Лідія ОРЕЛ: «Ігноруються наукові засади!»

7uНаціональний музей народної архітектури та побуту України для відвідувачів був відкритий у липні 1976 року.
Уже в перші роки колектив Музею помітив, що для повного сприйняття образу народної культури різних регіонів України не вистачає показу календарних, родинних обрядів, обрядів, пов’язаних із трудовою діяльністю: оранка та сівба, сінокіс, жнива, вигін худоби на полонину, закладання хати тощо.
Із 1978 р. в Музеї почали влаштовувати свята народного мистецтва по регіонах, із 1983-го проводять етнографічні ярмарки двічі на рік. Щороку в Музеї відбувалося понад 20 свят та обрядів: колядки, щедрівки, веснянки, Масляна, свято дитячої творчості, Івана Купала, дні ремесел, обряд жнив, весілля, Покрова, День пам’яті Тараса Шевченка, вшанування пам’яті жертв Чорнобиля, День Незалежності України, вшанування пам’яті жертв голодомору 1933 року. Народних майстрів і фольклорні колективи етнографи знаходили під час польових експедицій.

Створення Музею, формування фондової колекції, реставрація архітектурних експонатів, польові дослідження традиційної культури, публікації, екскурсійна робота, влаштування виставок — усе це донедавна проводилося на наукових засадах. Уся діяльність Музею обговорювалася на науково-методичних, реставраційних і художніх радах. В експозиції Музею продавали вироби народних майстрів, виготовлені за традиційними зразками. Кожний музейний захід відбувався за заздалегідь складеним планом, обговорювався на нарадах. Про музейні свята та обряди повідомляли у пресі, по радіо, рекламу подавали на різних каналах телебачення.
Із 1 січня 2012 р. Музей підпорядкований Міністерству культури України, яке, на жаль, не має фахівців із музейної роботи. Із приходом нового директора Д. В. Заруби взято курс на заробляння коштів самим Музеєм. Півтора року тут не проводять польових експедицій, припинився збір експонатів, розбудова, реставрація будівель, звільнено фахівців (етнографів, архітекторів, які створювали Музей і мають великий досвід). Замість звільнених у штат потрапили 5 юристів, 5 менеджерів і фахівці інших спеціальностей, далеких від музейної справи.
Перед Музеєм стоїть низка різних завдань: зберегти пам’ятки народної культури якомога довше, провести етнографічне обстеження всіх історико-етнографічних регіонів України, зокрема Півдня, науково опрацювати зібрані матеріали, за допомогою усіх інформаційних засобів пропагувати традиційну культуру, давати знання усім її шанувальникам. Щодо пропаганди народної культури, то її сьогодні занедбали.
Постає питання: яку користь має Музей від небувало великої кількості торгових шашлично-пивних точок в експозиції, організованих його нинішнім керівництвом? Адже стаціонарних харчових точок завжди було достатньо: “Корчма”, “Шинок”, “Кулішна”, “Пролісок”. Нині центральна частина унікального природно-ландшафтного Музею української архітектури більше нагадує просякнуті шашликовим димом ряди східного базару. Як відомо, в інших скансенах України (Львів, Ужгород, Чернівці, Переяслав-Хмельницький), у Грузії, країнах Прибалтики чи Європи торгівля харчами організована в окремо виділеній зоні.
Вимога екс-міністра М. Кулиняка, щоб Музей із багатющими фондами став головним чином розважальним закладом і заробляв гроші сам, хибна. Відтак із переходом у підпорядкування Міністерству культури біля входу в Музей та в експозиції “Середня Наддніпрянщина” з’явилася низка сувенірних кіосків переважно з китайським непотребом. Хто ж куратор цього “Шанхаю”?
Раніше в Музеї ми презентували лише вироби кращих народних майстрів України, які пройшли суворий відбір художньої ради. При цьому тут завжди хотілося бачити й етнографічну літературу, збірники архівних матеріалів наших численних експедицій та іншу продукцію про Музей.
Хочеться знати, наскільки виправданим є тривале перебування, і в позаробочий час, великого колективу телепрограми “Пекельна кухня” (канал “1+1”) біля реліктових архітектурних експонатів ХVІ—ХVІІІ ст., які ми виявили і перевезли до Музею. При цьому, увесь сезон поруч із ними зовсім протиприродними є величезні білі “циркові шатра”, котрі шкодять історичному краєвиду експозиції Полісся, який ми до деталей відтворили для відвідувачів. Збираючи, часто самотужки, унікальні експонати і створюючи цей неповторний Музей, ми вклали в нього все своє життя, знання та душу. Тож, на мою думку, тут повинні працювати досвідчені етнографи та спеціалісти, які знають і цінують українську культуру. На жаль, їх змінили юні й проворні “торговці-менеджери” пана Кулиняка.
А ось іще один аспект “пропаганди” Музею. За планом 2013 року в експозиції повинно відбутися понад 30 заходів (так було заплановано і 2012 року). Половина з них не відбувається через їхню нереальність. В оголошеннях читаємо: “Різдвяний вернісаж”, “Великодній вернісаж”, “Зустріч весни”, “Кримськотатарський фестиваль “Егрідал”, “Перший всеукраїнський фестиваль здоров’я”, Фестиваль традиційних українських напоїв, День хліба, Свято квітів, Свято меду, День школяра, Фестиваль традиційної української кухні, Шоколадна країна. Ці заходи не відбуваються, відвідувачі шукають їх у Музеї, і ніхто за невиконання не відповідає. Прикро, що план таких заходів рекламують Міжнародні Авіалінії України. Сподівання на заробляння грошей не здійснюються.
У дні багатьох свят Музей нагадує парк із проведенням різних шоу. Не спрацьовує його просвітницька функція, бо відвідувачі не одержують знань про регіональні особливості народної культури. Не дивно, що й працівники ЗМІ, зокрема телебачення, втрачають інтерес до заходів-нововведень. Багаторічний досвід роботи Музею переконує, що більше 20 заходів на рік планувати не варто.
На наше повідомлення Міністерству культури про невтішні справи у Музеї ми отримали таку відповідь: “Міністерство отримує звіти про роботу від усіх підлеглих йому організацій згідно постанови Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000 “Про затвердження порядку подання фінансової звітності”. А в тих звітах, як відомо, подані великі досягнення, про які колектив Музею не інформують. Ось такий контроль і допомога Музею з боку керівної організації. Якщо у столиці Міністерство так “допомагає” музеям, то що чекати підлеглим йому організаціям на периферії?

Від редакції. Лідія Орел, етнограф, заслужений працівник культури, яка пропрацювала у Музеї 41 рік, відверто висловила свою точку зору і перейнятість справами в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Ми готові опублікувати й статті діючих музейників із Пирогово, оприлюднити їхні погляди на діяльність цього унікального закладу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment