Звинувачення американського українця Михайла Каркоця — чергова спроба дискредитації українства

14 червня ц. р. американське Агентство Associated Press опублікувало резонансний матеріал під назвою “Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США”. Ідеться про громадянина США з 1949 р., українця з Волині Михайла Каркоця 1919 року народження.
Агентство звинувачує п. Каркоця у причетності до вбивств цивільного польського населення сіл Підгайці та Холонів на Волині 1943 року (на той час він був командиром Українського Легіону Самооборони), а також у придушенні Варшавського повстання 1944 року (тоді був офіцером дивізії СС “Галичина”). Михайлу Каркоцю інкримінують і приховування цієї інформації від американської імміграційної служби.

Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ,
заступник голови Української республіканської партії

Знаково, що звинувачення на адресу українця були оприлюднені за тиждень до сумновідомого голосування 20 червня у польському Сенаті за Заяву щодо засудження Волинських подій 1943 р. і звинувачення на адресу УПА за етнічні чистки поляків, що межують із геноцидом.
Першими розтиражували звинувачення Асошіейтед Прес (АП) росіяни. Уже того ж 14 червня у російських ЗМІ з’явилась інформація про “українського нациста”. Наступного дня цю дезу підхопили російськомовні видання в Україні. “Рука Москви” присутня і тут (недарма проросійські організації в Україні віднедавна активно розкручують тему “волинської різні”).
Аскольд Лозинський, голова представництва Світового Конгресу Українців при ООН висловив сум, що така поважна і давня установа, як АП, у гонитві за сенсацією не перевірила матеріалів справи і допустила значні історичні неточності. Звинувачення, вважає п. Лозинський, побудовані на чутках, узятих у “передбачуваних” свідків, свідчення яких не доступні для вивчення і правдивість яких не тільки сумнівна, але вони є абсолютно неважливими, оскільки тут немає конкретних рис обвинуваченого. А Український Легіон Самооборони ніколи не був під підозрою. Діяльність же дивізії СС “Галичина” впродовж сімдесяти років неодноразово ретельно досліджували різні комісії і в результаті вона визнана невинною у військових злочинах.
Син Михайла Каркоця Андрій повідомляє, що “вже через чотири дні після масованого наклепу АП, здається, в США почався судовий процес”. Каркоць-молодший засуджує необґрунтовані й неправдиві звинувачення щодо “масакри” з боку УЛС невинних мешканців. Він стверджує, що 2004 р. його батько відвідував Острозький університет і був нагороджений Почесною грамотою за відданість і зусилля, спрямовані на збереження і захист української нації, культури та історії. Андрій Каркоць наївно сподівається на офіційну скаргу за наклеп проти американського громадянина українського походження від МЗС чи уряду України до Держдепартаменту США.
Михайло Каркоць опублікував в Україні книгу спогадів під назвою “Від Вороніжа до Українського Легіону Самооборони” (Рівне, 2002). “Автор спогадів, — зазначається в анотації до видання, — активний учасник подій Другої світової війни. Після приєднання Західної України до Радянського Союзу в 1939 р., він, як член ОУН, втікає на зайняту німцями Холмщину, де потрапив до німецької армії, з якою пройшов майже до Воронежа. Проте надивившись на ставлення німців до населення на окупованих територіях, бере відпустку в командира частини для відвідин родини на Волині й більше не повертається. На Волині він вступає до партизанських відділів, сформованих ОУН(м). Унаслідок непримиренної позиції ОУН(б) більшість партизанських з’єднань мельниківців були оточені бандерівцями, роззброєні та насильно влиті в УПА. Решту мельниківців активно переслідувало СБ ОУН(б). Щоб уникнути знищення і захистити українське населення від нападів польських та радянських партизанів, уцілілі мельниківці уклали з німцями угоду про створення Українського Легіону Самооборони або Волинського легіону, який повинен був мати українське командування. 1945 р. Волинський легіон був приєднаний до 1-ї УД УНА (дивізія “Галичина”)”.
Звісно, у спогадах М. Каркоця не згадується про події, на яких наголошує Асошіейтед Прес. Оскільки у США матеріали цих спогадів були оприлюднені ще 1995 року і досі перебувають у вільному, зокрема електронному, доступі, АП, для об’єктивності, мало б висвітлити і позицію “обвинуваченого”. А так матеріал в АП скидається на замовний, як кажуть журналісти, — “джинсу”.
Скажімо, Агентство АП уже у самій назві статті говорить про командира “нацистського” підрозділу. Звідси М. Каркоць, якому присвячено весь матеріал і що є головним месиджем для читача, постає “нацистом”. І на цьому неодноразово акцентується. Проте термін “нацист” має чітке визначення — і про це не можуть не знати журналісти з АП. Нацист — це член Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Так, на Нюрнберзькому Трибуналі керівний склад нацистської партії було визнано злочинцями. Але Михайло Каркоць ніколи не був членом НСРПН, ще до війни він вступив в ОУН і дотепер залишається членом Організації українських націоналістів.
У матеріалі АП постійно підкреслюється етнічне походження Михайла Каркоця. Хоча, як правило, в американській журналістиці не прийнято наголошувати на національності тої чи тої особи. Та у цьому випадку читачеві хочуть прищепити асоціацію, що саме українець був нацистом, а отже, злочинцем. А звідси недалеко до висновку, що така вся українська нація. І Україна, мовляв, взагалі винна у розв’язуванні Другої світової війни і має спокутувати за це.
І це не припущення! Адже за останні роки у злочинах нацизму не звинуватили жодного німця. Чи італійця. Жоден громадянин Словаччини, Болгарії, Румунії, Угорщини чи Хорватії, а це держави-сателіти нацистської Німеччини, не постав перед судом за нацистські злочини. Натомість звинувачених у пособництві нацистам українців уже цілий список. 2006 року позбавлений громадянства США і висланий в Україну Орест Галан (подальша доля невідома). 2007 року позбавлений громадянства Канади Володимир Катрюк (2010 року йому через суд повернули громадянство). Найбільше настраждався Іван Дем’янюк зі США. Його двічі (1986, 2004) позбавляли американського громадянства; в Ізраїлі засудили (1988) до смертної кари, а через 5 років скасували вирок; 2011-го засудили в Німеччині на 5 років позбавлення волі, а 2012-го вмер на руках німецьких медиків. На початку 2011 року ухвалено рішення про депортацію зі США Івана Калимона (позбавлено громадянства 2007), зараз триває процес апеляції. Під час суду над Дем’янюком німецька прокуратура заявила, що зацікавилася ще двома українцями — Осипом Фирищаком (США) і Алексом Нагорним (ФРН). І ось тепер — Михайло Каркоць.
Таким чином українцям нав’язують вину за злочини, яких вони не вчиняли. Німеччина, вочевидь, у змові з колишніми противниками США, Ізраїлем, Росією хочуть перекласти власну відповідальність за злочини під час ІІ світової війни на Україну. У Німеччині навіть вийшов фільм під назвою “Наші матері, наші батьки”, в якому показано, як нацисти рятують єврейську дівчинку від жорстоких українських поліцаїв (дія розгортається в окупованому німцями російському Смоленську, де побиття та арешти проводять поліцаї з жовто-блакитними стрічками на руці, озброєні палицями, тоді як солдати СС просто стоять осторонь і дивляться на процес). Мовчить АП і про те, що у ФРН до об’єднан­ня двох Німеччин ще в 60-х
роках була амністія для всіх осіб, які так чи інакше могли бути причетними до скоєння злочинів під час війни. Але амністію дали тільки громадянам ФРН. Нацистські злочинці в Німеччині, таким чином, уникнули покарання. У Німецькій Демократичній Республіці нацистські злочинці отримували від 4 до 6 років ув’язнення. Потім, після об’єднання Німеччини, вони були амністовані й визнані жертвами сталінізму і їм ще надали матеріальну допомогу. А от у лютому 2012 року Міжнародний суд ООН в Гаазі взагалі позбавив Німеччину необхідності платити компенсації за злочини нацистів.
На жаль, сприяє такому процесу оббілювання справжніх нацистських злочинців і стаття про
М. Каркоця в Асошіейтед Прес.
Як таке поважне видання, як АП, у своїх звинуваченнях проти М. Каркоця могло опиратись на доказову базу, достовірність якої не витримує жодної критики? Чого варті абстрактні свідчення двох мешканців колись спаленого села Підгайці, якщо тоді один із них був 9-річним хлопчиком, а інший народився лише через рік після згаданих подій?! Або опертя на матеріали допитів колишніх співдивізійників (один із них помер у тюрмі), зізнання яких були отримані, звісно, під час тортур (інакше не практикувалося) радянськими чи польськими спецслужбами. Чи заявляти, що вбивства мирних мешканців вчинив загін М. Каркоця лише на тій підставі, що начебто в розпорядженні АП є документи (не оприлюднюють!) про дислокацію згаданого загону в тому районі. Абсурд, та й годі! Доцільніше було б дослідити вірогіднішу версію, що вбивство мирного польського населення справа рук перевдягнутих в українських вояків радянських (читай — російських) партизан.
Документів, що підтверджують такі замасковані злочини, більш ніж достатньо.
А твердження Агентства про участь Українського Легіону Самооборони у придушенні Варшавського повстання просто непорядне. Достеменно відомими є факти, що, навпаки, керівництво Легіону відмовилося від каральної операції проти польських повстанців. Тоді німці розстріляли командира Легіону М. Солтиса. А новий командир П. Дяченко під загрозою смерті з частиною загону (200 осіб) прибув до Варшави вже після закінчення повстання. Також кожен професійний історик знає, і це досліджували багато міжнародних комісій, що дивізія СС “Галичина” не брала участі у придушенні варшав’ян. АП, до речі, постійно плутається у твердженнях: М. Каркоць “душив” поляків у складі Легіону чи Дивізії. Не завадило б журналістам поцікавитись, що УЛС, де одним із командирів був М. Каркоць, влився в дивізію СС “Галичина” лише через рік після Варшавського повстання. Вже дуже хотілося журналістам розкрутити абревіатуру “СС” (між іншим, дивізійники її розшифровують не інакше як “Січові Стрільці”). Але хто насправді допомагав німцям придушувати Варшавське повстання, то це Російская Освободітєльная Національная Армія (РОНА) під командуванням голови Російської націонал-соціалістичної робітничої партії Броніслава Камінського. Самого Камінського за звірства над поляками навіть німці змушені були стратити. Чому б поважному виданню Асошіейтед Прес не розслідувати злочини росіян із РОНА, які, до речі, чинили свої розправи над цивільним населенням під прапором, що сьогодні в РФ є державним?
Єдине, мабуть, що відповідає дійсності із закидів на адресу М. Каркоця, то це факт приховування ним від американців (перед отримання громадянства) членства в ОУН та служби в Дивізії “Галичина”. Але так робили тисячі українців, що просили політичного притулку, аби не стати репатріантами та не потрапити в лабети радянських каральних органів, де їх чекала вірна смерть. Аскольд Лозинський наводить приклад свого батька: коли у США 1951 року стало відомо про його причетність до українських націоналістів, його разом з іншими виявленими оунівцями на кілька місяців ув’язнили на острові Еліс. І лише початок холодної війни між СРСР і США врятував українців від видачі Радянському Союзу. Бо до того існувала між цими державами, на вимогу СРСР, чітка домовленість щодо взаємного визнання ОУН і дивізійників ворожими організаціями. Унаслідок такої домовленості багато українців таки повернули силою з Америки в СРСР, де їх стратили. Лише згодом, за словами
п. Лозинського, США зрозуміли, що СРСР під керівництвом Сталіна відповідальний за знищення більшої кількості людей, ніж нацисти. Чому ж тепер у США забули цей логічний висновок?
Ну і вже зовсім цинічним є у статті коментар одного з діячів Центру Візенталя, що є провідним мисливцем за нацистами. Звісно, аби безапеляційно припечатати: Каркоць-нацист. А може, краще б цей мисливець не давав оцінки українцям, а прискіпливіше подивився на діяльність під час війни представників своєї нації. Наприклад, чому б не відшукати когось із 2500 членів єврейської “Cлужби порядку”, яка охороняла варшавське гетто і допомагала німецьким нацистам знищувати місцевих євреїв. Ось де справді сенсаційний матеріал для розслідування АП!
Аби надати статті показної переконливості, журналісти з АП (до речі, серед них — єврей і полька) начебто посилаються на архівні матеріали з польського національного архіву в Кракові, меморіального музею голокосту в США, державного інституту національної пам’яті у Варшаві, бібліотеки Конгресу США. Наголошується і на тому, що 94-річний п. Каркоць ще в доброму здоров’ї. Отож його можна і треба судити — на кожному кроці акцентує АП. Адже він “спалював села з жінками і дітьми”, “там були гори трупів вбитих мешканців” — додають натуралізму в АП. І ніби між іншим згадують, що їм навіть точно невідомо, де народився Михайло Каркоць: у Луцьку чи Городку. Водночас цікаво, що в українській історіографії серед командирів Українського Легіону Самооборони взагалі згадується інше прізвище — не Каркоць, а Карковець. А опубліковані спогади підписані не Каркоцем, а Каркоцем-Вовком. Чи це одна і та ж особа?
Зрозуміло, що вся ця публікація в АП із журналістським псевдорозслідуванням має брутальну і далекоглядну мету — на прикладі сфальшованої версії військової біо­графії українця Михайла Каркоця не тільки дискредитувати всю українську націю в очах світової спільноти, а й пересварити українців з поляками і тим самим заблокувати укладання Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment