Мова — основа державності Дещо з історії Київської «Просвіти»

Євген БУКЕТ

Цього року виповнюється 95 років гетьманській Українській державі Павла Скоропадського — утворення неоднозначного, проте невід’ємного в ланцюжку віт­чизняного державотворення.
Внутрішня політика керівництва Української держави спиралася на традиції лівобережного козацтва та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники.
У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалося на союз із Кубанню та Доном, спиралося на підтримку Німеччини.
У добу гетьманату П. Скоропадського (1918) просвітницькі осередки, відроджені Центральною Радою, подекуди на місцях зазнавали утисків і переслідувань. Приміром, Гусятинське українське товариство “Просвіта” після усунення Центральної Ради розігнав колишній місцевий жандарм, який знову став на службу, тепер уже гетьманській владі, і не мало жодного руху.
Проте станом на жовтень 1918 р. за підрахунками департаменту позашкільної освіти міністерства народної освіти та мистецтва (який очолювала просвітянка Софія Русова), в Українській державі нараховувалося понад 950 “Просвіт”. Найгустіша мережа цих надзвичайно популярних культурно-просвітніх установ вкривала Київщину, Катеринославщину і Полтавщину. І нерідко вони займалися антигетьманською агітацією.
Зокрема, “Просвіти” підносили свій голос на захист рідного слова. Саме вони одними з перших вдарили на сполох, коли дізналися про наміри проросійських сил гетьманського уряду оголосити російську мову державною і висловлювали з цього приводу численні протести. Так, Кам’янецька “Просвіта” апелювала до голови Ради міністрів, з’їзд “Просвіт” Сумщини від 6 жовтня 1918 року ухвалив спеціальну постанову щодо державності української мови і просив Київську “Просвіту” звернутися з відповідним клопотанням до Гетьмана.
9 або 10 жовтня Ясновельможний Пан Гетьман прийняв делегацію від Київського товариства “Просвіта” імені Т.Г. Шевченка в складі голови “Просвіти” Олександра Гнатовича Лотоцького (очолював Київську “Просвіту” до 19 листопада 1917 р. і з серпня до 27 жовтня 1918-го), товариша голови Максима Стратоновича Синицького і члена Ради товариства Олександра Хомича Саліковського. Делегація представила Пану Гетьманові Меморандум у справі оборони української мови як єдиної державної мови в Україні. Розмова з приводу цього тривала близько 20 хвилин. Гетьман, цілком погодившись зі змістом Меморандуму, прохав Раду “Просвіти” скласти і представити йому проект Закону про державну мову в Україні.
Текст Меморандуму незабаром було поширено серед усіх “Просвіт”, його гаряче вітали. Зокрема, відгук на Меморандум під заголовком “Від малого до великого” 25 жовтня 1918 року надіслали київським просвітянам збори “Товариства “Просвіта” пам’яти Т. Г. Шевченка в м. Хоролі на Полтавщині”. Та тільки Павло Скоропадський, схоже, так і не дослухався до думки просвітян. І чи хотів він їх слухати? Показовим є, зокрема, таке висловлювання Ясновельможного Пана Гетьмана: “Я люблю російську мову, українці її терпіти не можуть; щонайменше удають, що не люблять її; я люблю середню Росію, Московщину, вони вважають, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштується на нових началах…”
14 листопада 1918 року Ясновельможний Пан Гетьман підписав Грамоту-маніфест до українського народу, яким фактично зліквідував ідею побудови незалежної України. Згідно з маніфестом, Україна повинна була стати складовою частиною Всеросійської федерації. Це викликало хвилю антигетьманських повстань. Рівно через місяць, 14 грудня 1918 року, Скоропадський зрікся гетьманства і втік до Берліна. Очевидно, що зневага до рідної мови стала одним із наріжних каменів у формуванні громадської думки щодо Гетьмана.
“Меморандум товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка в Києві до Пана Гетьмана Всієї України в справі оборони Українського слова” зберігається у Державному архіві Київської області. Пропонуємо читачам “Слова Просвіти” ознайомитися з цим напрочуд актуальним нині документом, текст якого подаємо повністю (стиль і особливості правопису збережено):
“Мова народа — основа його культури, перший і найголовніший засоб освіти, а через це і головна підвалина всього державного життя.
До останнього часу українська мова, як і повинно буть, вважалася найкращим засобом для підняття національної культури і закріплення самої ідеї української державности серед широких народніх мас. — Це мало надзвичайно великі наслідки. Вживання української мови з часів революції, у всіх урядах, в церкві, в школі і в суді, підняття “мужицької” мови на високу ступінь державної мови, підняло її в очах народа, підняло і самий народ в його власних очах, викликало в йому самому почуття самоповаги і людської гідности.
Цьому надзвичайно психологично-важкому явищу, яке треба всіма силами підтримувати в народі, котрий являється головною підвалиною молодої Української держави, яка тільки будується, загрожує велика небезпека.
Ми єсьмо свідками замаху на українську мову, яку наміряються знов поставити в ранг “мужицької” другорядної мови, мови “второго сорта”, шляхом заведення по всіх урядових установах російської мови як мови державної. Хоча ініціатори цього замаху і прикривають його гарними фразами про рівноправність обох мов, але практичні результати цього заміру для кождого ясні і не можуть викликати жадних сумнівів: кождому ясно, що з того моменту, як буде заведено російську мову, то вона, при сучасних умовах на Вкраїні, займе свою недавню позицію і запанує майже як єдина і в кождому разі, як головна, а українську мову буде відсунуто на задній плян і зроблено мовою “мужицькою”.
В інтересах культури, в інтере­сах української державности таке явище не може бути допущено. Всяка небезпека, яка загрожує слову, єсть таким чином підрив основ національної культури, а разом з тим і державности.
“Просвіти” служать виключно завданням національної культури і в своїй діяльності вони користуються виключно словом.
Київська “Просвіта”, яка по своєму найближчому завданню, стоїть на сторожі українського слова як головного засобу культури, вважає своїм обов’язком підняти свій голос в обороні української мови, якій загрожує зазначена вище небезпека.
“Просвіта” єсть організація виключно культурна і в політику ніколи не втручається. Тому і на свій теперішній меморандум вона дивиться як на необхідний виступ в обороні культури і з цього лише боку підходить до цієї справи, зовсім не торкаючись инших її сторон.
“Просвіта” дозволяє собі висловити певну надію, що Ясновельможний Пан Гетьман, яко керовник Української держави і представник молодої української державности на національному грунті, стане на сторожі українського слова і не допустить заведення на Вкраїні російської мови яко державної”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment