За законами правди і любові

1-lugansk-03
“Є Боже благословення на те, щоб кожен народ…”

Україна готується до відзначення 1025-ліття хрещення Руси-України. На цьому тлі події, що відбулися у Луганську навколо відкриття й освячення кафедрального собору на честь Пресвятої Трійці, вкотре, ще різкіше окреслили проблему антиукраїнської, відверто ворожої, підривної діяльності “Русского міра” на наших теренах. Про це, а також про відзначення 1025-ліття хрещення відбулася розмова кореспондента “СП” зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.

— Ваша Святосте, Ви щойно повернулися з Луганщини. Що покликало Вас туди і які враження від візиту?
— Українська Православна Церква Київського Патріархату має єпархії по всій Україні. Таких єпархій тридцять, ще п’ять за межами України. Наші єпархії міцні в центрі й на заході, а на сході — слабкі. Тому Священний Синод вирішив зміцнити їх на сході: звести кафедральні собори в Дніпропетровську, Донецьку, Харкові й Луганську. Цього року Київська патріархія закінчила будівництво кафед­рального собору в Луганську. Собор на честь Пресвятої Трійці красивий, у гарному місці; побудували і єпархіальне управління. Тепер матимемо тут і єпархіальний центр, де архієрей уже зможе розбудовувати єпархію, відкриваючи на прохання мирян парафії в тих чи тих місцях.
— Чи є підґрунтя для відкриття парафій Української Церкви Київського Патріархату на Луганщині?
— Є, тому що Луганська земля — це українська земля, і в містах і селах мешкають переважно українці. Вони хочуть мати Українську Церкву Київського Патріархату. Я приїздив у Луганськ освятити новозбудований храм. Участь в освяченні взяли 11 архієреїв, понад 20 священиків, було дуже багато вірян. Але проросійські сили, які виступають за “Русскій мір” в Росії, Україні, Білорусі й Молдові, — сили так званого політичного православ’я, хотіли не допустити мого приїзду в Луганськ. Справа дійшла до суду, який не задовольнив їхні антиконституційні вимоги. Суд вчинив справедливо, бо всі конфесії, усі церкви в Україні мають рівне право.
Але противники Української Церкви не підкорилися рішенню суду. Серед протестувальників луганців було дуже мало. На підмогу вони запросили близько тридцяти осіб із сусідньої Ростовської області Росії. Міліція вжила необхідних заходів, тому вони не заважали в освяченні собору. Народ, духовенство, єпископат залишилися задоволеними.
— Яка була реакція місцевої влади?
— Влада погодилися з тим, що нарешті в Луганську зведено собор Київського Патріархату. Тепер православні луганці-українці матимуть змогу зустрічати 1025-річчя хрещення Руси-України в освяченому новому кафедральному соборі на честь Пресвятої Трійці.
— Чергову річницю хрещення Руси-України відзначатимуть не лише українці, а й за кордоном. Але серед науковців, журналістів, обережніше — серед частини духовенства жваво обговорюється питання щодо дати прийняття християнства предками українців. Бо, як свідчать зарубіжні історичні хроніки, прийняття християнства на наших теренах відбулося значно раніше 988 року. Це ж засвідчує і святкування Москвою ще наприкінці ХІХ століття 1000-ліття хрещення Руси. Кого-кого, але російський царизм з його патологічно-жорстокою централізаторською політикою аж ніяк не можна запідозрити в симпатіях і повазі до українців, нашої історії…
— 1862 р. Росія святкувала не хрещення Руси, а утворення Російської держави. А це різні речі. Хрещення Руси було 988 р. І воно відбулося в Києві, але відрізняється від хрещень попередніх, які були на наших землях до князя Володимира. Адже християнство на наших землях з’явилося ще в першому столітті, коли на київських горах проповідував Андрій Первозванний. Тоді ж  християнство з’явилося в Криму серед греків, які жили на узбережжі Чорного моря.
Хрещення було і за рівноапостольних Кирила і Мефодія, за княгині Ольги. Але ще до Ольги було хрещення за князя Оскольда. Це хрещення наших предків-русичів, зокрема киян, було значною подією. Утім, християнство за Оскольда не стало державною релігією Руси, оскільки Олег убив князя Оскольда на схилах Дніпра, і язичництво знову запанувало в державі.
Тобто християни в Києві були і до князя Володимира. І коли князь Святослав 964 р. укладав договір з Візантією, то воїни-християни присягали в церкві пророка Іллі на Подолі, а воїни-язичники — біля Перуна на Київських горах.

Закінчення
на стор. 8
Закінчення.
Початок на стор. 1

— І все-таки:  чим відрізняється Володимирове хрещення від попередніх? Чому саме цю подію ми святкуємо, а не раніші хрещення?
— Хрещення Руси Володимиром зробило Русь християнською державою.
— Київську Русь…
— У ті часи Русь не називалася Київською, просто — Руссю. Київською Руссю стали називати, коли за часів царя Івана Грозного Московське князівство прибрало собі назву Московська Русь. І тоді на противагу Московській Русі Русь справжню, державу наших предків, почали називати Київською.
Відомо, ще за Володимира і Ярослава Мудрого і за наступних князів наша земля називалася Руссю. Літописці писали, наприклад, що “єпископ із Новгорода їде в Русь”, “Ігумен Георгіївського монастиря із Суздаля їде в Русь у град Київ”. Отже, ні Новгород, ні Суздаль не були Руссю. І тим більше не була Руссю Москва, бо її в ті часи взагалі не було як населеного пункту. Москва з’явилася лише через півтора століття після хрещення Руси, 1147 року…  І 1947 р. Москва святкувала 800-ліття свого існування.
— За наказом Сталіна того року навіть відчеканили, згідно з Указом Верховного Совєта СССР, ювілейну нагородну медаль “В память 800-летия Москвы”…
— Тож справедливо святкувати хрещення Руси не в Москві, про яку й згадки тоді не було, а тут, у Києві. Навіть російські імператори святкували 900-ліття хрещення Руси не в Петербурзі, не в Москві, а тільки в Києві. І це справедливо. А зараз чомусь Москва вирішила…
— …Святкувати прийняття християнства предками українців у себе — від Владивостока до Калінінграда.
— Хоча насправді християнство далі поширювалося з Києва, значно пізніше воно принесено на інші землі: до півночі, сходу, заходу і півдня нинішньої Російської Федерації.
— У багатьох українців виникає запитання: який стосунок має Москва до хрещення наших українців-русичів?
— Річ у тім, що Москва спотворює нашу історію… Російські історики привласнили собі не тільки хрещення, а й наші літописи, пам’ятки матеріальної і духовної культури. Це теж несправедливо. Ми раді, що культура нашого народу, наших предків дала поштовх до розвитку і російської культури. Завдяки цьому вона набула великої сили, але не треба нашу культуру привласнювати собі.
— Нещодавно прочитав ін­терв’ю з настоятелем Києво-Печерської лаври Павлом, у кожному слові якого відчувається лжа і зневага до своїх ближніх у Христі. Здавалося б, духовний отець повинен сповідувати насамперед глибоку віру, благочестя, доброзичливість і любов до ближнього. Але в нього все дихає ворожим ставленням до мирян і Церкви КП. Це ж звучить і з уст московського патріарха Кіріла. Але ж ворожість, войовничість, азіатсько-фундаменталістська віронетерпимість не притаманна християнству.
— Ми, тобто Київський Патріархат, ставимо за мету створити в Україні єдину помісну Православну Церкву. Отже, Київський Патріархат повинен об’єднатися з Московським Патріархатом, щоб в Україні було не дві православні церкви, а одна. І щоб ця подія відбулася, нам, двом церквам, треба йти один одному назустріч і насамперед припинити ворожнечу, невластиву християнству. Христос сказав: “По тому будуть пізнавати, що ви мої ученики, якщо матимете любов між собою”. Отже, той, хто має ненависть, не може називатися учеником Христа. А раз ти не ученик, то ти й не християнин, не послідовник Христа. Послідовники виявляються в любові. Тому ми не хочемо ворогувати з єпископатом, віруючими, духовенством Московського Патріархату. Ми хочемо з’єднатися з ними в дусі любові в одну Православну Церкву. Виступи проти нас не від Бога ідуть… Але зауважу, що не всі єпископи, не все духовенство УПЦ Московського Патріархату таке вороже. Так, є там такі відверті вороги, як одеський Агафангел, ще деякі архієреї, але ми мусимо орієнтуватися на ті сили, які хочуть мати в Україні єдину помісну Православну Церкву.
— Чи буде така Церква?
— Буде. Тому що Бог благословив Україну бути державою, а раз Україна є і буде державою, то в ній обов’язково буде одна Православна Церква. Рано чи пізно, ми в цьому сумніву не маємо. Ми тільки не знаємо — коли це станеться. А станеться обов’язково, і підставою для існування в Україні єдиної Православної Церкви є існування Української держави. Другою підставою для цього є зміцнення і розширення Київського Патріархату. Якби Богу невгодно було існування Київського Патріархату в Україні, його давно б уже знищили. А спроби нищити Київський Патріархат протягом 20-літньої історії були не раз. Нікому з можновладців не вдалося знищити нас. І тому ми існуємо, і не тільки існуємо, а й розширюємося. Більше того — наша Церква захищає УПЦ Московського Патріархату від зазіхання патріарха Кіріла позбавити Українську Церкву статусу самостійності й незалежності. Тому є всі підстави сподіватися, що ми досягнемо єдиної помісної Православної Української Церкви.
— Українці на це теж сподіваються і вірять, але усвідомлюють, які засоби застосовує ФСБ Росії, яке зримо і незримо присутнє у всіх виступах “Русского міра” і його авангарду — УПЦ МП…
— Даремно вони працюють, даремно… Тому що Богу неугодні такі дії: територіальним імперіям приходить край. Остання імперія, Совєтський Союз, розпалася з волі Божої, мирно, спокійно.
Хоча тепер виникають нові імперії: фінансові, інформаційні, військово-промислових комплексів, транснаціональні корпорації… Візьмімо Інтернет — інформаційна імперія, що розпросторилася по всьому світові. Усе відкрито, кордонів нема. Але це не означає, що знищуються нації як такі. Нації продовжують існувати в цьому вже глобалізованому світі. Тому ми як нація, як і інші нації, існуємо і будемо існувати. І кожна нація буде захищати свою мову, свою історію, культуру, звичаї.
— Ви першою назвали фінансову імперію. Один із єврейських журналістів у книжці “Бізнес по-єврейськи” самовпевнено і, головне, небезпідставно кинув фразу, яка є ключем до розуміння всього, що відбувається нині у світі. Він сказав: “Мы вынудили мир жить по нашим законам”. Якщо проаналізувати, то відбиток цієї зухвалої заяви, за якою стоїть справжня сила, лежить тавром на живому тілі кожної нації. Як нам, українцям, зрештою, і всім іншим народам протистояти Золотому тельцю, щоб зберегти себе, свою мову, державу?
— Захищати самого себе. А це насамперед бути християнами, не за назвою, а за своїм життям. Якщо ми будемо християнами за життям, то ми, як християни, покликані любити всі народи, як Господь показав у притчі про милосердного самарянина. Отже, між народами повинні бути стосунки у дусі християнської любові. Але щоб любити інший народ, треба полюбити спочатку свій. Бо той, хто не любить свій народ, ніколи не полюбить чужий. І тому, відповідаючи на запитання, скажу: ніхто не примусить нас жити за чужими законами. Ніхто, якщо це невгодно Богові.
Ті, хто відкидає Бога, істинного Бога, в Трійці славленого, Спасителя Ісуса Христа, хто живе не за законами правди, законами любові, а за законами панування над світом, ті будуть відкинуті у вічне страждання. Це треба всім пам’ятати…
— Мова є одним із наріжних каменів закону існування кожного народу. Ми бачимо, яка загрожена наша мова. Яку участь у захисті ось цієї підвалини нашого буття — нашої мови, бере наша Церква?
— Ми відправляємо богослужіння, проповідуємо українською мовою. Ми переклали богослужбові книги, богословську літературу українською. Тобто ми утверджуємо рідну мову. У збереженні української мови Церква має велике значення. Як і школа (вища школа), загалом освіта. Там закладаються основи шанування і збереження української мови. Бо якщо буде молодь, за плечима якої університетська освіта і яка шануватиме українську мову, то це стане прикладом і законом навіть для іммігрантів.
До речі, таким шляхом ішла Москва, яка методично і нещадно русифікувала український народ. Через Церкву, освіту, пресу. Пригадаймо лиш один Валуєвський указ 1863 року! А зараз мусить бути все навпаки. Наша Церква утверджує нашу, рідну мову.
— Повернення української мови на амвони не суперечить православно-церковним канонам?
— Ні, тому що Господь послав Духа Святого на апостолів, які заговорили різними мовами. Тобто вони отримали дар розмовляти тими мовами, яких вони не знали. Для чого? Щоб проповідувати Євангеліє рідною мовою кожного народу. Є Боже благословення на те, щоб кожний народ говорив тією мовою, яку передали у спадок його предки.
— І кілька слів щодо заходів святкування 1025-ліття хрещення Руси.
— 26 липня буде святкування на державному рівні. У Палаці “Україна” зберуться представники влади і всіх церков, буде виступ президента і концерт. А 27 і 28 липня церкви святкуватимуть кожна на своєму місці. Тому УПЦ КП 27-го проведе всенощне бдіння у Володимирському соборі, а 28-го — урочисту літургію. Після цього буде величний хресний хід із собору до пам’ятника святому Володимиру. Там відбудеться молебень, у якому можуть узяти участь усі православні.

Спілкувався
Микола ЦИМБАЛЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment