Українці — для України!

Міграція руйнує соціокультурне середовище будь-якої країни:

3 липня 2013 р. у кінозалі Верховної Ради України (вул. Банкова, 6–8) відбулися парламентські слухання “Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення”. У слуханнях узяли участь усього кілька народних депутатів України, представники центральних органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій з України й закордону. Учасники слухань отримали проект Рекомендацій, де зазначено, що “об’єктивною причиною для пошуку роботи за кордоном є недостатньо високий рівень заробітної плати в Україні”, що “можливості розвитку зовнішніх трудових міграцій громадян України пов’язані також зі світовими процесами глобалізації та інтеграцією України до світового ринку праці”. Тут же подано результати модульного вибіркового обстеження трудової міграції, проведеного  2012 року Державною службою статистики України разом з Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України за сприяння Європейського Союзу, Міжнародного бюро праці та Міжнародної організації з міграції, згідно з яким “кількість громадян, які у період з 1 січня 2010 року до 17 червня 2012 року працювали або шукали роботу за кордоном, становила 1,2 млн. осіб…”.

Насправді за незалежними оцінками кількість громадян України за кордоном сягає 8 мільйонів (тільки в Росії наших мігрантів налічується близько 3 мільйонів). Принаймні, згідно з доповіддю Світового Банку за 2012 рік, навчаються та працюють за межами України понад 6,5 мільйонів українців. Україна стала п’ятою державою в світі за кількістю тих, хто шукає кращого життя за кордоном (більше виїхало тільки з Мексики, Індії, Росії та Китаю). Участь українців у глобальних світових міграційних процесах вражаюча — близько 10 % від загальної чисельності мігрантів у світі, яких налічується 80 мільйонів. У виступах учасників слухань наголошувалося: щороку з України за кордон виїздять 50 тисяч фахівців із вищою освітою й 20 тисяч студентів; прагнуть виїхати за кордон 80 % молоді й 40 % людей середнього віку. За роки незалежності Україна набула статусу країнидонора трудових та інтелектуальних ресурсів.
Хто й чому зацікавлений у приховуванні масштабів зовнішньої міграції українців та її справжніх причин? Доки не буде правдивої відповіді, доти не розв’яжуть складного культурносоціального, економічнополітичного комплексу першопричин української міграції жодні часткові рекомендації слухань щодо заходів, спрямованих на “ефективне регулювання трудових міграцій громадян України”. А це зокрема: ухвалення закону “Про зовнішню трудову міграцію”, Концепції державної політики у сфері трудової міграції, Національної програми збільшення кількості робочих місць на вітчизняних підприємствах, установах і закладах усіх форм власності; розробка Державної програми сприяння зворотній міграції та реінтеграції трудових мігрантів, Державної програми залучення інвестицій трудових мігрантів в українську економіку… Як запопасти заробітчанські мільярди — ось що найбільше турбує владу. За даними Світового Банку, щороку українці, які працюють за кордоном, переказують своїм родинам в Україну понад 7 млрд доларів, що в кілька разів перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій у національну економіку. За підрахунками фахових комісій Світового Конгресу Українців, внесок мігрантів і емігрантів в економіку України сягає 23 % її сукупного внутрішнього продукту. Але в рейтингу розвитку людського потенціалу (за Програмою розвитку ООН) Україна посідає 85 місце у світі за такими показниками: ВВП на душу населення, середня тривалість життя, рівень освіченості. Озлидніння людей у потенційно багатій країні — наслідок свавілля корумпованої влади й недієздатності державного управління.
Та фінансовий показник заробітчанства знецінюється на тлі неокупних моральних втрат: зруйновані сім’ї й покинуті напризволяще діти, відрив од рідного середовища. Загалом міграційні процеси мають глибокі негативні наслідки моральнопсихологічного й соціального характерів. Найстрашніше те, що міграція руйнує соціокультурне середовище будьякої країни: втративши власну культуру, мігрант не творить і чужої. Покидаючи свою країну, мігранти звільняють соціальну нішу для чужинців і тим самим стають агентами розповсюдження глобальної міграції, яка є новітньою технологією визиску людей. Адже експлуатувати чужинців значно легше, бо вони безправні, покірні, а в корінної людності може прокинутися національна гідність і воля.
Однозначно, масова трудова еміграція українців та відповідна за чисельністю імміграція чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки Української держави. Сьогодні глобальні виклики ставлять перед нами головний життєвий вибір: “Україна — без українців?” чи “Українці — для України?”. Українці зобов’язані зберегти себе для України в ім’я повноцінного розвитку власного суспільства й власної країни!
На підтвердження цієї суспільної стурбованості пропонуємо увазі читачів коментар учасника парламентських слухань, громадського експерта з міграційних питань, голови ВГО “Українська Взаємодопомога”, культурософа Олександра ШОКАЛА:
— Виступаю вже на третіх парламентських слуханнях з проблематики українського перебування за кордоном, а саме проблем українських мігрантів. Цього разу скажу про гіркий багаторічний досвід наших громадських ініціатив щодо залучення людських ресурсів української трудової міграції в культурносоціальноекономічний розвиток України. Спільно з об’єднаннями трудових мігрантів за кордоном послідовно 10 років поспіль вносимо свої пропозиції щодо їхнього розв’язання на державному рівні.
Наприкінці 2007 року Міжнародна громадська організація українців “Четверта Хвиля” та її фундаторська структура в Україні Всеукраїнська громадська організація “Українська Взаємодопомога” зініціювали й провели разом з УВКР Перший Економічний форум українців світу. Ми залучили до роботи форуму фахівцівпрактиків з різних сфер (аграрної, промислової, управлінської, наукової) й розробили проект програми цілісного культурносоціальноекономічного розвитку нашого суспільства на базі Національної стратегії стійкого поступу України зі складовою — Стратегією взаємодії України з українцями за кордоном. І вже на цій стратегічній основі мала б бути запроваджена комплексна соціальноекономічна Державна програма “Повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів”. Так держава змогла б забезпечити відновлення цілісності й культурносоціальногоекономічний саморозвиток українського суспільства. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан: за 12 років дії Закону Республіки Казахстан “Про міграцію населення” та Державної програми “Повернення оролманів (репатріантів)” на батьківщину повернулося 5 млн казахів. А українці дедалі частіше повертаються додому з заробітків вантажем “200”. Отже, наші громадські ініціативи щодо розробки й запровадження Національної стратегії стійкого поступу України та супутніх програм не знайшли підтримки у владі. Чесні люди пояснили: “Ви пропонуєте систему управління, а їм не потрібна система, їх задовольняє ручний режим…”
Для підтримки системного розвитку українського люду за кордоном у єдиному українському культурноінформаційному просторі ми зініціювали запровадження Державної програми “Культурноінформаційне забезпечення українців за кордоном”. Та вся наша ініціатива обмежилася тим, що на базі МГОУ “Четверта Хвиля” почала діяти на громадських засадах без жодної фінансової підтримки Українська світова інформаційна мережа (УСІМ). Так самотужки забезпечили обмін інформацією в усіх сферах життя між Україною й українськими громадами за кордоном, а також зв’язок із закордонними українськими ЗМІ. Ми домагалися також підтримки з боку України українських інформаційних ініціатив за кордоном, зокрема телеканалу UA TV та “Незалежного українського радіо” в США. Відповідь у представників влади була одна: “Державними програмами не передбачено”. А свою національну стратегічну інформаційну політику успішно провадять за кордоном наші сусіди Росія й Польща, конкуруючи з найпотужнішими державами. А українська присутність у світовому інформаційному просторі нагадує надувного човна серед могутніх іноземних флотилій.
Пропонували ми створити при дипломатичних установах України за кордоном систему інформаційноконсультативної допомоги українським трудовим мігрантам у країнах їхнього перебування. Одначе наштовхнулись на формальну перешкоду: неможливо облаштувати інформаційноконсультативні пункти для українців на території українських дипломатичних установ.
Так ні наші громадські ініціативи й старання, ні ухвали й резолюції форумів, рекомендації парламентських слухань не дали жаданих результатів у розв’язанні проблем української трудової міграції та еміграції.
Поки що всі українці лишаються в безправному статусі заробітчан, незалежно від того, трудяться вони в себе вдома чи за кордоном та хто роботодавець — держава чи приватний власник.
Нині найбільше українців (20 %) прагнуть виїхати в Німеччину. Чому такою жаданою для українських емігрантів є ця країна? Бо в Німеччині справедливий суспільний лад. І в Україні українці хочуть жити, як німці в Німеччині. А чому не жити, коли українці такі ж старанні, як і німці. Та поки що німці дивуються, чому наші люди стараються в їхній країні: “Що у вас за держава, яка випустила у світ таких безцінних людей?”.
Отже, причина і всі проблеми української трудової міграції та еміграції — в самій Україні. Тож мало що дадуть усі часткові, регулятивні заходи навздогін цим нерегульованим, деструктивним процесам. Необхідно почати з внутрішньої, системної ліквідації в Україні соціальноекономічних причин масової трудової міграції українців. Це корінна проблема національної безпеки України. Передаю настійливу вимогу наших старанних і успішних людей із закордону: “Ми прагнемо, щоб нас почули в Україні ті, від кого залежать наші долі”.
Маючи кожного третього українця за кордоном, Україна заради власного порятунку зобов’язана запровадити геополітично обґрунтовану стратегію саморозвитку українського суспільства. Весь комплекс проблем масової трудової міграції та соціальноекономічних причин, що їх породили, можна подолати тільки на чіткій ідеологічній засаді ґрунтовно розроблених і послідовно впроваджених Національної стратегії стійкого поступу України й Стратегії взаємодії України з українцями за кордоном. А на їхній основі можливо буде реалізувати комплексну соціальноекономічну Державну програму “Повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів”. Складовою цієї програми повинен стати захист внутрішнього ринку праці України від дешевої іноземної робочої сили, а також підвищення ціни праці на внутрішньому ринку й утвердження соціальної справедливості в суспільстві. Тільки на цій стратегічній правовій засаді можна подолати демографічну кризу та відновити духовноінтелектуальний і фізичногенетичний ресурс, соціальну структуру й економічнополітичну міць української нації — Української держави.
Суттю нової національної парадигми має стати ідеологема “Українці — для України!”.
Отоді ми не на заробітчанські мільярди сподіватимемось, а покладатимемось на свою самостійну силу — на збірну силу цілого суспільства. Тоді Україна матиме не тільки економічну привабливість, а й потужну перспективу соціокультурного саморозвитку корінного люду.

Наш кор.
втративши власну культуру, мігрант не творить і чужоїНасправді за незалежними оцінками кількість громадян України за кордоном сягає 8 мільйонів (тільки в Росії наших мігрантів налічується близько 3 мільйонів). Принаймні, згідно з доповіддю Світового Банку за 2012 рік, навчаються та працюють за межами України понад 6,5 мільйонів українців. Україна стала п’ятою державою в світі за кількістю тих, хто шукає кращого життя за кордоном (більше виїхало тільки з Мексики, Індії, Росії та Китаю). Участь українців у глобальних світових міграційних процесах вражаюча — близько 10 % від загальної чисельності мігрантів у світі, яких налічується 80 мільйонів. У виступах учасників слухань наголошувалося: щороку з України за кордон виїздять 50 тисяч фахівців із вищою освітою й 20 тисяч студентів; прагнуть виїхати за кордон 80 % молоді й 40 % людей середнього віку. За роки незалежності Україна набула статусу країнидонора трудових та інтелектуальних ресурсів.
Хто й чому зацікавлений у приховуванні масштабів зовнішньої міграції українців та її справжніх причин? Доки не буде правдивої відповіді, доти не розв’яжуть складного культурносоціального, економічнополітичного комплексу першопричин української міграції жодні часткові рекомендації слухань щодо заходів, спрямованих на “ефективне регулювання трудових міграцій громадян України”. А це зокрема: ухвалення закону “Про зовнішню трудову міграцію”, Концепції державної політики у сфері трудової міграції, Національної програми збільшення кількості робочих місць на вітчизняних підприємствах, установах і закладах усіх форм власності; розробка Державної програми сприяння зворотній міграції та реінтеграції трудових мігрантів, Державної програми залучення інвестицій трудових мігрантів в українську економіку… Як запопасти заробітчанські мільярди — ось що найбільше турбує владу. За даними Світового Банку, щороку українці, які працюють за кордоном, переказують своїм родинам в Україну понад 7 млрд доларів, що в кілька разів перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій у національну економіку. За підрахунками фахових комісій Світового Конгресу Українців, внесок мігрантів і емігрантів в економіку України сягає 23 % її сукупного внутрішнього продукту. Але в рейтингу розвитку людського потенціалу (за Програмою розвитку ООН) Україна посідає 85 місце у світі за такими показниками: ВВП на душу населення, середня тривалість життя, рівень освіченості. Озлидніння людей у потенційно багатій країні — наслідок свавілля корумпованої влади й недієздатності державного управління.
Та фінансовий показник заробітчанства знецінюється на тлі неокупних моральних втрат: зруйновані сім’ї й покинуті напризволяще діти, відрив од рідного середовища. Загалом міграційні процеси мають глибокі негативні наслідки моральнопсихологічного й соціального характерів. Найстрашніше те, що міграція руйнує соціокультурне середовище будьякої країни: втративши власну культуру, мігрант не творить і чужої. Покидаючи свою країну, мігранти звільняють соціальну нішу для чужинців і тим самим стають агентами розповсюдження глобальної міграції, яка є новітньою технологією визиску людей. Адже експлуатувати чужинців значно легше, бо вони безправні, покірні, а в корінної людності може прокинутися національна гідність і воля.
Однозначно, масова трудова еміграція українців та відповідна за чисельністю імміграція чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки Української держави. Сьогодні глобальні виклики ставлять перед нами головний життєвий вибір: “Україна — без українців?” чи “Українці — для України?”. Українці зобов’язані зберегти себе для України в ім’я повноцінного розвитку власного суспільства й власної країни!
На підтвердження цієї суспільної стурбованості пропонуємо увазі читачів коментар учасника парламентських слухань, громадського експерта з міграційних питань, голови ВГО “Українська Взаємодопомога”, культурософа Олександра ШОКАЛА:
— Виступаю вже на третіх парламентських слуханнях з проблематики українського перебування за кордоном, а саме проблем українських мігрантів. Цього разу скажу про гіркий багаторічний досвід наших громадських ініціатив щодо залучення людських ресурсів української трудової міграції в культурносоціальноекономічний розвиток України. Спільно з об’єднаннями трудових мігрантів за кордоном послідовно 10 років поспіль вносимо свої пропозиції щодо їхнього розв’язання на державному рівні.
Наприкінці 2007 року Міжнародна громадська організація українців “Четверта Хвиля” та її фундаторська структура в Україні Всеукраїнська громадська організація “Українська Взаємодопомога” зініціювали й провели разом з УВКР Перший Економічний форум українців світу. Ми залучили до роботи форуму фахівцівпрактиків з різних сфер (аграрної, промислової, управлінської, наукової) й розробили проект програми цілісного культурносоціальноекономічного розвитку нашого суспільства на базі Національної стратегії стійкого поступу України зі складовою — Стратегією взаємодії України з українцями за кордоном. І вже на цій стратегічній основі мала б бути запроваджена комплексна соціальноекономічна Державна програма “Повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів”. Так держава змогла б забезпечити відновлення цілісності й культурносоціальногоекономічний саморозвиток українського суспільства. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан: за 12 років дії Закону Республіки Казахстан “Про міграцію населення” та Державної програми “Повернення оролманів (репатріантів)” на батьківщину повернулося 5 млн казахів. А українці дедалі частіше повертаються додому з заробітків вантажем “200”. Отже, наші громадські ініціативи щодо розробки й запровадження Національної стратегії стійкого поступу України та супутніх програм не знайшли підтримки у владі. Чесні люди пояснили: “Ви пропонуєте систему управління, а їм не потрібна система, їх задовольняє ручний режим…”
Для підтримки системного розвитку українського люду за кордоном у єдиному українському культурноінформаційному просторі ми зініціювали запровадження Державної програми “Культурноінформаційне забезпечення українців за кордоном”. Та вся наша ініціатива обмежилася тим, що на базі МГОУ “Четверта Хвиля” почала діяти на громадських засадах без жодної фінансової підтримки Українська світова інформаційна мережа (УСІМ). Так самотужки забезпечили обмін інформацією в усіх сферах життя між Україною й українськими громадами за кордоном, а також зв’язок із закордонними українськими ЗМІ. Ми домагалися також підтримки з боку України українських інформаційних ініціатив за кордоном, зокрема телеканалу UA TV та “Незалежного українського радіо” в США. Відповідь у представників влади була одна: “Державними програмами не передбачено”. А свою національну стратегічну інформаційну політику успішно провадять за кордоном наші сусіди Росія й Польща, конкуруючи з найпотужнішими державами. А українська присутність у світовому інформаційному просторі нагадує надувного човна серед могутніх іноземних флотилій.
Пропонували ми створити при дипломатичних установах України за кордоном систему інформаційноконсультативної допомоги українським трудовим мігрантам у країнах їхнього перебування. Одначе наштовхнулись на формальну перешкоду: неможливо облаштувати інформаційноконсультативні пункти для українців на території українських дипломатичних установ.
Так ні наші громадські ініціативи й старання, ні ухвали й резолюції форумів, рекомендації парламентських слухань не дали жаданих результатів у розв’язанні проблем української трудової міграції та еміграції.
Поки що всі українці лишаються в безправному статусі заробітчан, незалежно від того, трудяться вони в себе вдома чи за кордоном та хто роботодавець — держава чи приватний власник.
Нині найбільше українців (20 %) прагнуть виїхати в Німеччину. Чому такою жаданою для українських емігрантів є ця країна? Бо в Німеччині справедливий суспільний лад. І в Україні українці хочуть жити, як німці в Німеччині. А чому не жити, коли українці такі ж старанні, як і німці. Та поки що німці дивуються, чому наші люди стараються в їхній країні: “Що у вас за держава, яка випустила у світ таких безцінних людей?”.
Отже, причина і всі проблеми української трудової міграції та еміграції — в самій Україні. Тож мало що дадуть усі часткові, регулятивні заходи навздогін цим нерегульованим, деструктивним процесам. Необхідно почати з внутрішньої, системної ліквідації в Україні соціальноекономічних причин масової трудової міграції українців. Це корінна проблема національної безпеки України. Передаю настійливу вимогу наших старанних і успішних людей із закордону: “Ми прагнемо, щоб нас почули в Україні ті, від кого залежать наші долі”.
Маючи кожного третього українця за кордоном, Україна заради власного порятунку зобов’язана запровадити геополітично обґрунтовану стратегію саморозвитку українського суспільства. Весь комплекс проблем масової трудової міграції та соціальноекономічних причин, що їх породили, можна подолати тільки на чіткій ідеологічній засаді ґрунтовно розроблених і послідовно впроваджених Національної стратегії стійкого поступу України й Стратегії взаємодії України з українцями за кордоном. А на їхній основі можливо буде реалізувати комплексну соціальноекономічну Державну програму “Повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів”. Складовою цієї програми повинен стати захист внутрішнього ринку праці України від дешевої іноземної робочої сили, а також підвищення ціни праці на внутрішньому ринку й утвердження соціальної справедливості в суспільстві. Тільки на цій стратегічній правовій засаді можна подолати демографічну кризу та відновити духовноінтелектуальний і фізичногенетичний ресурс, соціальну структуру й економічнополітичну міць української нації — Української держави.
Суттю нової національної парадигми має стати ідеологема “Українці — для України!”.
Отоді ми не на заробітчанські мільярди сподіватимемось, а покладатимемось на свою самостійну силу — на збірну силу цілого суспільства. Тоді Україна матиме не тільки економічну привабливість, а й потужну перспективу соціокультурного саморозвитку корінного люду.

Наш кор.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment