Неперевершений лучник

Надія ДИЧКА,
член НСПУ,
Івано-Франківська обл.

Читаючи розвідки В. Базилевського про поетів ХХ ст. — Поетів-Українців, Патріотів, Громадян, не переставала захоплюватися професійністю критичних статей. І не просто професійністю. Мене настільки вразили публікації Володимира Олександровича про 45 поетів загалом і кожного зокрема, що я мимоволі подумала: мабуть, у родині п. Володимира були ворожбити, екстрасенси або ж — віщуни! Адже Базилевський не просто написав і проаналізував характери, творчість, стилі і т. ін. кожної окремо взятої особистості — того чи того ПОЕТА, а наче зазирнув у душу крізь призму часу, нашарувань подій і відкрив найпотаємніші куточки цих душ, озброївшись поетикою та поезією творів.
За творчістю Базилевського слідкую давно. Але найбільше і найглибше — з 1995-го… Він тоді аналізував твори “гранословців”… Переможницею “Гранослова” я стала 1996-го — отож мою книжку “Зимові лелеки” критик оминув, бо вона вийшла вже 1997-го… Проте мені так хотілося своїми “Зимовими лелеками” довести, що не все так погано, що молодь уміє і може писати, сповідуючи й вічні цінності, а не лише вульгаризми й абсурдний “авангард”…
Проте повернімося до публікації “Стріла синів свого часу” в “СП” (ч. 12 за 2013 р.). Дуже вдячна газеті й зокрема Л. Голоті, що ставку зробили саме на Базилевського… Притягальна сила його поезії невіддільна від притягальної аури його особистості, зокрема, аури літературного критика. Правдивість тут на першому місці. А коли є правда, фальші бути не може! На відміну від деяких авторів, Базилевський не присвячував віршів президентам, не складав величальних новоявленим “пророкам”. Мабуть, тому, що є, був і буде пророком у літературі й від літератури сам. Пророком в Україні й від України — також.
Коли я читала його проникливі рядки про постаті Вінграновського, Стуса, Талалая, — мимоволі не хотілося вірити, що ці поети вже перейшли за межу і стали історією, класикою, голосами з потойбіччя. Уявляю, як важко було Базилевському про це зізнаватись найперше самому собі. Він так написав — наче “перечитав” їх. З цього боку. А вони вже — по Той Бік. І лише Поезія розчинилася Навколо. Того і Цього Боків. Того і Цього Світів… Він написав про ВСЕ.
Тепер ловлю себе на думці: а хто напише так щиро, світло, правдиво не колись, а зараз, допоки ми сущі, про самого Базилевського? Про його поезію, його критику, його слово? Хто так майстерно випише його характер, як виписав характери він? Багато письменників дотримуються думки, що Базилевський не став би Базилевським, якби, можливо, не переїхав до Києва. Можливо. Але нині своїм поглядом із “периферії” я хочу достукатися до “СП” — література твориться не лише в Києві! Багато сильних письменників спиваються не лише в провінції, а й у столиці через те, що їхнє слово нікому не потрібне. (І, чого гріха таїти, з провінції все-таки значно важче “пробитися” до Києва, але сотні разів деякі про це пожалкували, таки “пробившись”: ні розуміння, ні чистого повітря в Києві не знайшли!)
Читаючи Базилевського, якраз можна і треба надихатись отими чистими ковтками правдивого озону. Антологія “Українські поети ХХ ст.” повинна дійти до периферії — бібліотек, шкіл, книгарень хоча б районних центрів. У нас не знають справжніх імен! Не знають по-справжньому. З подання Базилевського читачам (і я в цьому певна!) відкриються по-іншому очі і стануть чутливішими вуха.
Перо схоже на стрілу. Згадаймо 1970-й рік чи й 80-ті… Тоді в школах учні писали простим пером, потім авторучками. Саме таке просте перо стало символом праці над словом. Нехай же стріла-перо влучно потрапляє на сторінки, в душі і серця не тільки читачів, а й тих, хто далекий від літератури та читання. Не хлібом єдиним! А поету, критику, літературознавцю Володимиру Базилевському — многая літа і нових творчих здобутків при доброму здоров’ї! У земному храмі, що зветься література, ця людина стоїть при вівтарі пізнання і поширення істини. І кожен, хто це поціновує, міг би також підтвердити мої слова. А ще… Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир Олександрович Базилевський зробив до наступного ювілею Т. Г. Шевченка чудовий подарунок не лише нам усім, а й Пам’яті Кобзаря. Віриться, що Кобзаревий Дух побачив і оцінив із небес працю нашого сучасника. Адже, окрім того, що ми проводимо Шевченківські дні, вечори й читання, кожен із нас, письменників, повинен зробити щось для України та її нащадків у більшому, вартіснішому масштабі. Дуже б хотілося, щоби “Стріла” Базилевського з його рук — рук майстра і вмілого лучника — була згодом перекладена на європейські мови. На жаль, перо-стріла ніяк не може прорвати кордони і вийти на світовий рівень. Шкода. Це щось на зразок того, про що наголошувала вище: письменникові з периферії важко пробитись до столиці. Українському письменнику загалом — майже неможливо підкорити світ! Необхідно поставити питання про створення в Україні літературних агентств, а письменникам — необхідні продюсери! Але то вже тема іншої розмови.
Неперевершений лучник знову готується гострити стріли! Божої йому опіки і допомоги!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment