:
— Вважаю, що мистецтво — один із найпотужніших важелів, яким ми могли б утверджувати й українську мову, й українську ідею взагалі. Радянський режим приділяв колосальне значення саме культурі, мистецтву. Через цей важіль вони формували потрібний для того режиму світогляд, ті ідеали. Вважаю, що треба обов’язково використовувати в патріотичній роботі мистецьку складову.
Я пам’ятаю часи, коли прийшла молодою актрисою в театр ім. Івана Франка. Ще був Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Гнат Юра. В театрі панувала українська мова. На початок 1979—80-х років за кулісами української мови вже не було. І ми всі вважали, що українська — мова нашої професії, не більше.
Що мене зробило націоналісткою? Колись я прийшла до знайомої, у якої її друзі відзначали якусь подію, при цьому спілкувалися російською. Мене всі впізнали, вітали. Я почала розмовляти українською. Мій опонент мені сказав таку, на його думку, найпереконливішу фразу: “Ай перестаньте. Посмотрите, в истории человечества сколько ассимилировалось народов! Ассимилируется и украинская нация”. Після того, як він це сказав, я навіть не сперечалася, було таке відчуття, наче я зірвалася й полетіла у прірву. Тієї миті у мені народилося відчуття національної ідентичності, гідності, яке мене згодом привело до активної громадської роботи.

Матеріали підготували
Уляна ВОЛІКОВСЬКА,
Надія КИР’ЯН,
Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment