Тест на національну свідомість

Наталя ГУМНИЦЬКА,
м. Львів

Історія молодого лучанина Руслана Теліпського, який десять років присвятив дослідженню монументальної Шевченкіани, вселяє надію, що пророче слово Тараса Шевченка про “оновлену землю”, вільну Україну таки збудеться. Глибину розуміння Кобзаря Русланом засвідчують його слова: “Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко. Його не можна маргіналізувати. Наша історія кувалася більше словом, ніж шаблями. Шевченкове слово закликає нас скрізь репрезентувати себе українцями через мову, культуру, історію і почуватися самодостатньою нацією, яку ніхто не може принижувати”.
У пошуках скульптурної шевченківської спадщини (монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок) Руслан побував практично в усіх великих і малих містечках і селах України, понад 20 країнах Європи, Азії, Америки. Сьогодні у його колекції понад 600 авторських світлин. Свою фотошевченкіану Руслан уже продемонстрував у багатьох країнах світу. Як молодий шевченкознавець і громадський діяч, він був членом оргкомітету зі встановлення пам’ятників Кобзареві в Оттаві та Ризі. До 17ї річниці української незалежності 2008 року організував пішу ходу “Тарасів дороговказ” з Луцька до Канева (хода тривала понад місяць, маршрут завдовжки 1000 км через 9 областей України). 2014го Руслан планує повторити цей похід у широкому колі однодумців і шанувальників великого Тараса.
З наукового погляду цікавим є аналіз дослідником кількісного зрізу наявності скульптурних форм по областях України і закордоння. Із 1200 (за приблизними підрахунками дослідника) монументів Кобзареві 130 споруджено за межами України. В Україні понад 500 скульптурних форм перебувають у західних областях (лідери — ІваноФранківська, Львівська, Тернопільська). Зокрема, на території Львівщини їх налічується 200 одиниць. А, до прикладу, у Луганській області та у Криму лише по 10. У Донецькій, Закарпатській, Вінницькій, Миколаївській, Херсонській, Волинській областях, за даними Руслана Теліпського, встановлено менше ніж по 20 монументальних зображень Пророка. Несподіваним і прикрим є порівняльний факт, який подає дослідник щодо Полтавської області — близько 40 пам’ятників Тарасові Шевченку і 100 вождю світового пролетаріату Лєніну(!). Звернув увагу дослідник і на мистецький бік скульптурних форм, а, головне, на їхній стан. Багато із них потребують реставрації та елементарного догляду: помити, почистити, упорядкувати прилеглу територію зеленими насадженнями, квітами. Цей побіжний аналіз засвідчує глибоку суспільну апатію українців до свого коріння, до своїх сакральних постатей, до своєї сутності. Адже геній Шевченка пошанований майже у 40 країнах світу (для порівняння — Пушкін у 50, а Папа Римський Ян Павло II у 45). Монументальна шевченкіана, на думку Руслана Теліпського, є унікальною і неповторною. А унікальність полягає у різноманітності підходів до увічнення Кобзаря: за віковою ознакою (від немовляти до старця), за творчою діяльністю (поет, мислитель, філософ, художник, кобзар), за соціальним статусом (кріпак, пастух, римський патрицій, повстанецьреволюціонер, борець проти соціального і національного гніту, пророк). Дослідник відзначає певну тенденцію до сакралізації сучасних скульптурних образів Шевченка, зокрема у вигляді апостола, ангела, Мойсея і, навіть, Ісуса Христа.
Варто дослухатися до щирих слів Руслана Теліпського: “Через свою “Монументальну Шевченкіану” хочу посіяти зернятка духовності й патріотизму, щоб вони проростали в наших дітях”. Якби кожен з нас долучив і свої зерна до пошанування нашого Пророка через виконання його заповітів, серед яких найважливіший і найперспективніший — це любов до України, до рідної землі, то дуже скоро “воскресла” б Україна і “воскрес” її народ у колі вільних і заможних народів світу. Але любов не абстрактну, а переплавлену в конкретні життєствердні справи широкою громадою, насамперед її молодіжним сегментом.
Для повернення до генія Тараса важливо кожному на цій українській землі сущому замислитися і чесно відповісти самому собі на питання: “Хто для мене Тарас Шевченко?”; “Хто Тарас Шевченко для України?”; “Хто Тарас Шевченко для світу?”; “Що я зробив для реалізації Його пророчих заповітів?”.
Було б корисним, якби наші масмедіа провели подібним опитуванням тестування наших громадян на національну свідомість, людську гідність й українську ідентичність.
Жертовне десятилітнє служіння Руслана Теліпського генію Шевченка є яскравим прикладом для наслідування, особливо серед молодої генерації українців.