«Не шукаймо скарбів на Землі»

Ім’я Олексія Ямбиха добре знайоме не лише полтавським митцям, шанувальникам живопису, мистецтвознавцям. Його шлях у мистецтво починався як і в багатьох інших митців. Опісля завершення студій у Харківському художньо-промисловому інституті поринув у вир творчості і займається цією шляхетною справою ледь не піввіку. За фахом — художник-монументаліст. У його творчості поєдналися різні художні напрями — абстракціонізм, примітивізм, конструктивізм, реалізм з елементами містики.
Та близько тридцяти років тому художник прийшов до усвідомлення своєї головної тематики — релігійно-біблійної.
Андрій БУДКЕВИЧ

Мистецтво починалося з віри, але з часом почало втрачати свою морально-пізнавальну сутність, та, відповідно, одну з головних функцій. Воно почало набувати дедалі більше розважальних рис. Ще з первіснообщинного ладу людина вірила у надприродні сили. На думку митця, наскельні малюнки мали і властивість навчального посібника. З прийняттям християнства роль релігії набула ще більшого значення. Чимало видатних митців минулого займалися розписом храмів, іконописанням.
Олексій Іванович ледь не щодня заглиблюється у Біблію, Святе Письмо, життя святих і праведників. Тому картини цієї тематики — це нагадування про вторинність і приземленість усього матеріального, про те, що гонитва за благами призводить до спустошення душі.
Техніка письма його релігійного живопису незвичайна. З картин на нас дивляться апостоли, святі, мученики, у них немає чіткого фігуративного окреслення, та є пунктирне обрамлення, наче викладене коштовними камінцями. Обличчя молоді, дуже виразні очі, бо віра Христова є і буде вічно молодою. Усі мистецькі образи випромінюють світло і віру, цебто ікони Ямбиха мають те саме призначення, що і канонічні ікони. Різні образоформи, але внутрішнє наповнення подібне. На думку художника, писати релігійні картини-образи повинні і можуть не лише іконописці, а й інші митці, бажано, щоб були практикуючими християнами. Багато з цих робіт мають щось спільне зі старими фресками, де одні переливи кольорів трохи стерті часом, але поновлені іншими… Цим картинам притаманна і безтілесність образів, навіяна абстракціонізмом. Складається враження, що митець посередництвом пензля неспішно спілкується з апостолами, праведниками, святими. Тому і в житті Олексій Ямбих “поспішає поволі”.
Художник використав риси конструктивізму при створенні картин, на яких постають Христові храми, ймовірно, це храми майбутнього. У них проглядається чіткість, стрункість, геометричні площини прості й водночас загадкові. У цих творах поєднані відгомін духу церков епохи Руси Київської і прийдешності. Храми виписані як християнські, не православні, але й не католицькі. Бо у своїх задумках і розмислах Олексій Ямбих відштовхується від аксіоми — це храми єдиної Христової церкви. Це усвідомлене прагнення митця, який увірував, до омріяного утворення єдиної, Помісної Церкви в Україні.
Творами релігійної спрямованості він намагається протистояти іншому світу, від диявола, та прагне, щоб щораз більше людей прийшли через катарсис духовний до Бога. У цих картинах присутні і складові естетичних традицій давнього українського іконописання. Той, хто відкриє для себе творчість О. Ямбиха, навряд чи уникне релігійно-художнього впливу цих неканонічних образів.
Багато чого ще можна побачити, відчути, віднайти у цих незвичних картинах, де релігійне перехрещується з народно-національним. Тут добро перемагає зло, прекрасне домінує над потворним. Він розкриває внутрішній світ, чистий світ і тверду, непохитну віру праведників і святих.
Серед великого доробку релігійного живопису О. Ямбиха назвемо окремі картини — “Різдво”, “Вознесіння”, “Собор”, “Блага вість”, “Храм”, “Серце мученика Ігнатія”, “День хрещення киян”, “Святі”, кілька варіацій “Пієтти”, “Розп’яття”, “Андрій Первозванний” тощо…
Неземною, таємничою енергетикою наповнена “Пієтта” (“Оплакування”). Внизу — шматок чорної землі, вище закривавленої, розіп’ятий Христос, а довкола розгублений Всесвіт, над яким небо теж почервоніло. Розпач Неба і Землі — головний сюжет картини. Біля підніжжя хреста оплакують Ісуса Діва Марія і Марія Магдалина. Великоформатна робота “День хрещення киян” як мистецький символ початку однієї великої доби і завершення іншої. Один день, але день вікопомний у житті киян і стольного граду Києва. У глядачів складається враження, наче сам Господь з апостолами, святими і ангелами дивиться і радіє великій події — охрещенню люду київського. “Серце мученика Ігнатія”, біло-світлорожевими тонами зображено велике серце мученика, серце пронизує напис Ісус Христос… Яскравий підтекст картини — навіть під загрозою життю не зрікатись віри Христової, яка в серці, в душі, думках.
“Усі ми залежні від Неба”, — каже Олексій Ямбих. Його твори філософсько-межові, це зріз минулого і майбутнього водночас, тож прозирати їх, щоб зрозуміти, треба зсередини, там немає нічого зайвого, недовершеного. Його творчість — складна мистецька модель, яку не можна звести до простого знаменника. Він зберігає внутрішню свободу, вибудовує малярськими засобами і власний, і всезагальний храм. А кращі роботи — це ті, які ще не написані…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment