Костянтин ХОМЕНКО,
лауреат Всеукраїнської премії ім. С. Руданського, м. Вінниця
Олеся ПОНОМАРЕНКО,
науковий працівник Національного музею Тараса Шевченка, м. Київ
Колекціонування — справа копітка, але конче необхідна. Утверджуєшся у цій думці, коли знайомишся з матеріалами колекції “Україна і світ”, яку в Києві понад 40 років збирав Юрій Назаренко. У ній колекціонер простежує історію Шевченкіани, зокрема в Канаді, та ту роль, яку творчість поета відігравала в українсько-канадській громадськості. Колекція — понад 300 великоформатних томів на майже 90 тисяч сторінок. Тисячі сторінок займають переклади віршів, присвячених Україні. Дев’яносто два томи — матеріали про Тараса Шевченка, його міжнародне вшанування. На обкладинках фоліантів відгуки знавців, зокрема надписи М. Рильського, І. Вільде, Е. Межелайтіса, переклади творів Тараса Шевченка англійською мовою Г. Маршалла.
Ю. Назаренко (псевдонім — Юрій Громадський) народився 25 травня 1904 року в Конотопі (нині Сумська обл.) у сім’ї залізничника. Помер 21 січня 1991 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Навчався в гімназії. З 1925 року на журналістській роботі. До Вінниці переїхав 1929 року. В окружній газеті “Червоний край” завідував відділом культури, а згодом у редакції обласної газети “Більшовицька правда” обіймав посаду секретаря, брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста. 1933 року заочно закінчив мовно-літературне відділення Вінницького інституту соціального виховання, де вчився разом з Михайлом Стельмахом, Олександром Левадою та Лукою Паламарчуком. Протягом року викладав тут зарубіжну літературу. 1934 року залишив Вінницю. Журналістські стежки молодого літератора пролягли через Одесу, Чернігів і 1936 року привели його до столиці України. Редакторську роботу в Укртехвидаві він поєднував із заочним навчанням у Київському педінституті. Закінчивши його 1939 року, вступив до аспірантури Київського університету. Тут спеціалізується з історії французької літератури. Згодом читав лекції з зарубіжної літератури у Чернігівському, Бухарському інститутах та Київському університеті. У повоєнні роки працював завідувачем відділу преси українського товариства культурних зв’язків із закордоном, у редакціях журналів.
Друкуватися почав з 1923 року в періодиці та збірниках України, Білорусі, Вірменії, Башкортостану, Азербайджану, Грузії, Молдови, Литви, Латвії, Казахстану, Комі, Якутії, Чукотки та в інших республіках і автономних округах колишнього СРСР. Систематично публікувалися статті, огляди, рецензії та інформації про українську культуру та її інтернаціональні зв’язки. З його ініціативи громадськість України домоглася, що 1956 року за рішенням Всесвітньої Ради миру на всіх континентах відзначали 100річчя від дня народження Івана Франка. Це був перший міжнародний ювілей українського письменника. Чимало зусиль доклав Ю. Назаренко до організації ювілеїв Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, М. Драгоманова, Лесі Українки, М. Лисенка, В. Стефаника та інших діячів культури.
Починаючи з 1949 року, Юрій Назаренко працював на ниві художнього перекладу. З-під його пера українською мовою вийшло понад 36 книжок світової літератури.
У колекції є цікава й змістовна стаття канадійської журналістки й громадської діячки Марії Скрипник. Вона зазначає, що вплив на думки і почуття українських переселенців був відчутний уже 1903 року. У ті часи Кирило Геник, друг Івана Франка, започаткував у Канаді першу читальню ім. Тараса Шевченка, де відбувалися концерти на пошану великого Кобзаря. Вона стверджує, що Т. Шевченко став частиною їхньої історії в Канаді, духовним виразником усього найкращого в українській спадщині й характері. У Канаді встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку, біля нього відкрито музей. Перша збірка Шевченкових поезій в англомовному світі вийшла в Канаді 1929 року під заголовком “Кобзар України” в перекладі Олександра Гантера, пізніше перекладали його поезію Флорена Лайвсей, Джон Вір та інші. Згодом була опублікована книжка Петра Кравчука “Шевченко в Канаді” спочатку українською, а згодом і англійською мовами. Канадську шевченкіану продовжила Ганна Польова своєю книжкою “Маленький Тарас”, а згодом у співавторстві написали повість про Тараса Шевченка “Світ — моє село”. Марія Скрипник переклала монографію Євгена Шабліовського “Гуманізм Шевченка і наша сучасність”.
Саме за порадою народника С. Степняка-Кравчинського Етель Ліліан Войніч переклала збірку поезій Тараса Шевченка і видала її в Лондоні. Навчаючись в артилерійському училищі в Петербурзі, він зачитувався поезією Т. Шевченка.
У колекції є висловлювання зарубіжних учених про монографію Євгена Шабліовського “Народ і слово Шевченка”.
Французький славіст-академік Андре Мазон у паризькому журналі “Epon” писав: “У книжці Євгена Шабліовського я знайшов переконливий аналіз у супроводі численних посилань та послідовних висновків, який показує натхнення, майстерність та гуманістичний ідеал Шевченка”.
Петро Кравчук відзначив, як “ґрунтовно розглядає роль Шевченка в становленні української літератури, проблему національного та загальнолюдського в літературно-громадській діяльності поета, його естетичну концепцію, роль його творчості у визвольній боротьбі українського народу”.
1971 року в московському видавництві “Знание” побачила світ книга Олеся Бенюха та Даршана Сінгха “От Ганга до Днепра”. Відвідав пенджабський журналіст музей Тараса Шевченка в Києві, радів, що й мовами Індії перекладають полум’яні твори українского поета.
Побував і в київського колекціонера Юрія Назаренка. Ознайомився з його багатющою колекцією “Україна і світ” та з томом про Індію. Був здивований інформацією про те, що Президент Індії, доктор Радхакриштан надіслав київській бібліотеці сім томів своїх творів. Він згадує: “Щиро зізнався Назаренку, що я переконався в широких багаторічних контактах між Україною і Індією”.
