Виклик українським законам

Григорій ШВЕД,
український заслужений учитель

Про старе й нове
До давніх українських топонімів навколо міста Комсомольська в Полтавській області належать такі, що пов’язані з людськими іменами чи місцевістю. Це Базавлуки, Бурдеї, Васики, Гарагулі, Гора, Горішні Плавні, Дзюби, Дмитрівка, Дробецьківка, Дуканичі, Єрастово, Жилівка, Зірка, Іскра, Карпенки, Келеберда, Киценки, Кобеляцькі, Колісники, Коноплянка, Компанійці, Крисани, Кушки, Лавриківка, Махнівка, Михайлики, Мотрино, Небоги, Низи, Овчаренки, Павлівка, Паньки, Пашки, Піддубне, Пришиб, Салівка, Святодухи, Солониця, Соснівка, Стогніївка, Сторожи, Тищенки, Шамури, Шведівка тощо. Переважну більшість із них утворено від іменпрізвищ: Базавлук, Бурдей, Васик, Гарагуля, Дзюба, Дмитро, Дробець, Дуканич, Жила, Зірка, Іскра, Киценко, Орест (Єраст), Карп, Кобеляцький, Колісник, Компанієць, Крисан, Кушка, Лаврін, Махно, Михайлик, Мотря, Небога, Вівчар (Овчар), Павло, Пан, Салій, Святодух, Стогній, Сторож, Тихін, Шамура, Швед. На місцевість указують назви: Гора, Горішні Плавні, Низи, Піддубне, Пришиб, Солониця. Переконалися, всі наймення природні й зрозумілі.
Назву майбутньому місту над Дніпром зініціювала за принципом копіювання московська газета “Комсомольська правда”, яка розмістила заклик “Есть город КомсомольскнаАмуре, будет город КомсомольскнаДнепре!” (Повкраїнському повинно бути: Маємо місто Комсомольськ над Амуром, матимемо місто Комсомольськ над Дніпром!) На заклик пристали виховані на засадах комуністичної ідеології молоді люди, багато з яких не мали навіть середньої освіти. У січні 1961го в центрі майбутнього селища встановили щит із написом: “Здесь будет построен город КомсомольскнаДнепре. 1961” (чужинською мовою в краї, де лунало єдино тільки українське слово; чи не новітня мовна колонізація). Отак з’явилася російська з походження штучна назва українському місту з політичним підтекстом. (У топонімах й антропонімах має бути моральна основа).
Нинішня міська влада особами колишнього міського голови Олександра Попова й нинішнього міського голови Сергія Супруна, цих реєстрованих демократів і політичних кон’юнктурників, діє в інтересах комуносоціалістичних сил, саме вони чинять адміністративні бар’єри для законного розв’язання проблеми щодо міських географічних назв.
Живемо ж не в Україні підрадянській, а в Україні незалежній. Назви міст, вулиць, провулків, майданів — знаряддя осмислення, документальне свідчення людського світогляду. Це прапор громадянської гідності. Хоч як мудруй над мовними тонкощами, це може здатися дивним, але називають міста й вулиці передусім ті, хто не причетний до науки про мову.
Жодній розсудливій людині не спаде на думку, скажімо, перейменувати міста Київ, Полтава чи Кременчук. Ці вподобані людям назви природні, не несуть ідеологічних навантажень, не викликають негативних емоцій, історично зумовлені.

Про назву Комсомольськ
Комсомольськ — таксяк скомпанована з трьох складників невкраїнська ідеологічна назва, важка на вимову. Назвисько Комсомольськ гірке багатьом свідомим українцям. Сьогодні немає жодного сенсу пристосовувати цей ідеологічний штамп до української історії, називати місто не повкраїнському. (Нерозумному не важко аналогічно вигадати назви, скажімо, “Компартійськ”, “Членопартійськ” або “Партійськ”, “Щербицькоград”).
Бездумне найменування Комсомольськ дане не місцевим людом, а заїжджими, воно не пов’язане з жодною конкретною історичною подією. Згадаймо роль малоосвічених комсомольців у розкуркуленні, створенні штучного Голодомору 1932—1933 років, коли рейди ударниківкомсомольців забирали останню картоплинузернину в бідаківселян. Це правда. Ще живі люди, свідки діянь таких ударниківкомсомольців. І такий комсомол увічнювати в назві міста?..
Лише в республіках колишнього СРСР спостерігається унікальне географічнотопонімічне явище, которого нема ніде в світі. Де зустрінете, щоби країна разом мала десятки міст, сіл і селищ із назвами Комсомольськ, Комсомольське, Комсомольський, Комунарівка, Комуна, Комуніст! (Ніде у Франції не зустрінете населеного пункту з назвами Паризька Комуна, Французьке, Французськ, у Німеччині — Нациськ, Нациське, Соціалістичне, Німецьк, Німецьке, Німецьк, в Італії — Фашистське, Фашистськ, Італійськ, Італійське — годі фантазувати).
Без будьякого мовного відчуття назвали українське місто Комсомольськом, чим показали безпорадне самозречення, неповагу до свого, рідного.

Українські закони
про географічні назви
Звернімося до Української Конституції. У її преамбулі йдеться про “багатовікову історію українського державотворення”. То хіба найменування Комсомольськ відповідає багатовіковій українській історії?.. Не відповідає. Віками українці боролися за незалежність, а в назві міста простежується залежність від Совєтської імперії. В Українській Конституції ідеться “про зміцнення громадянської злагоди на землі України” — про яке зміцнення громадянської злагоди на вкраїнських теренах можна говорити, коли патріотична міська громадськість близько двадцяти років виражає свою волю перенайменувати місто, та місцева верхівка вдає, що тут усі за те, щоби місто називалося не поукраїнському. Також у конституційній преамбулі говориться про усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешнім поколіннями — з мого погляду міське керівництво геть не усвідомлює своєї відповідальності ні перед Богом як Творцем цієї землі, ні перед громадою та прийдешнім поколінням: коли б усвідомлювало, то чинило би за Вкраїнською Конституцією, зважало би на справедливі вимоги від громадськості.
“Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” (ст. 11 Української Конституції). Чи сприяє назва Комсомольськ консолідації та розвиткові української нації? Ні, навпаки, гальмує цей розвиток, не об’єднує націю, навпаки, роз’єднує. У назвах місто Комсомольськ, вулиця Леніна, вулиця Котовського тощо й натяку немає на вкраїнську традицію чи культуру, вкраїнську самобутність. Навпаки, такі назви морально пригнічують українців.
Ст. 19 Української Конституції передбачає, що самоврядні органи, його посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та вкраїнськими законами. Чи виконують цей конституційний припис наші місцеві владці? Ні, грубо порушують і складену кожним із них присягу перед тим, як приступити до виконання владних повноважень. За конституційною 143ю статтею самоврядні органи забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їхніх результатів. А от у Комсомольську місцеві владці не дотримуються цієї конституційної вимоги, всіляко відхрещуються від проведення міського волевиявлення з підтвердження чи непідтвердження сучасної назви міста. Повинні би місцеві владці понести юридичну відповідальність за те, що надають привілей за політичною ознакою комуносоціалістичним силам у Комсомольську і дискредитують корінних українців за етнічним походженням… (Ст. 24 Української Конституції). Та таке стається за реальної, а не паперової демократії.
Необов’язковий міський голова Сергій Супрун: “Лише за умови глибокої поваги до Основного Закону та неухильного його виконання ми зможемо побудувати сильну, заможну та успішну державу (не про місто пише, а мовби Вкраїнський Президент, — Г. Ш.). Вірю в те, що українцям достане мудрості втілити принципи конституційності в суспільне життя, а прийдешні покоління завжди виховуватимуться в повазі до Основного Закону” (стиль зберіг, — Г. Ш.)  (міська газета “Громадська думка”, 24 червня 2009 р.). Це на словах, а нижче ще більше побачимо, як ці чиновники лише говорять про неухильне виконання конституційних засад, захист суспільних інтересів, а бездіють.
Колишній міський голова, а нині київський адміністративний начальник, “громадянин Всесвіту і Європи” Олександр Попов писав: “Наше місто, збудоване руками посланців з різних куточків СРСР, насправді є поліетнічним (про українців ні слова; жодного слова й про те, що в місті   77, 7 % етнічних українців, — Г. Ш.). У цьому я вбачаю передвістя формування менталітету громадянина Європи (й не пахне від пана Попова європейськістю, — Г. Ш.). Поєднуючи національні традиції прадавньої історії та враховуючи нові історичні умови (стиль зберіг, — Г. Ш.), комсомольчани прагнуть бути в авангарді на шляху до світової інтеграції” (отак за всіх мешканців, таж не існує й поняття про інтеграцію культур, це абсурд, — Г. Ш.). Про ці власні принципи, а не про суспільні чи моральні засади, я прочитав у третій книзі краєзнавчого альманаху “Свічадо Придніпров’я”, Комсомольськ, 2007. (Свічадом можна назвати щось крихітне, а не цілий край). А як із українським мисленням й історичною справедливістю, пане Попов?..
Прикро, що Комсомольська міська рада зусиллями колишнього міського голови Олександра Попова й нинішнього Сергія Супруна перетворена в заручники персональних політичних амбіцій, а громадянам, що дбають про законність і справедливість, оголошено невидиму війну.
2008го року Комсомольська міська рада ухвалила постанову “Про затвердження переліку назв вулиць та провулків м. Комсомольська” (правильно й повніше: Про вуличні, провулкові й майданні назви в місті Комсомольську). Не пояснено, в чому полягає ситуація, що склалася з вуличними й провулковими назвами. Рада затвердила не вуличні та провулкові назви, а лише їхній перелік. Найнезрозуміліше, на якій законній підставі рада визнала “великим українцем” ЛенінаБланка, а такі вкраїнці, як, приміром, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Олесь Гончар, — не видатні імена?..

Мовні норми
як основа мовної культури
Правильність написання передбачає дотримання мовцями мовних норм. Мовні норми, тобто мовні засоби, що ми їх сприймаємо як зразок суспільного мовлення, становлять основи мовної культури, їхнє порушення вважається помилкою й неточним інформуванням.
Маємо розбіжності між українським і російським способами утворення присвійних прикметників, а незнання цього призводить самоперекладачів до помилок у вживанні висловів і їхньому написанні. Родовий відмінок належності в українській мові — це зросійщення української мови, це калька з російської. Поукраїнському правильно Антонієві печери, а не “печери Антонія”, батьківська хата, а не “хата батька”. Вже в Святославовому ізборніку (не в “ізборніку Святослава”) за 1073 рік згадується Праздникъ Верьбньї — не “празник верби” (нам суціль “день учителя”, “день геолога”, мовно учительський день, геологічний день). Форми родового відмінка іменника в українській мові означають не належність предметів комусь, а привласнення: розум — скарб людини, кольори райдуги тощо. “Листи Шевченка тепер уже стали власністю всеї рідної землі, всеї слов’янщини” (Грінченків словник). Маємо Шевченківську премію (не “премію Шевченка”), говоримо про Кобзареве ім’я (не про “ім’я Кобзаря”). (Кумова хата горіла, моя тітка руки нагріла — то ми й родичі). Допоки вживатимемо поросійському “з точки зору”, мовби котрась Точка (це ж не особа) привласнила собі зір. Повкраїнському повинно бути як на мене чи з мого погляду.
Терміни руські люди, руські воїни, руські князі на вкраїнській землі вживали у давніх джерелах лише як прикметник у сполученні з іменником. Родовий відмінок належності відрізняється від родового відмінка присвійності тим, що коли до відмінка присвійності ставимо питання “кого?” “чого?” (перегородки волоського горіха, місткість бочки, ємкість акумулятора), то до родового відмінка належності — “чий?” (Петрові батоги — це цикорій; Шахтарський день (не “день шахтаря” — 28 серпня). Оце “чий?” і спонукає грамотного українця замість конструкції з родовим відмінком присвійності ставити прикметник, що є природним для української мови проти російської. (Йоганна, жінка Хусова. — Леся Українка; Копали колись цей колодязь чумаки, чиї дороги пролягли в цих сивих стапах. — Олесь Гончар). Правильно з погляду української стилістики, говорять, наприклад, Пушкінський музей у Москві, та неправильно говорять про “музей Катерини Білокур”, мовби цей музей є її власністю — поправно: Білокурський музей (аналог: Шевченківська премія). Бо тут присвійності (власності, від “свій”) у прямому розумінні немає, тут маємо поняття узагальненості. Тому, приміром, Партія регіонів повинна називатися Українська крайова партія.
Немовні, неінформаційні й непоправні вуличні, провулкові та майданні назви в Комсомольську майже всі (розлогих форм і літературних скорочень не повинно бути). “Вул. Молодіжна” (вулиця Молодечна, чи вулиця Юнача, чи вулиця Юнацька): маємо дитячий, старечий, молодечий, звідки “молодіжний”, адже повкраїнському не “молодіж”, а молодь?..). “Вул. Леніна” (вулиця Ленінська). Цій найголовнішій магістралі пасують наймення: вулиця імені гетьмана Мазепи, вулиця імені Симона Петлюри, вулиця імені Олеся Гончара, вулиця імені Павла Загребельного, вулиця Центральна, вулиця Полтавська, вулиця Ринкова, вулиця Базарна. “Вул. Добровольського” (вулиця імені космонавта Добровольського, чи вулиця імені Георгія Добровольського (аналог: школа імені Івана Франка, СУМ, т. 4, с. 23; Київський університет імені Тараса Шевченка); цій магістралі пасує назва: вулиця Шкільна (тут стоять дві загальноосвітні школи). “Вул. Гірників” — (вулиця Гірнича, чи вулиця Гірницька, чи вулиця Робітнича — в пісні: А Вербова вулиця — чим вона красується?). Гірник — багатозначне слово, такі слова не вживають у назвах: годі зрозуміти, про якого саме гірника йдеться, чи про інженера, чи про техніка, чи про робітника, чи про студента, чи про людей на прізвище Гірник (було колись і йменняпрізвисько Гірник). Вулицю мовби приватизували невідомі Гірники. Ось “вул. Миру”. СУМ фіксує два слова мир — перше й друге 4значеннєві; було колись і ім’я чи прізвисько Мир; прикметники мирний і мирський також багатозначні, пасує їй назва вулиця Цвітна (вся в цвіту) чи Дніпрова: веде до Дніпра. “Вул. Космонавтів” (вулиця Космонавтська) — мовби магістраль належить якомось космонавтові, мовби космонавти її привласнили; наче вона веде до Космонавтського центру; цій вулиці пасують назва вулиця Горішня чи вулиця Горішні Плавні (місту вона є горішня, в такий спосіб зберегли б і наймення зниклого села). “Вул. Конституції” (вулиця Конституційна, коли б на ній містився Український Конституційний суд). “Вул. Радянська” (назва асоціюється з комуністичним) режимом. “Вул. Гагаріна” (вулиця імені Юрія Гагаріна чи вулиця Гагарінська). “Вул. Пушкіна” (вулиця Пушкінська). “Вул. Шевченка” (вулиця Шевченківська). “Вул. Ветеранів” (ветеран — двозначне слово, годі зрозуміти, йдеться чи то про воїнів, чи про мирних людей, що багато років працювали в якійнебудь галузі, діяли в чомусь). “Вул. Крилова” (вулиця імені Івана Крилова, чи вулиця імені байкаря Крилова). “Пров. Першотравневий” — ідеологічна назва. “Пров. Гоголя” (провулок імені Миколи Гоголя, чи провулок Гоголівський). “Вул. Горького (вулиця імені Максима Горкого, чи вулиця Горківська (одіозне псевдо); “Вул. Короленка” (вулиця імені Володимира Короленка, чи вулиця Короленківська. “Вул. Леонова” (вулиця імені Олексія Леонова, чи вулиця космонавта Леонова). “Вул. Котляревського” (вулиця імені Івана Котляревського). “Пров. Некрасова” (провулок імені Миколи Некрасова). “Пров. Деманова” — (провулок імені (ім’я) Деманова, чи пров. Демановський). “Пров. Леонова” (провулок імені Олексія Леонова). “Пров. Гончарова” (провулок імені Івана Гончарова). “Пров. Мирного” (провулок імені Панаса Мирного). “Вул. Франка (вулиця імені Івана Франка). “Вул. Чкалова” (вулиця імені Валерія Чкалова). “Вул. Ковпака” (вулиця імені Сидора Ковпака). “Вул. Сковороди” (вулиця імені Григорія Сковороди, чи вулиця Сковородінська). “Вул. Петровського” (вулиця імені Григорія Петровського). “Вул. Пархоменка” (вулиця імені Олексія Пархоменка). “Вул. Чекаліна” (вулиця імені Олександра Чекаліна). “Вул. Котовського” (вулиця імені Григорія Котовського). “Вул. Чайковського” (вулиця імені Петра Чайковського). “Пров. Котовського” (провулок імені Григорія Котовськога. “Вул.Будівельників” (вулиця Будівельницька). “Вул. Огрудкувальників” — вузькофахова назва, вузькофахові терміни у вуличних назвах не вживають. “Вул Зв’язківців” (вулиця Зв’язківська). “Пров. Енергетиків” (провулок Енергетичний — вузькофахова назва). “Пров. Шламовий” — (спецтермін, професіоналізм, отехнічена назва). “Театральна площа” (поки що неофіційна назва, та вживана Комсомольською міською радою й місцевими ЗМІ, — Палацовий майдан: у Комсомольську немає жодного театру, є міський культурнотехнічний палац). Тож більше пошановуємо чужинські російські ймення, ніж свої, українські…

Про моральну шкоду
Географічні назви повинна викликати позитивні емоції. Неграмотні назви завдають моральної шкоди грамотним людям. Неграмотна назва може навіть відлякати людину, вона не схоче мати справу з недоосвіченою людиною, знаючи, що таку людину годі переконати в правильності її учинків.  Коли ходитимеш повз неграмотну вивіску закладу, то оцінюватимеш насамперед його працівників як носіїв неграмотності. Неграмотна назва на вивісці може навіть відлякати потенційного відвідувача. (Хто нікчемну душу має, то така ж у нього й мова (Леся Українка).
Про “дебілізацію населення столичним метрополітеном” повідомила газета “Голос України” за 28 січня 2012 року. В Комсомольську десятиріччями триває дебілізація містян, і вони нічого не можуть удіяти: влада нікого не бачить, нікого не чує.
У нас, як у тих донецьких шахтарів: “Ну, хорошо, он бандіт. Но он наш бандіт, пойміте”! (Ліна Костенка. “Записки українського самашедшого”, К., 2012, с. 377). Так і в нашій місцевій прокуратурі: ну, хорошо, інформація безграмотна, та вона наша. То, либонь, пане прокуроре Юрію Ковтуну, мені звернутися не до Вас, народного слуги, а до стіни Вашого кабінету, щоби захистити мову — один із державних символів?..
Комсомольськ на самому своєму початку випав із українських реалій, із культурних контекстів, і далі випадає. Місто будувалось як заповідник комунізму і тепер воно таке. Ганьба головиному й прокурорському свавіллю! Ні етнічному протистоянню!
Питання, як позбутися суржикової штучності в українських географічних назвах, непокоїть багатьох. Сьогодні проросійських українців буквально захоплює російська стихія. Та вкраїнська психологія не дозволяє цього.
Повернімо місту національну гідність! Доки ще породжена радянською міфологією і тоталітарним мисленням назва Комсомольськ негативно впливатиме на вкраїнське буття?..

Як діяти?
Міській владі чинити відповідно до вітчизняного і європейського законодавства та забезпечувати людські права на мову й інформацію, бо географічні назви, про котрі йшлося вище, функціонують не на підставі та не в спосіб, що передбачені українським законодавством (ст. 2 Українського адміністративносудового кодексу).
Писав був про ці правопорушення до Комсомольської міської ради, до Комсомольської міської прокуратури, та, замість пильнувати правовий лад, діставав од них самі відмашки. (Вовчими зубами відгризуся, ведмежою силою відборюся).
Д.р. Паркінсон у книжці “Люди зроблять так, як захочете ви” писав: “Мабуть, можна приховати своє походження, освіту та інше, але більшості людей це не вдається — їх видає мова”.
Творімо собі гідний український образ. Щоби не було, як у приказці: Корова Телятком рада, а про Свинку їй байдуже.
1918го за вкраїнського гетьмана Павла Скоропадського в Києві за добу були замінені російськомовні вуличні таблички на вкраїномовні.
Чи продемонструє Комсомольська міська рада й Комсомольська міська прокуратура повагу до людини й законів, чи вирішать вони моральноетичну проблему — побачимо…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment