По один бік притвору — «Слава Україні!», по інший — «Слава Героям!»

808
Мешканець села Плоска Сергій Найдюк:
“Цей повстанський прапор — мій ровесник”

— Не кожен прапор має щастя бути символічно прирівняним до ікони, — каже помічник настоятеля Плосківського храму 72-річний Сергій Найдюк, — а нашим двом знаменам судилася така доля. Настоятель храму о. Євгеній благословив їх, скропив святою водою, а сільська громада підтримала таку ініціативу, бо за цими реліквіями велика історія. 1941 року мене, тоді немовля, хрестили в Покровській церкві. І в той же час, як з’ясувалося, у храмі з’явилися національні прапори, вишиті ручною гладдю з тризубом, обрамленим вінком із лісових і польових квітів. За 70 років прапори не потьмяніли, не втратили своєї краси.
У храмі вирішили замінити вівтарний престол, який слугував ще з 1884 року, коли й почала діяти Плосківська Свято-Покровська церква. Коли парафіяни розбирали престол, натрапили на два згортки. В них виявилися вишиті прапори — з тризубами та закликами славити Україну та її героїв.
— Колись старий паламар натякнув мені, що наша церква не проста, у ній є справжні національні святині, — зауважує о. Євгеній, — але чоловік відійшов у вічність, а з ним і ця таємниця. Щоправда, ми зривали підлогу, бо думали, що там щось заховане, але так нічого і не знайшли. Тепер зрозуміли, про які святині йшлося.
— Були різні версії щодо походження прапорів, — розповідає мешканка Плоски Галина Білоус. —  За однією з них вишиті полотна належали місцевій “Просвіті”. Коли ж 1939 року прийшла радянська влада, прапори сховали у церковному престолі, адже доторкатися до нього можна лише священикові. Побутує також версія, що через Плоску на Гурби, де відбувся найбільший в історії УПА бій із військом НКВС, ішли повстанці, у церкві перед боєм молилися і залишили у храмі свої вишиті святині. На одному із прапорів збереглися сліди крові пораненого вояка. А ще була сімейна пара, яка заповідала поховати себе у всьому вишиваному. Їхня хата потопала у вишиваних рушниках, серветках, картинах. Були тут і національні прапори, за що радянська влада хотіла арештувати українців. Але доказів при обшуку не знайшла. Тож  наше село навіть у важкі для України часи було пройняте національною ідеєю, берегло святині, аби вони слугували майбутнім поколінням. Наша церква постійно діяла і за німецької окупації, і за радянського тоталітарного режиму, коли йшов жорстокий наступ на релігію. А все тому, що земляки були сильні духом і вірою.
За словами Плосківського сільського голови Сергія Женевського, знайдені прапори — ще одна яскрава сторінка тутешньої, багатої на вікову славу історії. Найдавніший символ цієї історії — Козацький Редут поблизу села, де героїчно загинули у бою з польськими жовнірами козаки-богунці в останній день Берестецької битви 1651 року. Загалом ця земля й досі зберігає таємниці, у навколишніх селах і лісах багато повстанських могил. Страшну історію знищення повстанського загону танковим корпусом приховує у собі урочище Тартак. Але історія розкриває свою таїну — задля правди і усвідомлення славних і гірких уроків минувшини.

Матеріали підготував
Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment