«Ступка ніс істинну правду великих слів і велику силу в собі»

Із розмови з Богданом Ступкою (2012 р.)  Володимира МЕЛЬНИЧЕНКА — лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, автора низки книг про Богдана Ступку: “Театральний тандем (“Феномен Данченка—Ступки”, “Богдан Ступка. Штрихи до портрета”, “Майстер”, “Богдан Ступка”, “Богдан Ступка. Біографія”, “Богдан Ступка: Обличчям до історії”, що вийшли в світ з 2000-го до 2013 року.

— Що турбує Вас у сучасному світі?
— Загальна, всезростаюча байдужість до окремої людини та її гіркої долі. Падіння громадського співчуття до вбитих і постраждалих у нинішніх війнах та військових зіткненнях, терористичних актах, загиблих у жахливих катастрофах та стихійних лихах. Говорячи словами Володимира Висоцького, “земля почорніла від горя”. Здавалося б, зараз у нас відомо про це більше, ніж у радянські часи. Говорять і пишуть про співпереживання, співчуття. Показують та доводять це на фактах. І все ж, насправді, реакція одних людей на страждання інших виражена в словах англійського публіциста і філософа Вільяма Хезлітта: “Ледь помітний біль у мізинці вкидає нас у більшу тривогу, ніж знищення мільйонів таких, як ми”. Суспільство, так би мовити, розлюднюється.
— Люди загалом не стали кращими за два останні тисячоліття?
— Можу відповісти словами Шевченка: “Тойді повісили Христа, й тепер не втік би син Марії…”
Більше того, помоєму, людина змінилася на гірше. Тому що їй нехіть учитися. Як інакше трактувати небажання скористатися досвідом попередніх поколінь? Тому помилки повторюються. Одні й ті ж самі — такий собі перпетуум мобіле — вічний двигун, що дає підстави кожному поколінню здійснювати своє право “на власну любов і війну”. Я не думаю, що це справедливо, але так виходить.
— Яку найголовнішу проблему повинно вирішити людство?
— Навчитися нарешті вирішувати всі проблеми тільки шляхом суспільної згоди та реформ.
—  Забути про революції?
—  Микола Бердяєв говорив, що в революції здійснюється суд над злими силами, що творять неправду, але ті, хто судить, самі творять зло.
— На що людство повинно сподіватись?
—  На здоровий глузд.
— Бути чи не бути?
— Бути!

Геній Ступки безсмертний, ефект його творчості назавжди залишиться з нами.
Щодо сумної призначеності людського життя, то її найбільш точно та безжально діагностував ще Шекспір вустами короля Ліра: “Ми плачемо, вродившися, бо мусим дурну комедію на світі грати…”. І всетаки, всетаки… Видатний філософ Микола Бердяєв справедливо вважав, що в гріховному, злому світі неможливий неперервний, поступальний розвиток, якщо в суспільстві немає позитивних, творчих, відроджуючих сил. Якраз до таких сил і належить театр і духовне кіно, в яких нам залишилися образи, створені Богданом Ступкою.
Майстер відійшов у Вічність, але він буде жити, доки ми його пам’ятатимемо, а наші нащадки матимуть можливість познайомитися з його творчістю. Що для цього зроблено? Чи названі вулиці на його честь у Києві, Львові, де великий актор працював, у Куликові, де він народився? Чи скоро буде пам’ятник Богдану Сильвестровичу в його улюбленому скверику біля Театру ім. І. Франка? В інших містах і місцях України? Чи всі вистави й кінофільми за його участю можна подивитися в Україні, й не тільки в Інтернеті? Чи здатні ми зібрати на одному електронному носії та випустити у світ усі кінофільми та вистави за участю Богдана Ступки, щоб його творчість завжди була загальнодоступною? Чи будуть виходити нові книги про Майстра, зокрема зі спогадами його друзів і колег? Чи з’являться в Україні кіно та театральний фестивалі його імені? Чи збережено Ступчин робочий кабінет як меморіальну кімнату?
Прості питання для кожного з нас і цілої нації…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment