ФМС, УБОЗ і Омон проти мігрантів

Віктор ГІРЖОВ,
відповідальний секретар Українського Конгресу Росії, співголова громадського об’єднання “Українці Москви”

Закордонне українство можна умовно поділити на дві основні категорії: системну (інтегровану) діаспору та трудову міграцію. Розглядаючи українську громаду в Росії саме в цьому аспекті, слід зазначити, що тут перебуває найбільша кількість етнічних українців і сюди приїздить найбільше трудових мігрантів. Водночас тут існує найбільше проблем.
Кількість українських трудових мігрантів у Росії варіюється від 1,5 до 2 млн осіб. Основні сфери зайнятості: будівництво, транспорт, видобувна галузь. Спостерігається незначна інтелектуальна міграція (наукові дослідження, журналістика, викладацька діяльність, навчання тощо). За гендерними показниками в Росії переважають чоловікимігранти. Найбільша концентрація українських заробітчан спостерігається в Московському регіоні (Москва і ближнє Підмосков’я).
Розмір коштів, перерахованих в Україну мігрантами 2012 року, становив $7,5 млрд. Понад 70 % переказів здійснювалося з семи країн. Лідером за обсягами грошових потоків в Україну залишилася Росія ($2,3 млрд, що на 18,2 % більше порівняно з 2011 роком).
Звичною ситуацією для трудових мігрантів у РФ є порушення прав людини: ненормований робочий день, недотримання техніки безпеки, виконання небезпечних для здоров’я робіт, пов’язаних із ризиком для життя й здоров’я, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, погане харчування. Мігрантам загрожує небезпека опинитися у принизливих умовах існування, бути депортованими або стати жертвами торгівлі людьми (а то й просто жертвами). Медична допомога нелегальним мігрантам, як правило, надається неофіційно і тільки на платній основі.
Російська влада неоднозначно ставиться до проблем трудової міграції. Парадокс полягає в тому, що, маючи дефіцит трудових ресурсів через несприятливу демографічну ситуацію, Росія проводить дедалі жорсткішу міграційну політику: за вказівкою президента Путіна 2015 року у РФ мають ввести візовий режим і дозволити перетин кордону лише на основі закордонних паспортів. Сьогодні готується закон про заборону використання національних посвідчень водія у галузі російських пасажироперевезень (необхідно отримати російські посвідчення), що вдарить по українських мігрантах. Введено також обов’язкове отримання сертифікатів на знання російської мови при оформленні дозволів на роботу у сфері обслуговування й ЖКГ.
Окремі депутати Держдуми пропонують запровадити так звані “міграційні векселі” — при перетині кордону людина повинна залишити депозит у $1000 — тобто розмір витрат на її можливу депортацію у випадку порушення міграційного законодавства. На мій погляд, це робиться з метою поповнення бюджету. Для порівняння: торік з Росії було депортовано всього 35 000 нелегальних мігрантів, а в’їхало за цей час… 18 млн осіб!
У Росії існує заборона на деякі види діяльності для мігрантів (зокрема в сфері торгівлі), а для роботодавців, які використовують приїжджих без оформленого дозволу на роботу, встановлено штраф у розмірі 800 000 рублів (близько 26 000 дол.).
Із метою виявлення нелегалів проводяться рейди ФМС, УБОЗ і ОМОН. У Москві та в інших великих містах почали використовувати козачі патрулі та рейди поліції спільно з народними дружинниками (подекуди за участю представників етнічних об’єднань). Проявляють власну ініціативу й молодіжні націоналістичні рухи, які називають себе “міськими санітарами”, наприклад, такі, як “Світла Русь”, “Щит Москви”: активісти останньої 29 червня ц. р. влаштували бійку з приїжджими на північному заході столиці — всі були в масках. Місцева влада незаконно заселяє мігрантів до підвалів — інші намагаються незаконно перевіряти їхні документи і виселяти звідти. На ґрунті ксенофобії, національної неприязні в регіонах РФ почастішали міжетнічні конфлікти… Ось такі нинішні реалії мігрантського життя в Росії.
Нещодавно глава ФМС Росії Костянтин Ромодановський заявив, що на кожного трудового мігранта, зокрема й нелегального, заведена особова справа, де містяться всі дані про людину. Між Росією й Україною укладена двостороння угода про 90денне перебування громадян на обох територіях без реєстрації. Це положення часто порушують лінійні працівники поліції через некомпетентність або бажання додаткового заробітку.
Ставлення російського населення до приїжджих (особливо з Середньої Азії) загалом негативне. Наприклад, за даними останніх соцдосліджень, 65 % москвичів ставлять на перше місце серед міських проблем питання міграції. Навіть корки на дорогах — традиційна біда столичного мегаполісу — відійшли на другий план. Має місце невдоволення тим фактом, що приїжджі нібито створюють конкурентне середовище на ринку праці, загострюють криміногенну обстановку, завозять до Росії наркотики й численні хвороби. “Панаєхалі тут…” — так москвичі висловлюють своє ставлення до приїжджих.
Популістські гасла, спрямовані на боротьбу з гастарбайтерами, активно використовують радикальні націоналістичні організації та окремі політики РФ (зокрема Жириновський, Затулін).
Проте охочих виконувати низькокваліфіковану та низькооплачувану роботу серед росіян мало. Роботодавці широко використовують працю приїжджих (особливо нелегальних мігрантів), адже останнім можна менше платити і не опікуватись їхнім належним соціальним забезпеченням. Нелегальні мігранти — це люди, приречені на безправне, залежне становище, пригнічений стан і неминучу маргіналізацію незалежно від етнічної належності. Їхнє виживання — це тактика обману держави перебування і ними, і їхніми роботодавцями.
Росія не може не бути зацікавлена в українцяхмігрантах близької поведінкової культури, менталітету, мови. Це Костянтин Ромодановський підтвердив у своєму виступі під час російськоукраїнської конференції в Москві 25 червня. Разом із тим, він застеріг, що з Росії одночасно може бути депортовано близько 700 тис. українських мігрантів, які перебувають тут нелегально. Звичайно, це пов’язано з наміром України підписати асоціацію з ЄС на вільнюському саміті у листопаді ц. р.
Основний напрямок, на який слід звернути увагу, — це інформаційноконсультативна та юридична допомога приїжджим з України.
У Росії немає жодного українськомовного друкованого видання! У Російській Федерації, зокрема в Москві, немає жодної української школи, жодного українського класу (хоч за даними перепису 2010 р. в столиці мешкає 254 000 етнічних українців!). Це теж великий мінус, адже представники діаспори могли б навчати своїх дітей української мови й культури, а діти мігрантів були б разом із батьками під час їхнього тимчасового перебування в Росії.
Діяльність етнічних об’єднань, поява українських шкіл, курсів української мови, існування діаспорних ЗМІ — це важливий не лише культурний, а й політичний фактор. В українських громадських організаціях РФ бракує коштів на таку роботу. Але нам потрібна не лише фінансова підтримка, а й моральна. Хотілось би, щоб парламентарі, українська влада приїжджали до Росії і зустрічалися з українською діаспорою — нам є що сказати один одному.
Для того, щоб робітник з України міг нормально існувати й працювати в Російській Федерації, потрібні:
Перше — чітка державна міграційна політика (і державидонора, і державиреципієнта), яка б забезпечила різними способами соціальні гарантії для мігрантів. Отже, потрібні відповідні закони в Україні й Росії та двосторонні міждержавні угоди з регулювання міграційної політики (прозора процедура отримання легального статусу мігрантами, їхній правовий захист, медичне та пенсійне забезпечення тощо).
Друге — доступність інформації з найважливіших практичних питань перебування Українців у Росії (необхідно здійснювати фінансову та матеріальну підтримку загальноросійських діаспорних ЗМІ з боку України, створювати юридичноконсультативні пункти в регіонах).
І третє — громадянська відповідальність та активна позиція національнокультурних об’єднань, які вже 20 років існують в Росії і довели свою життєздатність, незважаючи на власні проблеми та залежність від непростих українськоросійських відносин.
Проблеми, пов’язані з діаспорою та трудовою міграцією, для України й світового українства завжди залишатимуться актуальними. Це повинні чітко усвідомлювати всі учасники цих процесів і робити все необхідне з огляду на віддалену перспективу. Тут можлива формула співпраці: “Україна допомагає діаспорі — діаспора підтримує Україну”.
Що стосується активної рееміграції, то вона стане можливою за умови створення в Україні нових робочих місць та належних соціальних умов, а також набуття Україною іміджу сучасної європейської цивілізованої країни, де людина стане об’єктом і суб’єктом державницької роботи, а не виконуватиме роль простого гвинтика бюрократичного державного механізму.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment