27 червня опівночі у райцентрі Врадіївка на Миколаївщині працівники місцевої міліції Євген Дрижак і Дмитро Поліщук разом із таксистом Сергієм Рабіненком зґвалтували 29-річну жінку і намірялися її вбити.
Тільки чудом Ірина Крашкова залишилася живою: земляки допомогли їй дістатися до райлікарні, де їй зробили операцію, надали необхідну допомогу. Нині матір десятирічного сина транспортували в Миколаїв, де її чекає складна операція — в Ірини відкриті проломи черепа, інші складні ушкодження. Завдяки місцевим журналістам справа набула всеукраїнського розголосу. Мешканці Врадіївки, які ставлять на карб місцевим “правоохоронцям” чимало кривавих злочинів, як-то катування затриманих, смерть підозрюваних після застосування недозволених методів дізнання, залякування населення і т. ін., уже 29 червня вийшли з протестами під будівлю райвідділу міліції, вимагаючи арешту міліціонерів, справедливого слідства й покари винних.
Оскільки співробітники МВС районного й обласного рівнів усіляко хотіли “полегшити” долю врадіївських гвалтівників, мешканці Врадіївки повстали проти міліції і частково розгромили будівлю — побили вікна й двері (зараз їх притягають до відповідальності і дізнань як свідків), але саме цей акт непокори привернув увагу всіх українських ЗМІ, і надав події немісцевого значення. На підтримку врадіївців виступили громадські й політичні організації, відбулися акції протестів у Львові, Донецьку, Івано-Франківську та інших містах. 7 липня з Врадіївки почався народний хід на столицю — 18 липня активісти прибудуть у Київ, аби вручити представникам влади свої вимоги про відставку міністра МВС Захарченка та переатестацію особового складу міліції за участю громадськості.
Ці дії нарешті примусили владу рахуватися з думкою населення: за особистим розпорядженням Віктора Януковича у райцентрі працює слідча комісія Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України, що дає сподівання — інтереси Ірини Крашкової будуть захищені, а міліціонери-ґвалтівники покарані. Таким чином влада локалізує народні виступи, а може, й зведе їх до історії, у якій офіцерів-негідників покарали офіцери-справедливці, уникнувши відповідальності за стан роботи МВС, за міліцію, яка користується аж одним відсотком (!!!) довіри населення. Нині тільки наївний першокласник не знає, що міліція — від опорних пунктів до найвищих столичних коридорів — пов’язана корупцією, хабарництвом, збиранням данини з місцевого люду і бізнесменів, показушністю, коли нерозкриті справи вішаються на невинних… У країні діє ціла система МВС, яка, по суті, небезпечна для держави і її громадян.
На думку екс-міністра внутрішніх справ, а нині нардепа від УДАРу Геннадія Москаля, висловлену в інтерв’ю одній із київських газет, “Врадіївський райвідділ — не феномен, таке може статися в будь-якому райцентрі, бо у суцільно інфікованому організмі не може бути здорового органу”.
…Не вірю, що кожен із нас, хто бачив на телеекрані замордоване обличчя Ірини Крашкової, а перед тим покалічене тіло Оксани Макар (теж відома миколаївська історія), а ще фото десятків мертвих понівечених тіл (жертви нерозкритих злочинів) чи розстріляне Лозинським тіло кіровоградця Олійника (пам’ятаю, як один із нардепів пропонував нагородити колегу Лозинського медаллю!) почувається захищеним громадянином чи вірить у те, що між владою й суспільством існує необхідна емоційна рівновага, запорукою якої є законність і порядок. Натомість знаємо: у будь-який момент кожен із нас може стати об’єктом маніпулювання і переслідувань, якщо видасться незручним для влади.
…“Моя міліція мене береже!” — гордо виголосив поет, а інший його підтримав, створивши зворушливого дядю-Стьопу міліціонера. Сьогодні це з жанру пафосної поезії перетворилося на жанр сатири.
Очевидно, не випадково, з ранку до вечора в телеефірі — міліцейсько-бандитські серіали, які нікого ні в чому не переконують, хіба що підказують початкуючим злодіям і бандитам хитрі ходи в обхід закону…
Незахищене, відкрите для насильства населення не готове до обговорення однієї з найпекучіших українських проблем, бо, загнане в кут, скоріше вхопиться за дрючка й вила, аніж слухатиме цитати з ООНівської декларації прав людини. Як сказав у своєму виступі на TVi Cергій Головатий: “Щоб людина не була змушена вдаватися до повстання як останнього засобу порятунку проти свавілля та гніту, треба, щоб права людини були захищені верховенством права. У Врадіївці або взагалі в Україні є верховенство права? Немає”.
Отже, — скільки Врадіївок в Україні? Чому повстання стає крайньою необхідністю, останнім шансом на захист себе і своїх близьких?!.
Любов ГОЛОТА
