Б.-І. Антонич: «Туди, мов стріли, шлю слова…»

Надія КИР’ЯН

Суб’єктивна антологія Володимира Базилевського — унікальне видання. Упорядник дібрав 45 українських поетів, зокрема й української діаспори, на власний розсуд, із власним коментарем. Задум створення книги автор аргументує так: “Тривала недоступність текстів у їхній повноті й неспотвореності, догми часу, стереотипи оцінок, ним породжених, інерція сприйняття, як і багато іншого, призвели до таких викривлень і зміщень наголосів, що другорядне посіло роль головного, а головне обтиналося до лінійності стовпа…
Нам бракує суб’єктивних антологій. Не в сенсі заданості, обумовленої приналежністю до тієї чи іншої групи, напряму тощо. А міченої знаком свого погляду. Доказової аргументації. Простоти і ясності. Чим більше суб’єктивних підходів, тим об’єктивнішою постане загальна картина”.
Те, що проект вдався, підтверджує багато позитивних, схвальних відгуків від читачів “Слова Просвіти”, де його апробовано. Володимиру Базилевському заманулося “зібрати під одним дахом” поетів ХХ століття, що належать до різноманітних літературних течій, із різними поглядами, долями тощо. Одні репресовані за радянської влади, інші якось пристосувалися і вижили за рахунок мистецьких втрат, інші шукали і знайшли притулок на чужині, однак усе життя тужили за втраченою Батьківщиною.
“Не забуваймо: українська поезія ХХ століття вийшла з пекла, — пише упорядник. — Це стосується й більшості поетів еміґраційних, яким хоч і пощастило вислизнути з нього, але з незагойними опіками. Два рукави однієї ріки зблизилися, та не стали єдиною течією. Цілісністю. Осмисленим явищем. З прикрістю мусимо визнати: навіть поети в Україні поверхово обізнані з творчістю поетів діаспори. Зупинилося на півдорозі й переосмислення підрадянської поезії”.
Отже, у новій антології ми знайдемо і поетів, прізвища яких відомі усім зі шкільної лави: Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру, Миколу Бажана, Андрія Малишка, і модерністів початку століття Миколу Вороного, Миколу Філянського, Грицька Чупринку, Олександра Олеся, і довго замовчуваних Богдана-Ігоря Антонича, Володимира Свідзінського, Олену Телігу, і “емігрантів” Ігоря Качуровського, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Оксану Лятуринську, Наталю Лівицьку-Холодну, Леоніда Полтаву, і “шістдесятників” чи близьких до них Василя Симоненка, Миколу Вінграновського, Миколу Холодного, Василя Стуса…
При цьому, — зауважує упорядник антології, — пильнішу його увагу привернули напівзабуті та обійдені увагою поети. “Тому кількість рядків, присвячених тому чи іншому автору, не може бути критерієм оцінки його доробку”.
Однією з причин, що спонукала Володимира Базилевського до створення цієї цінної книжки, був “страх, викликаний нахрапистою і брутальною деукраїнізацією України. Страх, що наш різнобарвний поетичний квітник припаде пилом забуття уже в найближчому часі”.
Сподіваюся, що квітник пилом забуття все ж не припаде, однак треба докладати всіх можливих сил для його збереження, оскільки наші духовні скарби постійно загрожені. Це підтверджує і книжка “Білі кімнатні рослини” Василя Голобородька, поета надзвичайно своєрідного, що, мов “Ікар на метеликових крильцях” прагне до сонця, до світлого життя у красивому, майже казковому світі, створеному фольклорними надбаннями рідного народу. Але у його “Летюче віконце” у “Зелен день”, “Соловейків теремок” та в “Слова у вишиваних сорочках” дисонансом вривається минуле й сучасне загрозливе буття, яке фізично або духовно нищило і нищить героїв згаданої вище антології та їхніх однодумців, при цьому поети — це не тільки ті, хто пише і видає книжки, а й поети в душі, яких значно більше, ніж ми можемо уявити. І в нього народжується воістину страшний вірш:
Убивці поетів
Убивці поетів,
кати поетів
відгукуються на імена поетів,
діти убивць поетів,
діти катів поетів
відгукуються на імена поетів —
коли б ви вигукнули у теперішній
людський натовп на Хрещатику
ім’я убитого чи закатованого поета,
то хтось би обов’язково зауважив те ім’я,
і то був би або вбивця чи кат поета,
або хтось із дітей вбивці чи ката поета.
В убивць поетів,
у катів поетів
імена поетів,
у дітей убивць поетів,
у дітей катів поетів
імена поетів.
Загалом же це вірші доброго й красивого поета, який за всіх нелегких обставин (у радянські часи його виключали з університету за проукраїнські погляди, довгий час творчість замовчувалася, пережив особисті трагедії тощо) зумів залишитися собою, проторувати власний шлях, що стверджує красу й гармонію людини і Всесвіту, зберегти в душі заповіт матері, героїні його чудового вірша “Білі кімнатні рослини”, типової представниці жінки з українського села, яка виняньчує, оповиває любов’ю усе навколо — і чоловіка, і дітей, і домашніх тварин та птицю, і рослини. Якщо навіть: “і листя на тих рослинах біле, // як пагони на пророслій у погребі картоплі, // але мати їх однаково любить — // я дивлюся, малий, як вона пирскає на них воду з рота, // як лагідно обмиває біле листя фікуса // та розправляє сплутані білі стебла”. І це був материн урок любові на все життя.
Дуже гарну передмову “Той, хто знає мову води, землі, рослин і дерев, птахів і звірів…” до збірки Василя Голобородька написав Павло Мовчан. Після її прочитання зрозумілішим стає і внутрішній світ поета, і його життєві колізії, і моральні імперативи: “Як добре, що зо дна в його єстві б’ють золоті ключі рідного слова, що він чує своє рідне з-поза окупаційної вати, якою обтулили український простір окупанти, він чує і зчитує з надовкілля національні першозмісти, бо наділений Всевишнім особливим обдаруванням знати і розуміти мову води, мову дерев, мову птахів, мову комах, мову вітрів, мову великого Українського Космосу. Його творчий досвід неперевершений, бо щирий, відвертий, нелукавий, непідробний, унікальний, з власною мовою, інтонацією, з єдино можливим засобом оповідного жанру”.
Обидві книжки прекрасно оформлені і прикрасять бібліотеку сучасного інтелектуала-естета і просто поціновувача поезії, красного письменства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment